Постанова № 24922046, 19.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5689/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"19" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Бужак Н.П.

при секретарі - Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43»на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43»до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство «Пересувна механізована колона 43»(далі позивач, Товариство) з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі відповідач, Податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2011 №0000702304, яким збільшено суму грошового зобовязання Товариства за платежем податок на прибуток підприємств на 1 253 038,80 грн., та податкового повідомлення-рішення від 03.11.2011 №0000712304, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача за платежем податок на додану вартість на 1 259 735,85 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши та перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Пересувна механізована колона-43» зареєстроване Вишгородською районною Державною адміністрацією Київської області 03.01.1996, номер запису про державну реєстрацію 1334105 0004 002749, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи №05408199, код за ЄДРПОУ 05408199, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 11.01.1996 за №40-АТ, зареєстроване платником податку на додану вартість 07.10.1997, індивідуальний податковий номер - 54081910084.

За результатами проведення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «БВК «Будівельник» за період з 01.01.2009 по 31.12.2010, з ТОВ «УТК «Буревісник» за період з 01.01.2009 по 31.12.2010, з ТОВ «Укрспецсервіс-ЛТД» за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 та з ТОВ «Авторемсервіс» за період з 01.06.2011 по 30.06.2011 складено акт від 17.10.2011 № 2354 /23-1/05408199 (далі Акт).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з наступного:

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки правочини між позивачем та ТОВ «БВК «Будівельник», ТОВ «УТК «Буревісник» мають протиправний характер та вчинені всупереч вимогам цивільного законодавства, не відповідають волі їх учасників (керівників контрагентів Товариства), не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, то дані правочини є недійсними в силу закону (нікчемними). Самі товариства ТОВ «БВК «Будівельник»та ТОВ «УТК «Буревісник»діяли за межами правового поля, договори від імені цих товариства вчинялися громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, юридичні повноваження яких жодним документом не підтверджено, директорами ТОВ «БВК «Будівельник»та ТОВ «УТК «Буревісник»на момент вчинення правочинів з позивачем були відповідно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які свою причетність до створення і діяльності вказаних товариств заперечують. На цих підставах суд дійшов висновків про нікчемність правочинів про надання послуг механізмами від 20.07.2009 № 14 та від 25.01.2009 №6.

У зв'язку з викладеним, суд зазначив також, що надані позивачем документи (договори, акти виконаних робіт) щодо взаємовідносин Товариства з Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради в даному випадку не є належними документами і не підтверджують реальність виконання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «БВК «Будівельник», ТОВ «УТК «Буревісник».

Крім того, на думку суду першої інстанції, неможливість представника позивача пояснити, яким чином здійснювалось транспортування землі з місця надання послуг механізмами, також свідчить про сумнівний характер реального виконання умов договорів з боку ТОВ «БВК «Будівельник» і ТОВ «УТК «Буревісник».

Також суд вважає, що про недостовірність первинних документів, зокрема, щодо взаємовідносин з ТОВ «БВК «Буревісник»свідчить факт складання та підписання позивачем з вказаним контрагентом акту здачі-прийняття робіт від 29.07.2009 б/н, дані якого не можуть відповідати дійсності з огляду на часові межі (надання послуг екскаватора Volvo EC 280 протягом 359 годин).

На підставі зазначених фактів суд дійшов висновків щодо нікчемності правочинів і неправомірності нарахування позивачем податкового кредиту з коштів ПДВ та зменшення податку на прибуток підприємств.

Однак з такими висновками суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Частинами третьою та пятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.

