Ухвала суду № 24870920, 13.06.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2012 р.Справа № 2а-1670/9662/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: П'янової Я.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Янковської О.І.

представник позивача Мартенюк О.С.

представник відповідача Біленко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2012р. по справі № 2а-1670/9662/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9"

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 р. позов ТОВ "Лубенське шляхово- будівельного управління № 9" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області від 10.08.2011 р. № 0007282301/0, № 0007272301/0 та від 27.10.2011 р. № 0007412301.

Стягнуто судові витрати на користь позивача з Державного бюджету України зі сплати судового збору в сумі 28 грн.23 коп.

Відповідач, Лубенська об'єднана державна податкова інспекція, не погодившись з судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, дослідив докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.195 КАС УКраїни справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою прийняття спірних податкових повідомлень рішень відповідача є акт № 1735/23/03450436 від 22.07.2011 р. про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р. валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р.

За висновками акту перевірки відповідачем встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9:

- пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 та пп.4.1 ст.4, п.п.5.2.1. п.5.2., абз. 4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94- ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 року на загальну суму 1296774 грн., в тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 1088283 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 17186 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 165580 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 25725 грн.

- пп.7.4.4 п. 7.4, пп. 7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на податок на додаток вартість" № 168/97- ВР від 03.04.1997 року в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 1026254,00 грн., в тому числі за листопад 2009 року на 168500 грн., за грудень 2009 року на 702807 грн., за березень 2010 року на 2227 грн., за квітень 2010 року на 132464 грн., за червень 2010 року на 3690 грн., вересень 2010 року на 720 грн., за листопад 2010 року на 15846 грн.(т.1 а.с.21-94)

На підставі акту перевірки податковим органом були прийняті податкові повідомлення - рішення:

№ 0007282301/0 від 10.08.2011 р. про визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 282 818 грн. (основний платіж -1026254 грн., штрафні (фінансові) санкції - 256564 грн.),

№ 0007272301/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1620968,00 грн. (основний платіж -1296774 грн., штрафні (фінансові) санкції - 324194 грн.).(т.1 а.с.105-106)

В межах процедури адміністративного узгодження позивач звертався зі скаргою до ДПА у Полтавській області, рішенням якого 20.10.2011 р. у задоволенні вказаної скарги було відмовлено, спірні податкові повідомлення-рішення -залишені без змін.

Разом з тим, ДПА у Полтавській області додатково зобов'язало Лубенську ОДПІ прийняти окреме повідомлення-рішення з урахуванням суми збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 14401,25 грн., (основний платіж 11521 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2880,25 грн.). На виконання вище наведеного припису відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення № 0007412301 від 27.10.2011 р. яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14 401 грн.25 коп.(т.1 а.с.104).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності спірних повідомлень-рішень, а також через невідповідність дійсним обставинам справи висновків податкової перевірки, що покладені в їх основу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно приписів пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону визначено, що податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Поняття господарської діяльності визначено п.1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об'єктивно необхідним.

Згідно із приписами п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ " Укртрансстрой", ТОВ " ПМК Андора",ПП " Андора", які не підтверджені належними документами фактичного здійснення таких операцій, а саме надані товарно-транспорті накладні не містять прізвища, ім'я по батькові осіб, у видаткових накладних не зазначено реквізити довіреннсотей та осіб через кого отримувались ТМЦ, не встановлено фактичне місцезнаходження ТОВ " ПМК Андора"

Судом встановлено, що ТОВ "Лубенське ШБУ №9" є юридичною особою, зареєстрована у встановленого законом порядку та згідно установчих документів провадить господарську діяльність з будівництва доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд, оптової торгівлі будівельними матеріалами, діяльності автомобільного вантажного транспорту, що також підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. (т.1а.с.19)

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ "ПМК Андора" було укладено договори №4 від 01.10.2009 р. та № 01 від 11.01.2010р. відповідно до умов якого продавець зобов'язувався поставити та передати у власність покупця кам'яно-щебеневу продукцію, битум дорожний, транспорті послуги, вантажні родоти, а покупець -прийняти та оплатити товар. (т.1 а.с.135-141)

Крім того, між вказаними сторонами був укладений договір про надання експедиційних послуг №01-1 від 11.01.2010 р.(т.1 а.с.142-143)

На підтвердження реальності правовідносин по вказаним правочинам договорів до матеріалів справи долучені реєстр отриманих податкових наклданих, податкові накладні, що отримані позивачем від ТОВ "ПМК Андора" за придбання матеріалів, навантажувальні та транспортні послуги, акти виконаних робіт за період з жовтня 2009р. по грудень 2010р., банківську виписку особового рахунку (т.2 а.с. 30 - 241),

Вказані документи складені належним чином і є підтвердженням реальності руху товарів.

Також судом встановлено, що 05.01.2009р. між позивачем(покупець) та ПП « Андора» (продавець) укладено договоір № 05-01-09/2 купівлі продажу битуму дорожнього Заумовами договору перевозка здійснюється автомобільним транспортом, загальний об'єкт перевозок встановлюється подекадною заявкою, наданою замовником. Облік перевозок здійснюється представником замовника , перевізником згідно товарно -транспортних накладних, наданих замовником. (т.1 а.с.128-129)

10.01.2009р. позивачем за договором № 12-01-09/3 придбано у ПП «Андора» послуги по перевезенню будівельних супичів матеріалів. (т.1 а.с.130-131)

12.01.2009р. між позивачем та ПП « Андора « укладено договоір № 12-01-09/2 за умовами якого позивач придбав камерно-щебневу продукцію. За умовами довогору передача товару здійснюється шляхом складення акту прийму - передачі.(т.1 а.с.132-1134)

11.01.2010 р., між позивачем та ПП "Андора" укладено догорів постачання матеріалів №11/01 відповідно умов якого продавець зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товар (кам'яно-щебенева продукція), а покупець -прийняти та оплатити товар. Зокрема, наявні податкові накладні (т.1 а.с.144-147, 155-162, т.1 а.с.168 - 173, т.1а.с.179-186, т.1 а.с. 191, т.1 а.с. 198-204), реєстри отриманих та виданих податкових накладних, видаткові накладні та акти виконаних робіт (т.1 а.с. 211 - т.2 а.с.1),банківська виписка (т.2 а.с. 2- 29).

Крім того, між позивачем та ПП "Андора" був укладений договір надання експедиційних послуг № 01-1 від 11.01.2010 р., за яким експедитор -ПП "Андора" зобов'язувався за завданням замовника позивача прийняти забезпечити перевезення будівельних сипучих матеріалів, а замовник - прийняти та оплатити здійснене перевезення. Облік перевезень згідно товарно-транспортних накладних, складних замовником, здійснювався представником замовника та перевізником. Підставою для надання рахунків був акт звірки поточного стану. Належність його оформлення та підписання у повній відповідності з обсягами наданих послуг, відповідачем не спростована.(т.1 а.с.148-149)

Судом встановлено, що придбаний позивачем у ПП "Андора" та ТОВ "ПМК Андора" товар був використаний в подальшій господарській діяльності, що відображено в звітах позивача про використання основних матеріалів в будівництві у співвідношенні до використання у відповідності до виробничих норм (форма М Л1-29 затверджена наказом ЦСУ СРСР від 24.11.1982 р. № 613), копії яких наявними в матеріалах даної справи. (т.3 а.с.108-212)

Оплата за отриманий товар здійснена в безготівковій формі, що підтверджується виписками з банку.

Транспортування товару здійснювалося автомобільним транспортом постачальника, на підтвердження чого надані товарно-транспорні-такладні. (т.4 а.с.1-250)

Доводи апеляційної скарги, що контрагенти позивача - ТОВ «ПМК Андора» та ПП « Андора» взаємодіяли з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, що на думку відповідача позбавляє позивача формувати податковий кредит та валові витрати є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає,що такі висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені жодним и належними доказами по справі.

