Ухвала суду № 24921920, 20.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/8348/12 Головуючий у 1-й інстанції: Грицаєнко О.Л.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"20" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменко В.О.,

суддів Лічевецького І.О., Петрика І.Й.,

при секретарі Белові С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор»до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор»звернулись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби, в якому просили суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2011 року № 0000672301, № 0000632301, №0000642301, № 0000662301, №0000652301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 року зазначений адміністративний позов -задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2011 року № 0000672301, № 0000632301, № 0000662301, № 0000652301.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати в повному обсязі Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 року. Свої вимоги апелянти аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 20.09.2011 р. по 24.10.2011 р. посадові особи відповідача провели документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Катеринопільський елеватор»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 31.10.2011 року № 272/23-017/32580463.

В акті перевірки зазначені порушення позивачем вимоги п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, в сумі 46473171 грн., в т.ч. за 2009 рік у сумі 4390475 грн., в т.ч. за 3 квартали 2009 р. в сумі 449525 грн., за 2010 рік в сумі 42082696 грн., в тому числі за 1 квартал 2010 р. в сумі 784952 грн., за 1 півріччя 2010 р. в сумі 9557662 грн., за 3 квартали 2010 р. в сумі 14557323 грн., порушення вимоги п. п. 7.2.3, п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.3.6. п. 7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого товариством: занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 424706 грн., в тому числі за січень 2010 р. на суму 424706 грн.; завищено податок на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету на загальну суму 23266080 грн., в т. ч. за жовтень 2009 р. на суму 145754 грн., за листопад 2009 р. на суму 320509 грн., за грудень 2009 р. - 1895449 грн., за березень 2010 р. - 2450635 грн., за квітень 2010 р. - 2771297 грн., за травень 2010 р. - 267355 грн., за червень 2010 р. - 436888 грн., за липень 2010 р. - 453376 грн., за вересень 2010 р. - 946959 грн., за жовтень 2010 р. - 1990784 грн., за листопад 2010 р. - 5923664 грн., за грудень 2010 р. - 5663410 грн.; завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 592122 грн., в тому числі за грудень 2010 р. на суму 592122 грн. та порушення вимоги п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) - в результаті чого не утримано податок в сумі 13366,32 грн. з виплачених на користь нерезидента доходів.

Крім того, в акті перевірки від 31.10.2011 р. № 272/23-017/32580463 зазначено, що правочини між позивачем та ТОВ «Агрокрок», ПП «СВ-Інтерконтакт», ТОВ «Агромарин-М», ТОВ «МЕРИДІАН СА», ТОВ «Ковальзернотрейд», ТОВ «САЯНА ЛЮКС», ТОВ «Инвест ЛТД», ТОВ КПВ «Граніт», ПП «Інвест-Трейд», ПП «АТК-2000», ТОВ Магнолія-Л», ПП «Багатопрофільна фірма «НА і КС», ТОВ Компанія «Вальма-Юг», ТОВ «Холдінгова компанія «Агротехтрейд», ПП «Агроера-2009», ТОВ «ФОРМА ТЕХ», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Агротрейд», ПП «Ріст», ТОВ «Сібаріт ЛТД», ТОВ «МАК СТЕЙЛС», Фірма «БСМ у формі ТОВ», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ», ПП «Альтекс-Юг», ПП «Стилет - Юг», ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Самара-Агро Плюс», ПП «Топ Транс Сервіс», ПП «ІНТЕР-ТОРГСНАБ», ТОВ «Агрофонд України», ПП «Аваі», ТОВ «Шер К», ПП «Промтехресурс-АТ», ФОП ОСОБА_6, ТОВ «ШТОРМ», ПП «Мартрейд», ПП «Сорос-Трейд», ТОВ «АГРОАНКОРЕКСПОРТ», ПП «Корса плюс», ТОВ «Рос-Агро», ТОВ «Жеті», ПП «АЛЛЮР-2009», ТОВ «Голд Грейнс», ТОВ «АНДОР», ТОВ «Євротранссервіс-ЛТД», ПП «Інвестюгагротранс», ТОВ «СУДНОСЕРВІС», ТОВ «Аквілон-Юг», ТОВ «ХОЛЕС-ТРЕЙД», ВК НВК «Наско», ТОВ «ДОХОДНИЙ ДОМ-ЮГ», ТОВ «Бізнес-Аналітік», ТОВ «Укрвторметагро», ПП «Хвиля-V», ТОВ «Южторгкомпані», ТОВ «Агротранс Україна», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Спецавтотранс-Миколаїв», ТОВ «Грандторг», ТОВ «Альфа-плюс», ТОВ «Транс-Трейд-Ком», ТОВ «Ватикан-Агро», ПП «Фрегат-1»укладені, з порушенням ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки недійсність (нікчемність) договорів поставки, укладених між позивачем 63 контрагентами.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження факту отримання проведених за договорами з 63 контрагентами позивачем надано довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, а також банківські виписки, по яким відображено перерахування грошових коштів організації.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні 63 контрагентами, колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних 63 контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо заниження сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його 63 контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та 63 контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Як зазначалося раніше, за законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Що стосується порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало в заниженні податку на прибуток на загальну суму 321 988,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, товар (зернові культури), який позивач поставив 63 контрагентами за договорами поставки, в подальшому було транспортовано.

Це підтверджується товарно-транспортними накладними та платіжними документами про перерахування коштів за поставлений товар.

Отже, позивачем віднесено до складу валових витрат суми, які підтверджується первинними документами.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 14.11.2011 року №0000642301, яким встановлено порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та нерезидентом - фірмою SPROUT A/S», Данія укладено договір № MPN 1/2008 від 11.09.2008 р. На виконання умов договору, позивач перерахував фірмі SPROUT A/S»7980 євро (98108 грн. 78 коп.), при цьому, не сплатив до бюджету податок на прибуток підприємств у сумі 13366,32 грн.

Відповідно до вимог ст. 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, підписаної 05.10.1961 р. (до якої приєдналися Україна та Данія), єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак, дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами, відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Позивач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав належним чином легалізовану довідку (свідоцтво) про статус нерезидента для звільнення виплат від оподаткування на території України.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011 року №0000642301 є законним та обґрунтованим.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 71, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 року -залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Лічевецький І.О.

Петрик І.Й.