Суб'єктами правовідносин є не конкретні фізичні особи (громадяни ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2 або ОСОБА_3), а юридичні особи, створені та зареєстровані у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції не спростував доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) контрагенти позивача (ТОВ БВК «Будівельник»та ТОВ УТК «Буревісник») були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, жодною особою (ані податковим органом, ані особами, що вважаються засновниками та керівниками ТОВ БВК «Будівельник» та ТОВ УТК «Буревісник»(ОСОБА_7 та ОСОБА_6), ані будь-якою іншою зацікавленою третьою особою не було у судовому порядку (в тому числі в порядку кримінального судочинства) встановлено неправомірність дій громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсність державної реєстрації вказаних товариств, що за умови відсутності належного доказу, не свідчить про незаконність діяльності вказаних товариств та осіб, які представлялись їх керівниками.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на момент вчинення Позивачем правочинів) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 вищезазначеного Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Приймаючи до уваги викладене колегія суддів вважає , що сама по собі несплата податку контрагентом позивача (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Вищий адміністративний суд України у своєму Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», зокрема, зазначає: «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав від контрагентів копії наказів про призначення громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 директорами, відповідно, ТОВ «БВК «Будівельник»та ТОВ «УТК «Буревісник»(а.а.105-106 т1).

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. При цьому судом безпідставно не прийнято до уваги доводи позивача про те, що він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме виконувались прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента, а відтак і щодо відсутності у діях позивача порушень норм чинного податкового законодавства з наведених вище підстав.

Не можна також погодитись з висновками суду першої інстанції про не спрямованість правочинів, вчинених за участі ТОВ «БВК «Будівельник»та ТОВ «УТК «Буревісник», на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії договорів, податкових накладних, акти приймання - передачі, а також копії платіжних доручень. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік проданого товару (виконаних робіт, наданих послуг), підписи уповноважених представників сторін, печатки підприємств, які фіксують факт здійснення господарської операції, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також на підтвердження використання у власній діяльності будівельних механізмів, отриманих за договорами про надання послуг механізмами №14 від 20.07.2009 року (з ТОВ «БВК «Будівельник») та №6 від 25.01.2009 року (з ТОВ «УТК «Буревісник»), позивачем було надано суду Договори підряду №38 від 22 серпня 2008 року та №31 від 09 грудня 2009 року, укладені з Головним упавлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), з доданими до них Актами приймання виконаних підрядних робіт та Підсумковими відомостями ресурсів (витрати -за прийнятими нормами). Вважаючи правочини з ТОВ «БВК «Будівельник»та ТОВ «УТК «Буревісник»нікчемними, суд не проаналізував надані позивачем Договори та Акти і не прийняв вказані документи в якості належних доказів використання позивачем будівельних механізмів, отриманих за договорами з ТОВ «БВК «Будівельник»та ТОВ «УТК «Буревісник», у власній діяльності.

З вказаним висновком суду першої інстанції також не можна погодитись, оскільки саме в Підсумкових відомостях ресурсів(а.с.42-55т.1) зазначено, вид будівельних машин та механізмів, використаних позивачем при виконанні робіт у період дії договорів з ТОВ «БВК «Будівельник»та ТОВ «УТК «Буревісник», та кількість машино-годин, витрачених на виконання робіт. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає надані позивачем Договори підряду №38 від 22 серпня 2008 року та №31 від 09 грудня 2009 року(а.с.65-75т.2), укладені з Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), з доданими до них Актами приймання виконаних підрядних робіт та Підсумковими відомостями ресурсів (витрати -за прийнятими нормами) достатніми доказами використання позивачем у власній діяльності будівельних механізмів, отриманих за договорами про надання послуг механізмами №14 від 20.07.2009 року (з ТОВ «БВК «Будівельник») та №6 від 25.01.2009 року (з ТОВ «УТК «Буревісник»)(а.с.101-104).

Також не заслуговують на увагу колегії суддів посилання суду першої інстанції на невідповідність дійсності акту здачі-приймання робіт від 29.07.2009 б/н з огляду на часові межі (судом не досліджувалась кількість екскаваторів, задіяних при виконанні позивачем робіт з використанням вказаного виду техніки у зазначений в акті період), а також відсутність будь-яких пояснень з боку представника позивача з приводу способу транспортування землі з місця надання послуг механізмами (вказане не відноситься до суті справи і саме по собі ані підтверджує, ані спростовує факт надання послуг механізмами).

