Ухвала суду № 24894955, 28.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2012 р. м. Київ К-3095/09-С

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соняшник»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2008

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2008

у справі № 2-а-1026/08 (22-а-3879/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соняшник»

до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області,

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2008, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Красноградської МДПІ Харківської області від 28.02.2007 № 0000052310/0 в частині нарахованого ТОВ «Соняшник»податкового зобов'язання з ПДВ на суму 8322 грн., у тому числі 5548 грн. основного платежу та 2774 грн. штрафних санкцій. У задоволенні решти позову відмовлено.

ТОВ «Соняшник»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 133551 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 66776 грн., скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 2 ст.104 Цивільного кодексу України, ст. 250 Господарського кодексу України, п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у частині на суму 133551 грн. основного платежу та 66776 грн. штрафних (фінансових) санкцій, щодо якого відмовлено позивачеві у задоволенні позову, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 24.02.2006 №195/23/32535646, про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 133551,00 грн. на підставі податкових накладних, виданих за період з 15.11.2005 по лютий 2006 року ПП «Комінформ», свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість якого було анульовано податковим органом 11.11.2005 (акт анулювання свідоцтва № 146).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, в результаті чого дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо податкового повідомлення-рішення у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 133551,00 грн. основного платежу та 66776 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (чинного на час виникнення спірних відносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6. ст. 9 цього ж Закону (у редакції, чинній на час анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість продавця) свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документу за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Враховуючи наведене, у податковому обліку не може вважатися податковим і розрахунковим документом податкова накладна, складена особою, свідоцтво платника податку на додану вартість якої було анульовано, тобто яка на час складання та надання покупцеві податкової накладної не була зареєстрована як платник податку на додану вартість у встановленому законом порядку. А тому, така податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту покупцем.

Оскільки у позивача при формуванні спірного податкового кредиту були відсутні податкові накладні, які мають силу податкового і розрахункового документу, то за вимогами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підлягають включенню до складу податкового кредиту, як такі, що не підтверджені податковими накладними.

Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, про незастосування судами до даних правовідносин ст. 250 Господарського кодексу України, суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав для такого застосування.

Законом України з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, включаючи нарахування та сплату пені, штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (чинний на час виникнення спірних відносин).

Пунктом 1.5 статті 1 вказаного Закону штрафна санкція (штраф) визначається, як плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до пункту 17.1. статті 17 цього Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

Таким чином, штрафна санкція, яка накладається на платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, застосовується виключно у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-ІІІ.

Відповідно до п. 17.3. ст. 17 вказаного Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, штрафні санкції, застосовані до платника податків за порушення податкового законодавства шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення, яке, виходячи із вимог п. 1.9 Закону є повідомленням про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом, належать до податкових зобов'язань - зобов'язань платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом, і не належать до адміністративно - господарських санкцій у розумінні ст. 238 Господарського кодексу України, які застосовуються до суб'єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підстав для застосування судами приписів п.п. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону №2181-ІІІ, на що посилається позивач у касаційній скарзі, не вбачається, оскільки у даному випадку відсутній конфлікт інтересів. У даному випадку відсутня норма закону чи норми різних законів або різних нормативно-правових актів, які б припускали неоднозначне (множинне) трактування щодо підстав для нарахування податкового кредиту, а існують норми Закону України «Про податок на додану вартість, якими врегульовано правовідносини, що виникають з приводу порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, зокрема щодо підстав для формування податкового кредиту та порядку видачі податкових накладних, які не допускають неоднозначного множинного трактування прав та обов'язків платників податків. Зокрема, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»чітко регламентовано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. При цьому Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає умов, за яких податкова накладна, видана особою, що не зареєстрована як платник податку, може прирівнюватись до податкової накладної, виданої зареєстрованою особою та, відповідно, породжувати певні обов'язки права та (податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість).

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220і, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соняшник»залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2008 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239і Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко