Ухвала суду № 24892891, 21.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2012 р. м. Київ К-24116/08-С

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Нечитайла О.М.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні

на постанову Господарського суду Херсонської області від 27.11.2007

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008

у справі № 9/540-АП-07(22а-3286/08)

за позовом Закритого акціонерного товариства «Таврійська будівельна компанія»

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Херсонської області від 27.11.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008, позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0001702301/0 від 16.03.2007 про визначення податкового зобов'язання на загальну суму 89949,98 грн., з якої 4423,33 грн. - основний платіж та 85526,65 грн. - штрафні санкції.

Державна податкова інспекції у м. Херсоні подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податковим повідомленням-рішенням №0001702301/0 від 16.03.2007 позивачу? визначено податкове зобов'язання на загальну суму 89949,98 грн., з якого 4423,33 грн. основного платежу та 85526,65 грн. штрафних санкцій.

Податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту перевірки від 03.03.2007 №494/23-6/32702078, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у формуванні податкового кредиту на суму 2833,33 грн. у січні 2006 року на підставі податкової накладної від 01.07.2005, - у квітні 2006 року у сумі 923,33 грн. на підставі податкової накладної від 28.12.2005 та у сумі 666,67 грн. на підставі податкової накладної від 21.11.2005.

Податковий орган вважає, що позивач не мав права формувати податковий кредит у вказаних звітних поточних періодах на підставі податкових накладних, виданих у попередніх звітних періодах.

Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит за вказані періоди податковий орган не наводить. Факт реального здійснення господарських операцій не оспорює.

В силу вимог п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

За вимогами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач сформував податковий кредит на дату отримання податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Тобто, хоча податкові накладні і були виписані продавцем у липні 2005 та листопаді і грудні 2005 року, позивач сформував податковий кредит у січні 2006 року та квітні 2006 року відповідно -у періодах, в яких фактично отримав такі накладні.

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»надавав покупцеві право у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту.

Утім, нереалізація покупцем товару такого права не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених (нарахованих) протягом певного звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів, у податковому періоді, в якому було фактично отримано податкову накладну, оскільки закон забороняє включати до складу податкового кредиту сплачений (нарахований) податок на додану вартість не підтверджений податковими накладними.

Нереалізація позивачем права, передбаченого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, та формування податкового кредиту у періоді, в якому отримано податкові накладні, фактично не призвело до негативних наслідків: заниження податкових зобов'язань та завищення податкового кредиту у будь-якому звітному періоді.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що спричинило несвоєчасне декларування ПДВ в сумі 166629,97 грн. за липень 2006 року. Податковий орган виходив з того, що підприємством самостійно виправлена дана помилка шляхом збільшення податкових зобов'язань на суму 166629,97 грн. у серпні 2006 року, але виправлення здійснено з порушенням порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, що виразилось у ненаданні розрахунку коригування. За такими висновками перевірки податковий орган застосував позивачеві штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»без самостійного визначення податкових зобов'язань, а також на підставі п.17.2 ст. 17 цього Закону.

Згідно із Договором № 01/329 від 11.06.2003, укладеним між ТОВ "Промресурс" та ЗАТ "Будмеханізація", останній заборгував ТОВ "Промресурс" виконанням робіт по будівництву квартир у житловому будинку за адресою: м.Херсон, вул. І.Кулика.

03.07.2006 між ТОВ? "Промресурс" та ЗАТ "Таврійська будівельна компанія" було укладено договір відступлення прав вимоги боргу, відповідно до п.1.1, 1.4. якого перший кредитор (ТОВ "Промресурс") здійснює відступлення права вимоги боргу другому кредитору (ЗАТ "Таврі?йська будівельна компан?ія") за договором № 01/329 про дольову участь в будівництві житлового будинку на суму 999779,81 грн.

Відповідно до п. 1.10. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»факторинг -операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Оскільки операція з переуступки першим кредитором права вимоги грошового боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору передбачає передачу прав власності на таке право, то з метою застосування податкового законодавства, така операція є операцією з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності (у даному випадку об'єктом власності є право вимоги боргу) за компенсацію, а відтак, є операцією з продажу послуг, що, виходячи з вимог п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», є об'єктом оподаткування.

За наслідками вчинення господарської операції за договором уступк?и права вимоги від 03.07.2006 позивач у липні 2006 включив до податкового кредиту на підставі отриманої податкової накладної № 2006070306 від 03.07.2006 податок на додану вартість, що відповідає п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

У серпні 2006 року позивачем укл?адено но?ві договори відступленн?я прав вимоги боргу п?о будівництву квартир на загальну суму 1 463 697,55 грн., за наслідками яких включено до податкового зобов'язань ПДВ за серпень 2006 в сумі 243949,59 грн?.

Декларація за липень 2006 подана до ДП?І у м. Херсоні 18.08.2006, а за серпень 2006 року -19.09.2006.

Таким чином, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту липня 2006 року податок на додану вартість у сумі 166629,97 грн. та не здійснював самостійного коригування у серпні 2006 року та, відповідно, не допустив порушень порядку заповнення та строків подання податкової декларації з податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням чинного законодавства України.

До того ж, визначення податковим органом штрафних санкцій за відсутності самостійно донарахованої податковою інспекцією суми податкового зобов'язання з основного платежу суперечить вимогам п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин).

Зі змісту п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону випливає, що:

обов'язок щодо сплати штрафу у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тобто у разі самостійного донарахування податковим органом податкових зобов'язань, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

розмір штрафу, який платник податків зобов'язаний сплатити (десять відсотків), законодавцем ставиться в залежність від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу.

Зважаючи на те, що неврахування судами попередніх інстанцій зазначеної вище позиції не призвело до неправильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Херсонської області від 27.11.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Пилипчук