Ухвала суду № 24893074, 05.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2012 р. м. Київ К-583/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 03 липня 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року

у справі № 25/247-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокстрот»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 03 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фокстрот»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -відповідач) задоволено частково. Визнано нечинним рішення № 0000042305/0 від 09 січня 2007 року в частині застосування до ТОВ «Фокстрот»штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 744 132,38 грн. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000022505/0 від 09 січня 2007 року, № 0000032305/0 від 09 січня 2007 року, № 0000022302/1 від 15 лютого 2007 року, № 0000032302/1 від 15 лютого 2007 року, № 0003382302/2 від 16 травня 2007 року, № 0000022302/2 від 16 травня 2007 року, № 0000032302/2 від 16 травня 2007 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 03 липня 2008 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Фокстрот»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2004 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 561/23-5/23703827 від 15 грудня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0000042305/0 від 09 січня 2007 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 746 397,82 грн., а також податкові повідомлення-рішення № 0000022505/0 від 09 січня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 009 239,74 грн. (1 394 146,56 грн. -основний платіж, 615 093,18 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000032305/0 від 09 січня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 44 922,78 грн. (29 948,52 грн. -основний платіж, 14 974,26 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Прийняті ДПІ у Шевченківському районі м. Києва податкові повідомлення-рішення позивачем оскаржено в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження, остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003382302/2 від 16 травня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 527 055,24 грн. (0,00 грн. -основний платіж, 527 055,24 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0000022302/2 від 16 травня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 980 178,43 грн. (1 365 085,25 грн. -основний платіж, 615 093,18 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000032302/2 від 16 травня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 44 922,78 грн. (29 948,52 грн. -основний платіж, 14 974,26 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 3.5 розділу 3, пунктів 7.22, 7.23, 7.25 розділу 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Положення) у зв'язку з перевищенням ліміту залишку готівки в касі в 2005 році.

Також, встановлено порушення ТОВ «Фокстрот» підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) з огляду на неправомірне віднесення до складу валових витрат вартості послуг з прийняття участі у виставках, наданих Закритим акціонерним товариством «Київський міжнародний контрактовий ярмарок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальний маркетинг», а також рекламних послуг, наданих Дочірнім підприємством «Талан коммунікейшн».

Крім того, встановлено порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ДП «Талан коммунікейшн» за надані рекламні послуги.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 2 постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 постанову Правління Національного банку України № 72 від 19 лютого 2001 року «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»визнано такою, що втратила чинність.

Відповідно до пункту 5 зазначеної вище постанови вона набирає чинності через 10 днів після офіційного опублікування.

При цьому, вперше постанову Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 опубліковано в Офіційному віснику України 04 лютого 2005 року, у зв'язку з чим Положення набрало чинності 14 лютого 2005 року.

Положенням визначено новий порядок встановлення ліміту готівки в касі, відповідно до якого установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі. При цьому, в Положенні не вказано, з якою періодичністю підприємством встановлюються ліміти залишку готівки в касі, а також не зазначено, що встановлені раніше ліміти є недійсними.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до заявки-розрахунку для встановлення загального ліміту залишку готівки в касі, порядку і строків здавання готівкової виручки Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства»з 01 січня 2005 року встановлено ліміт залишку готівки в касі підприємства для ТОВ «Фокстрот»в розмірі 241 000,00 грн.

В свою чергу, згідно з наказом № 3112/7 від 31 грудня 2005 року ліміт залишку готівки в касі позивача складає 170,00 грн., у зв'язку з чим є обґрунтованими доводи судів про те, що ліміт залишку готівки в касі ТОВ «Фокстрот»становив в 2005 році -241 000,00 грн., а в 2006 році -170,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивачем не перевищено ліміт залишку готівки в касі в 2005 році, з огляду на те, що залишок готівки в касі ТОВ «Фокстрот»в 2005 році, встановлений під час перевірки, не перевищує 241 000,00 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоді, охопленому перевіркою, позивачем із ЗАТ «Київський міжнародний контрактовий ярмарок» та ТОВ «Індустріальний маркетинг»укладено договори від 14 травня 2004 року та від 26 жовтня 2004 року, предметом яких є надання рекламних послуг та робіт, що надаються учасникам організаторами відповідних виставок.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, а також витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Таким чином, є обґрунтованими доводи судів попередніх інстанцій про те, що розповсюдження інформації та розміщення інформації про виробника товару та/або товар в місцях де цей товар реалізується або надається споживачеві, не відноситься до реклами, але відноситься до підготовки та організації ведення виробництва, а тому витрати на розповсюдження та розміщення такої інформації відносяться до валових витрат підприємства у відповідності з положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Також судами встановлено, що між позивачем та ДП «Талан коммунікейшн»укладено Генеральний договір № 09/04/1 від 09 квітня 2004 року, предметом якого є надання послуг та/або робіт в області реклами, а також просування брендів рекламодавця на ринку України.

При цьому, ДП «Талан коммунікейшн»з метою підтвердження наданих послуг до кожного з актів приймання-передачі додано звіти про проведення рекламних заходів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у ДП «Талан коммунікейшн»рекламних послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду м. Києва від 03 липня 2008 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 03 липня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко