Постанова № 24914515, 12.06.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2012 р. Справа № 68892/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Довгополова О.М.,

Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2011 року в адміністративній справі № 2а-925/11/1370 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ідеа-Трейд» до державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова форми «Р» від 26.11.2010 р. за № 0001652320/4/20847,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ідеа-Трейд» (далі - ТОВ «Ідеа-Трейд») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова (далі - ДПІ у Личаківському районі м.Львова) форми «Р» від 26.11.2010 року за № 0001652320/4/20847 на суму 70851 грн., з яких: 50608 грн. - основний платіж та 20243 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що відповідач безпідставно провів позапланову перевірку та безпідставно виніс оскаржуване рішення, ґрунтуючи свої висновки не на даних бухгалтерського обліку, а на співставленні даних інформаційної системи щодо виконання своїх зобов'язань контрагентами позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2011 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятою постановою, її оскаржила ДПІ у Личаківському районі м.Львова, яка вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог. Тому просить скасувати вказане рішення і прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що в результаті автоматичного співставлення даних податкового кредиту позивача на рівні ДПА України встановлено розбіжності з його контрагентами, а також несплату ними податку. Судом не взято до уваги те, що господарські операції позивача не підтверджені належними первинними документами; крім того, на момент укладення договору від 01.12.2009 року у ПП «Львівкомфортгруп-К» ще не було свідоцтва платника ПДВ, яке зазначено у тексті договору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, ДПІ у Личаківському районі м.Львова проведено позапланову перевірку ТОВ «Ідеа-Трейд», за результатами якої було складено акт за № 412/23-2/35444122 від 29.07.2010 р. «Про надання пояснень ТОВ «Ідеа Трейд» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП «Львівкомфортгруп-К», ТОВ «Стімтрейд», ТОВ «Кронос-Логістік» та ТОВ «Фірма торговельний дім Маркет-Груп», за період з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року».

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.5 та 7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ним завищено податковий кредит за квітень 2010 р. у сумі 50608 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки та відповідно до встановлених порушень 26.11.2010 р. ДПІ у Личаківському районі м.Львова було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р» за № 0001652320/4/20847 на суму 70851 грн., з яких: 50608 грн. - основний платіж та 20243 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Із матеріалів справи видно, що 01.01.2009 р. між позивачем та ТОВ «Маркет-Груп» був укладений договір дистрибуції № LO-7, за яким ТОВ «Маркет-Груп» зобов'язався поставити позивачу товар, а позивач здійснювати за нього вчасну оплату. Станом на 30.04.2010 р. заборгованість позивача становить 270778,50 грн.

01.10.2009 р. між позивачем та ПП «Львівкомфортгуп-К» був укладений договір про надання послуг за № 3001 про виконання комплексу робіт з організації перевезення вантажу, за яким ПП «Львівкомфортгруп-К» зобов'язалося забезпечити відповідно до замовлення виконання комплексу робіт з організації перевезення вантажів та надання супутніх послуг. Станом на 30.04.2010 р. заборгованість позивача становить 1938520,85 грн.

Крім того, 03.05.2009 р. та 03.05.2010 р. між позивачем та ТОВ «Стімтрейд» були укладені договори оренди індивідуально-визначеного майна (устаткування), зокрема, від 03.05.2010 р., за яким позивач отримав в оренду виїзні стелажі для палетного зберігання на 350 палет.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції покликався на те, що вказані договори фактично виконувалися сторонами і це підтверджується відповідними документами, зокрема - податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами звірки взаєморозрахунків, платіжними дорученнями, видатковими та товарно-транспортними накладними, актом передачі-приймання орендованого майна від 03.05.2009 р., рахунками-фактурами. При цьому, згідно із витягами з ЄДРПОУ, вказані суб'єкти не припинені як юридичні особи.

Крім того, відповідач не посилався на недійсність договорів чи їх безтоварний характер, такі обставини не були встановлені судом й відсутні в матеріалах справи.

Судом відкинуто, як безпідставні, покликання податкового органу на розбіжності між даними, задекларованими позивачем за наслідками виконання цих господарських договорів, та даними, задекларованими його контрагентами, виходячи з інформації, наявної в інформаційній базі даних відповідача, з огляду на непідтвердження таких фактів належними доказами, зокрема, суду не було надано узгоджених контрагентами податкових повідомлень-рішень за відповідні періоди тощо. Суд розцінив такі висновки відповідача лише як його припущення, оскільки відповідно до акту, інформація на запити відповідача до інших органів державної податкової служби на час розгляду справи ще не надійшла і відповідачем до суду надана не була.

Також суд не взяв до уваги посилання позивача на безпідставність проведення податковим органом податкової перевірки, оскільки відповідач був добровільно допущений позивачем до проведення цієї перевірки.

Колегія суддів частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Бюджетне відшкодування, відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках.

