Постанова № 24892169, 19.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 червня 2012 року № 2а-13208/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія»до третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «Алвіга-К»провизнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2011 № 0000200703,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо визнання договору купівлі-продажу товару № 1801 від 25.05.2010, укладеного між ТОВ «Гірничотранспортна компанія»та ТОВ «Алвіга-К», нікчемним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011 № 0000200703, прийняте ДПІ у Печерському районі м. Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи, відповідач явку своїх представників у судове засідання 15.06.2012 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.02.2011 за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Гірничотранспортна компанія»ДПІ у Печерському районі м. Києва було складено Акт № 18/07-03/32264561 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп.пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (завищення податкового кредиту) на 1131957 грн., та зменшення суми податку на додану вартість заявленої до відшкодування з бюджету на 272428 грн.

12.03.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000200703, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп.пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 272428 грн.

Як встановлено судом, позивачем укладено договір поставки з ТОВ «Алвіга-К»№ 1801 від 25.05.2010 (далі -Договір). На підставі вказаного Договору ТОВ «Алвіга-К»поставило позивачу товари (різноманітне устаткування, зокрема, рами, пружини, балки, циліндри, колодки тощо) в липні 2010 року на загальну суму 5659785,62 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 1131957,12 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп.пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (завищення податкового кредиту) на 1131957 грн., та зменшення суми податку на додану вартість заявленої до відшкодування з бюджету на 272428 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок:

- надходження до податкового органу службової записки ВПНВ ПДВ ГВПМ ДПА у м. Києві від 04.02.2011 № 1629/26-06/51, в якій зазначено, що ТОВ «Алвіга-К»за податковою адресою фактично не знаходиться, а проведеними заходами встановити його фактичне місцезнаходження не є можливим;

- того, що під час відпрацювання контрагентів ТОВ «Алвіга-К»встановлено, що протягом липня 2010 року дане підприємство сформувало податковий кредит з ПДВ за рахунок ТОВ «Е-Восток України»з метою прикриття незаконної діяльності -фіктивного підприємництва за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України;

- висновку спеціаліста про те, що підписи від імені гр. ОСОБА_1 в графі «керівник»в деклараціях з ПДВ виконані не останнім, а іншою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Гірничотранспортна компанія»та ТОВ «Алвіга-К»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи вантажно-митними деклараціями, рахунками-фактурами, оборотно-сальдовими відомостями, актами виконаних робіт, попередніми та остаточними калькуляціями, сертифікатами якості, видатковими та податковими накладними, які були складені під час реалізації позивачем кінцевої продукції (думпкарів, кузовів, верхніх та нижніх рам у зборі тощо), для виробництва якої ТОВ «Алвіга-К»були поставлені відповідні товари позивачу на виконання вимог договору поставки від 25.05.2010 № 1801.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на службову записку ВПНВ ПДВ ГВПМ ДПА у м. Києві від 04.02.2011 № 1629/26-06/51, в якій зазначено, що ТОВ «Алвіга-К»за податковою адресою фактично не знаходиться, а проведеними заходами встановити його фактичне місцезнаходження не є можливим, на те, що під час відпрацювання контрагентів ТОВ «Алвіга-К»встановлено, що протягом липня 2010 року дане підприємство сформувало податковий кредит з ПДВ за рахунок ТОВ «Е-Восток України»з метою прикриття незаконної діяльності -фіктивного підприємництва за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, а також на висновок спеціаліста про те, що підписи від імені гр. ОСОБА_1 в графі «керівник»в деклараціях з ПДВ виконані не останнім, а іншою особою, оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідного Договору, видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Алвіга-К»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Крім того, директор ТОВ «Алвіга-К»гр. ОСОБА_1 посвідченою приватним нотаріусом Київського міського округу заявою від 08.05.2012 засвідчив, що перебуваючи на посаді директора ТОВ «Алвіга-К»особисто підписував наступні документи: Договір поставки №1801 від 25 травня 2010 року, складений між ТОВ «Алвіга-К»і ТОВ «Гірничотранспортна компанія»всі специфікації, додатки, видаткові та податкові накладні, що є невід'ємною частиною Договору поставки № 1801 від 25.05.2010.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «Гірничотранспортна компанія»та ТОВ «Алвіга-К»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Гірничотранспортна компанія»та ТОВ «Алвіга-К»умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, висновок ДПІ у Печерському районі м. Києва про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «Гірничотранспортна компанія»з ТОВ «Алвіга-К» є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а відтак дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо визнання в Акті перевірки від 25.02.2011 № 18/07-03/32264561 нікчемними правочинів, укладених ТОВ «Гірничотранспортна компанія» та ТОВ «Алвіга-К», є протиправними.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі -Порядок № 969), п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 (далі -Порядок № 165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 1131957 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Алвіга-К». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Алвіга-К»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 1131957 грн., віднесена ТОВ «Гірничотранспортна компанія»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Алвіга-К»податкових накладних та віднесення до суми бюджетного відшкодування з податку на прибуток, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Печерському районі м. Києва про порушення ТОВ «Гірничотранспортна компанія» пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп.пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000200703 від 12.03.2011 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст.ст. 7, 11 КАС України, також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправними дій ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо визнання в Акті перевірки від 25.02.2011 № 18/07-03/32264561 договору поставки від 25.05.2010 № 1801, укладеного між ТОВ «Гірничотранспортна компанія»та ТОВ «Алвіга-К», нікчемним; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2011 № 0000200703, прийняте ДПІ у Печерському районі м. Києва.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія»задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо визнання в Акті перевірки від 25.02.2011 № 18/07-03/32264561 договору поставки від 25.05.2010 № 1801, укладеного між ТОВ «Гірничотранспортна компанія»та ТОВ «Алвіга-К», нікчемним.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2011 № 0000200703, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 3,40 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13; код ЄДРПОУ 32264561) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко