Ухвала суду № 24895054, 28.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2012 р. м. Київ К-39227/09

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

при секретарі Корженковій І.О.

за участю представника

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (правонаступника Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва)

на постанову Господарського суду міста Києва від 14.05.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009

у справі № 28/31-А ( 22-а-1559/08 )

за позовом Приватного підприємства «Техно - Трейд Плюс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Києва від 14.05.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 18.06.2006 № 0000882310/0. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,75 грн. судового збору.

ДПІ у Печерському районі м.Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволенні позову та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного суду України у судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення спірним податковим повідомленням-рішенням бюджетного відшкодування слугували висновки перевірки, викладені в акті від 15.02.2006 № 49/23-10/32980319, про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Порушення полягало у тому, що позивач за наслідками здійснення господарської операції з придбання у ПП «Тесміл-4»товару (модулі аналогових сигналів В-2017) відніс до складу податкового кредиту податок на додану вартість за відсутності підтвердження факту надмірної сплати такого податку до бюджету постачальником комплектуючих для виробництва товару (модулі аналогових сигналів В-2017) -ПП «Юлав НК», якого визнано банкрутом рішенням Господарського суду м.Києва.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу, оскільки останній не враховує, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

При реальності здійснення платником податку господарської операції, за виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Виключенням із наведеного є обставини, передбачені п.п. 7.7.11. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Дана норма Закону застосована судом апеляційної інстанції, в результаті чого суд апеляційної інстанції встановив, що обсяги оподатковуваних операцій позивача за останні 12 календарних місяців до жовтня 2005 року менш, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, а відтак, дійшов висновку, що дана норма розповсюджується на позивача.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, залишивши без змін постанову суду першої інстанції про часткове задоволення позову, вказав, що наведене є підставою для відмови у позові про зобов'язання податкової інспекції надати органу державного казначейства висновок на відшкодування сум бюджету, але не виключає можливості позивача отримати бюджетне відшкодування після усунення обставин, визначених у даній нормі.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованою ухвалу суду апеляційної інстанції, оскільки судом не повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення даної справи, та деякі висновки зроблені в результаті неправильного застосування даної норми закону.

Зі змісту абзацу другого п.п. «а»п.п. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (п.п 7.7 ст. 7 у редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV) випливає, що не має права на отримання бюджетного відшкодування особа, обсяги оподатковуваних операцій якої за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Отже, у разі встановлення наявності такої обставини станом на звітний період, в якому заявлено платником податку бюджетне відшкодування, не тільки податковий орган не має обов'язку надавати органу державного казначейства висновок про бюджетне відшкодування за такий звітний період, але й платник податку не має права на бюджетне відшкодування за цей звітний період. Усунення таких обставин дійсно не виключає можливості отримати бюджетне відшкодування у майбутньому, але не надає права на отримання бюджетного відшкодування за спірний звітний період.

Суд апеляційної інстанції встановив наявність у позивача за останні 12 календарних місяців до жовтня 2005 року обсягів оподатковуваних операцій менших, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування. При цьому суд не вказав, на підставі яких доказів та яким чином ним встановлено обсяг оподатковуваних позивачем операцій за останні 12 календарних місяців.

Судом апеляційної інстанції не перевірені доводи податкового органу, викладені в апеляційній скарзі, що однією з підстав, за якої не може бути надано бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2005 року, є недотримання вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно із якими бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). При цьому податковий орган вказував на те, що розрахунки з підприємствами за товар, придбаний у серпні -вересні 2005 року, позивач проводив у вексельній формі, а векселя погашені у грошовій формі у жовтні 2005, тобто право на отримання бюджетного відшкодування виникнути у жовтні 2005 року не могло.

Отже, суд апеляційної інстанції, який за правилами ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України здійснює апеляційний розгляд за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 «Апеляційне провадження», належним чином не з'ясував обставин, на які посилався відповідач, обґрунтовуючи власні вимоги, та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що позовні вимоги про зобов'язання податкової інспекції надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, є неналежним способом захисту прав платника податку на додану вартість. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника податку фактично порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету. Відповідно, способом захисту такого порушеного права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (бюджетне відшкодування заборгованості).

На це вказував Верховний Суд України, зокрема у постанові від 24.02.2009 у справі за позовом ЗАТ «Авангард»до ДПІ та ГУ Держказначейства про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до вчинення дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко