Постанова № 24926842, 20.06.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2012 р. Справа № 5021/2177/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіМирошниченка С.В.,суддівПрокопанич Г.К., Хрипуна О.О. (доповідача),розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 у справі господарського суду№ 5021/2177/2011 Сумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"до1. Комунального підприємства "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" 2. виконавчого комітету Сумської міської ради 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський м'ясопродуктовий комплекс"провизнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії за участю представників позивачаЛитвиненко Л.М.,відповідачів не з'явилися,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.10.2011 у справі № 5021/2177/2011 (головуючий суддя Моїсеєнко В.М., судді Сопяненко О.Ю., Лущик М.С.) позов задоволено частково, визнано за ПАТ "Банк Кредит Дніпро" право власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 103, 103/1 - 103/12, припинено провадження в частині вимог про зобов'язання КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" здійснити державну реєстрацію права власності за ПАТ "Банк Кредит Дніпро" на зазначені об'єкти нерухомого майна.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 (головуючий суддя Шепітько І.І., судді Пелипенко Н.М., Камишева Л.М.) рішення господарського суду Сумської області від 26.10.2011 у справі № 5021/2177/2011 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності за ПАТ "Банк Кредит Дніпро" на об'єкти нерухомого майна, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ПАТ "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 у справі № 5021/2177/2011, залишивши без змін рішення господарського суду Сумської області від 26.10.2011.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані необґрунтованістю та невідповідністю фактичним обставинам справи висновків апеляційного господарського суду, неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.09.2009 між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ТОВ "Сумський м'ясопродуктовий комплекс" був укладений договір № 030909-КЛ мультивалютної не відновлювальної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику - ТОВ "Сумський м'ясопродуктовий комплекс" грошові кошти у сумі 2 600 000,00 дол.США на строк до 01.10.2010.

В забезпечення виконання даного кредитного договору між банком - ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ТОВ "Сумський м'ясопродуктовий комплекс" укладено три іпотечних договори № 261109-1 від 26.11.2009, № 030909-1/1 від 03.09.2009, № 030909-1/2 від 03.09.2009, предметом яких стали вищезазначені об'єкти нерухомості, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 32207099 від 19.07.2011, витягами з державного реєстру іпотек № 32034534 від 05.07.2011, № 32124179 від 12.07.2011.

Судами встановлено, що в пунктах 5.2, 5.3 іпотечних договорів сторони передбачили, що звернення стягнення іпотекодержателя на предмет іпотеки та задоволення вимог може здійснюватися у будь-який спосіб, на вибір іпотекодержателя, у тому числі іпотекодержатель набуває у власність та реєструє за собою предмет іпотеки, при цьому повідомляє про це іпотекодавця шляхом направлення йому повідомлення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Іпотекодавець набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Укладанням цього договору іпотекодавець беззастережно засвідчує, що він надає іпотекодавцю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя.

Іпотекодавець підписанням цього договору засвідчує, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та повідомлення іпотекодержателя про реєстрацію предмета іпотеки, для реєстрації права власностіі іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Цей договір та письмове повідомлення іпотекодержателя про реєстрацію права власності на предмет іпотеки мають силу правовстановлюючого документа на предмет іпотеки та акта приймання-передачі предмета іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя з моменту державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Задовольняючи вимоги позивача про визнання за ним права власності на нерухоме майно, місцевий господарський суд, зазначив, що відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання боржником основного зобов'язання.

Стаття 37 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач - ПАТ "Банк Кредит Дніпро" не набув право власності на спірне майно, оскільки на час вчинення ним дій щодо звернення стягнення на це майно на підставі іпотечних договорів зазначене майно не знаходилось у власності іпотекодавця - ТОВ "Сумський м'ясопродуктовий комплекс", оскільки не вибувало із власності ВАТ "Сумський м'ясокомбінат".

Договори купівлі-продажу нерухомого майна від 05.03.2009 між ВАТ "Сумський м'ясокомбінат" та ТОВ "Керамітекс", за висновком апеляційного господарського суду, не можуть бути доказами переходу права власності спірного нерухомого майна від ВАТ "Сумський мясокомбінат" до ТОВ "Керамітекс", оскільки згідно з вимогами статей 210 та 640 ЦК України момент вчинення таких правочинів пов'язується з їх державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Стаття 657 ЦК України, в редакції, що діяла на момент підписання вказаних договорів, передбачала укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі з обов'язковими нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, висловлену у постанові від 18.04.2011 у справі № 2-17/604-2009 правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Керамітекс" на підставі чинного на той час рішення господарського суду Сумської області від 23.04.2009 у справі № 3/153-09, яким було визнано дійсними договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 05.03.2009, здійснив державну реєстрацію права власності на зазначене майно, після чого здійснив відчуження майна за договорами купівлі-продажу у власність ТОВ "Сумський м'ясопродуктовий комплекс", який і передав майно позивачу у іпотеку за вищевказаними іпотечними договорами.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом ст. 388 ЦК України, право власності набувача може бути оспорено в судовому порядку у випадках, передбачених цією статтею, виключно власником цього майна.

За відсутності судового рішення про витребування майна у набувача, апеляційний господарський суд не мав правових підстав не визнавати його власником спірного майна та відмовляти з цих мотивів іпотекодержателю у задоволенні забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду -залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 у справі № 5021/2177/2011 скасувати.

Рішення господарського суду Сумської області від 26.10.2011 у справі № 5021/2177/2011 залишити в силі.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко Судді Г.К. Прокопанич О.О. Хрипун