Крім того, типові форми облікової документації з обліку робіт будівельних машин та механізмів, ведення яких передбачено Наказом Міністерства статистики України від 13.06.1997 р №149 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку роботи будівельних машин та механізмів», на наданні яких позивачем наполягає податковий орган, не може бути наданий позивачем з об'єктивних причин. Відповідно до п. 2 вказаного Наказу №149 від 13.06.1997 року дія цього наказу стосується підприємств, організацій всіх форм власності та господарювання, на балансі яких є будівельні машини та механізми. Згідно з умовами Договорів про надання послуг механізмами №14 від 20.07.2009 року та №6 від 25.01.2009 року «Виконавець надає послуги з транспортного обслуговування, а саме: надання послуг механізмами, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги на умовах даного Договору». Про передачу механізмів на баланс позивача у договорі не йдеться, а відтак позивач не зобов'язаний був вести облік роботи будівельних машин та механізмів у встановлений Наказом №149 від 13.06.1997 року спосіб.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції також підтвердив, що задіяні будівельні машини та механізми на баланс позивачу не передавались.

Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, висновки суду не відповідають обставинам справи, обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не доведені у визначеному законом порядку, судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому ухвалене ним рішення у вказаній частині не можна вважати законним та обґрунтованим.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно включення до складу податкового кредиту за червень 2011 року сум, сплачених на підставі отриманих від ТОВ «Авторемсервіс»податкових накладних, суд першої інстанції виходив також з наступного:

Товариство при купівлі товарів, повинно мати документи, які підтверджують його право власності на придбаний товар. Таким документом, зокрема, є видаткова накладна. Крім того, якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким підтверджуючим документом є товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН). Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, типова форма товарно-транспортної накладної, затверджено спільним Наказом Мінтрансу України, Мінстату України від 29.12.1995 р. №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». Відповідно до пункту 2 цього наказу застосування зазначених форм первинного обліку всіма субєктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обовязковим.

Як зазначалося вище, на вимогу суду позивачем не надано товарно-транспортні накладні чи інші супровідні документи, які підтверджують факт та спосіб доставки товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Авторемсервіс»до позивача.

Судом встановлено, що згідно з поданою ТОВ «Авторемсервіс»податковою декларацію з податку на додану вартість за червень 2011 року задекларовано податкові зобовязання у сумі 0,00грн., відповідно видані Товариству податкові накладні не відображені в податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних за червень 2011 року ТОВ «Авторемсервіс».

Таким чином, враховуючи відсутність прямих доказів факту постачання товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортних накладних), беручи до уваги не відображення у власній податковій звітності підприємством-контрагентом позивача виданих податкових накладних, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність включення Товариством до складу податкового кредиту коштів, відображених у взаємовідносинах з ТОВ «Авторемсервіс».

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції було зроблене припущення, що придбаний позивачем товар доставлявся вантажним автомобілем, і тому застосовано відповідні норми Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 22.05.2006 року №493 та Наказу Мінтрансу України, Мінстату України від 29.12.1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», відповідно до яких застосування зазначених форм первинного обліку (товарно-транспортних накладних) є обов'язковим всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Між тим, в абз. 1 Преамбули Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України визначається, що «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила) визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.»Враховуючи той факт, що при придбанні запчастин ані продавцем (ТОВ «Авторемсервіс»), ані покупцем (позивач) не було залучено Перевізника, а товар був доставлений власними силами, серед документів, що підтверджують право власності на придбаний товар товарно-транспортної накладної у позивача не повинно бути. Для підтвердження права власності позивачеві цілком достатньо видаткової накладної, рахунку, платіжних доручень.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача пояснив,що придбаний товар (запчастини) був доставлений працівниками ПАТ ПМК-43 без залучення вантажного транспорту.

Що стосується подання ТОВ «Авторемсервіс»податкової декларації з податку на додану вартість в червні 2011 року, в яких не було відображено виданих позивачеві податкових накладних за червень 2011 року ТОВ «Авторемсервіс», суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що була чинною на момент виникнення правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З матеріалів справи вбачається, що на момент видачі податкових накладних ТОВ «Авторемсервіс»було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Відповідно до «Перехідних положень»Податкового кодексу України (п.11,підрозділ 2 розділ ХХ) встановлено , що в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджено реєстрацію податкових накладних платниками податку- продавцями з 1квітня по 30 червня 2011р. у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 500 тисяч.У нашому випадку сума податку на додану вартість зазначена у податкових накладних виданих ТОВ «Авторемсервіс»за червень 2011 року становить 4866,62 грн.