Згідно із п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із приписами п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 зазначеного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), а залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на зазначені норми закону та відповідно до встановлених судом обставин, в частині взаємовідносин позивача із ТОВ «Маркет-Груп» та ТОВ «Стімтрейд» колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що банківські виписки, податкові накладні, реєстри отриманих і виданих податкових накладних є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, давали йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки у позивача було від'ємне значення суми податку в частині, яка була фактично сплачена ним у попередньому податковому періоді постачальникам товарів (послуг), тому у нього виникло право на бюджетне відшкодування, при тому, що пункт 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит, не встановлює зв'язку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість.

Для відшкодування з бюджету податку на додану вартість даний Закон не передбачає як обов'язкову умову фактичне надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів, а приписи п.1.8 ст.1 цього Закону щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати зі сплати податку, а не його контрагентів.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань зі сплати податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за стверджувану несплату податку контрагентом.

Абзацом другим пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону передбачена відповідальність платника податку лише у випадку включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними, при тому, що цей Закон не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

З урахуванням викладеного, в частині вищезазначених контрагентів позивача, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що у відповідача в даному випадку були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного рішення через ненадходження цього податку до бюджету від продавців товару (робіт, послуг), оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для таких дій.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині, яка стосується господарських відносин позивача із ПП «Львівкомфортгруп-К» з огляду на таке.

Відхиляючи твердження відповідача про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту у зв'язку із невідображення його контрагентом таких сум у складі своїх зобов'язань та несплату їх до бюджету, суд першої інстанції виходив з того, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини дійсно не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у ціні товару, отриманих послуг, але лише у тому випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно формування такого кредиту та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Однак представник податкового органу наголошував на тому, з чим погоджується колегія суддів, що позивач такі умови стосовно формування податкового кредиту не виконав та не має необхідного документального підтвердження його розміру.

Зокрема, не може бути взятий до уваги як належний доказ договір від 01.10.2009 р. про надання послуг за № 3001 про виконання комплексу робіт з організації перевезення вантажу, укладений між позивачем та ПП «Львівкомфортгуп-К», оскільки на момент укладення цього договору у останнього ще не було свідоцтва платника ПДВ за № 100257178, хоча про це зазначено у тексті договору.

Також не можуть бути взяті до уваги на документальне підтвердження розміру податкового кредиту надані позивачем рахунок-фактура за № 4024 від 30 квітня 2010 року та акт за № ДА-000 5342 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.91, 92), оскільки за даними документами неможливо встановити реальність здійснення вказаних господарських операцій та їх пов'язаність із господарською діяльністю платника; на підтвердження цих обставин під час перевірки та до суду не були надані інші первинні документи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинних документів передбачені статтею 9 цього Закону, яка передбачає, що такі документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2 статті 3 цього Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язко-вим видом обліку, який ведеться підприємством, а податкова звітність повинна ґрунтуватись на даних бухгалтерського обліку.

Ті первинні документи, правила заповнення яких викладені в статті 9 даного Закону, слугують також підтвердженням виникнення податкових подій.

Проте під час проведення перевірки платником податків на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ПП «Львівкомфортгруп-К» таких документів надано не було.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. за № 88 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 року № 143 «Про затвердження форми декларацій з податку на прибуток підприємства та порядку її скасування» дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати правилам складання податкового обліку (звітності).

Пунктом 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166 дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського обліку платника.

В частині визначення правомірності формування позивачем податкового кредиту колегія суддів також виходить з вимог пп.7.2.3 та 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та є підставою для нарахування податкового кредиту, однак наявність у позивача належно оформлених податкових накладних не може бути єдиною підставою для формування податкового кредиту.

Враховуючи те, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних від ПП «Львівкомфортгруп-К» робіт (послуг), які не підтверджуються належними первинними документами, то в порушення вимог пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ним неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаних господарських операціях.

Таким чином, враховуючи підтвердження в судовому засіданні обставин, якими кон-тролюючий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак й покладених в основу прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, заявлений позивачем позов про скасування податкового повідомлення-рішення в частині, яка стосується правовідносин з ПП «Львівкомфортгруп-К» є безпідставним, через що не належить до задоволення.

Відповідно до розрахунків податкового органу сума заниження податкового зобов'язання за взаємовідносинами із контрагентом позивача ПП «Львівкомфортгруп-К» складає 32894 грн., а розмір штрафних (фінансових) санкцій, розрахованих у зв'язку з цим, складає 13157,60 грн.; загальна сума - 46051,60 грн.

Тому постанова суду першої інстанції в цій частині належить до скасування із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно зі ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є частково суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду належить до скасування з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 ч.1 п.3, 202, 205 ч.2, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2011 року в адміністративній справі № 2а-925/11/1370, - скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ідеа-Трейд» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова форми «Р» від 26.11.2010 р. №0001652320/4/20847 на суму 24799 (двадцять чотири тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 40 грн., з яких: 17714 (сімнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. - основний платіж та 7085 (сім тисяч вісімдесят п'ять) грн. 40 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення постанови повному обсязі.

Головуючий суддя Р.Й. Коваль

Судді О.М.Довгополов

В.В.Святецький

Постанова в повному обсязі складена 15 червня 2012 року.