Відповідно до п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»зареєстровані платники податку мають право нараховувати податок на додану вартість, складати та видавати податкові накладні. Позивач відповідно мав право на підставі отриманих накладних відносити вказані в них суми ПДВ до податкового кредиту, оскільки за поставку розрахувався у вартість якої була включена сума нарахованого продавцем ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень(а.с.199-200т.1).

З огляду на наведені положення законодавства суд дійшов висновку, що у податкового органу не було підстав для не врахування податкових накладних при формуванні позивачем податкового кредиту.

Із наведеного випливає ,що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, висновки суду не відповідають обставинам справи, обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не доведені у визначеному законом порядку, судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому ухвалене ним рішення у вказаній частині не можна вважати законним та обґрунтованим.

Щодо збільшення податковим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість Товариству на 166 670,00 грн. за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Укрспецсервіс-ЛТД», суд першої інстанції вважає його правомірним з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що податкова накладна №1 від 01.07.2011 на загальну суму 1 000 020,00грн., в т.ч. ПДВ 166670,00грн., яка видана ТОВ «Укрспецсервіс-ЛТД»не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних та відповідно відсутня квитанція в електронній формі, видача якої продавцю передбачена пунктом 8 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246.

За правилами п.11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України «Перехідні положення», встановлено, що реєстрація податкових накладних платниками податку -продавцями, в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників податку на додану вартість, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 1 мільйон гривень з 1 січня 2011 р.; понад 500 тисяч гривен з 1 квітня 2011р.; понад 100 тисяч з 1 липня 2011р.; понад 10 тисяч з 1 січня 2012р.

Як вбачається з податкової накладної №1 від 01.07.2011 на загальну суму 1 000 020,00грн., податок на додану вартість обрахований в сумі 166 670,00грн.

В судовому засіданні першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи ,що вказана накладна ТОВ «Укрспецсервіс-ЛТД», станом на 1 липня 2011р. не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За правилами п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України -відсутність факту реєстрації платником податку -продавцем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладнах, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не має права на відшкодування податку на додану вартість в розмірі 166 670,00грн., а тому податкове повідомлення-рішення №0000712304 від 03.11.2011 року в частині збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 250025 грн. в тому числі 166670 грн. за основним платежем та 83355 грн. за штрафними санкціями є правомірним.

За таких обставин апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2011 №0000702304, яким збільшено суму грошового зобовязання Товариству за платежем податок на прибуток підприємств на 1253038,80 грн., та податкового повідомлення-рішення від 03.11.2011 №0000712304, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача за платежем податок на додану вартість на 1009730,85 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 03.11.2011 №0000712304, в частині яким збільшено суму грошового зобовязання позивача зі сплати податку на додану вартість в сумі 250025,00 грн. в тому числі 166670,00 грн. за основним платежем та 83355,00грн. за штрафними санкціями підлягає виконанню у встановленому законом порядку.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до правил ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України -за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду, якою задовольнити позовні вимоги.

За правилами ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України-підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є :1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи вищевикладене,колегія суддів прийшла до висновку про порушення судом норм матеріального права, неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, недоведеність обставин,що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, а тому є всі підстави для часткового скасування рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі наведеного,керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43»- задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000702304 від 03.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток.

Скасувати податкове повідомлення рішення №0000712304 від 03.11.2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість в сумі 1009730,85 грн.(один мільйон девять тисяч сімсот тридцять гривень 85 коп.), в тому числі 673153 грн. 90 коп. за основним платежем та 336556 грн. 95 коп. за штрафними санкціями.

Податкове повідомлення-рішення №0000712304 від 03.11.2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 250025 грн. в тому числі 166670 грн. за основним платежем та 83355 грн. за штрафними санкціями підлягає виконанню.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 25.06.2012 року.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Костюк Л.О.

ОСОБА_10