Суд першої інстанції виходив із того, що товарність операцій з поставки товару та надання послуг позивачу не оспорюється, надані останнім документи є підставою для висновку про сплату ним сум податку в ціні придбання товару безпосередньому постачальнику товару, сума податкового кредиту з ПДВ підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та сплачена, а тому оцінка судом таких обставин відповідає правильному застосуванню підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Зазначені висновки суду першої інстанції свідчать про правильне застосування норм матеріального права і узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Доводи апеляційної скарги, що безпосередні контрагенти позивача не знаходяться за своїм місцезнаходженням, в зв'язку з чим не можливо провести зустрічну перевірку, та в взязку з цим надані податкові накладні не містять обов'язкових реквізитів, зокрема місця розташування юридичної особи, колегія суддів вважає необгрнутованими.

В наданних до перевірки та до суду податкових накладних міститься зазначення місцезнаходження продавця- ТОВ « ПМК Андора» та ПП « Андора».

Даних про те, що за зазначеними адресами ці підприємства не зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підпрємців податковим органом не надано.

Відсутність за місцезнаходженням цих підприємств та не можливість проведення зустрічної перевірки не свідчить про невиконання позивачем та ТОВ « ПМК Андора» та ПП «Андора» умов договорів. Крім того, відповідач зазначає, що відсутність за місцезнаходженням цих підприємств встановлена податковим органом в 2011р., проте як господарські операції відбувалися в 2009-2010р.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.97 р. №165, передбачено єдину підставу, коли податкова накладна вважається недійсною: у разі її заповнення не тією особою, що вказана у пункті 2 цього Порядку. Відповідно до п. 2 Порядку №165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Як слідує з матеріалів справи, надані позивачем податкові накладні містять всі обов'язкові реквізити і дають можливість з'ясувати, кому вони видані, вартість товару та його номенклатуру, ПДВ тощо.

Щодо доводів апеляційної скарги, про наявність недоліків в товарно -транспортних наклданих, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Посилання відповідача на те, що товарно-транспорті накладні не мають обов'язкових реквізитів, як це передбачено типовою формою № 1 -ТН, встановленою наказом Міністерства транспорту України « Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомоблілю№ від 29.12.1995р. № 488/346 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначений наказ не зареєстрований в Міністерстві юстиції, а отже не є обов'язком для виконання та має рекомендаційний характер.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено, що повністю кореспондується зі змістом п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У спірних правовідносинах товар діставлявся автомобільним транспортом.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується товарно- транспортними накладними.

Зазначені товарно транспортні накладні відповідно п.11.5 Правил мають підпис вантажовідправника та печатку підприємства.

Згідно частини 5 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства.

Відповідно до абзацу 3 пункту 13 "Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99. яка зареєстрована в Мінюсті України 12 червня 1996 року за № 293/1318 при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Відповідно до Листа Мінфіну від 09 грудня 2003 року № 31-04200-30-5/7021 для цілей цієї Інструкції під централізовано-кільцевими перевезеннями розуміються перевезення, за якими вантажовідправником (товаровиробником, товаропостачальником тощо, здійснюється систематичне завезення товарно-матеріальних цінностей за узгодженими на певний період параметрами (кількість, асортимент, час тощо) на адресу одного або більше замовників (юридичних осіб або їх відділень, дільниць, філій).

У відповідності до вказаної норми, позивач отримував товар від ПП «Андора» та ТОВ « ПМК Андора» без довіреності суворої звітності.

Таким чином ненадання довіреностей на конкретні товари, не може бути підставою для нікчемності правочину і не підтвердження реальності поставки товару.

Також судом втснановлено, що 20.07.2009р. між позивачем та ТОВ "Укртрансстрой" був укладений договір б/н на постачання матеріалів, за яким продавець зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець -прийняти й оплатити товар.

Вбачається, що відповідна частка вартості сплаченого позивачем за вказаним правочином була віднесена ним до суми податкового кредиту на підставі отриманої від контрагента податкової накладної № 32 від 11.06.2010 р, яка міститься у матеріалах даної справи.

Факт використання у господарській діяльності дорожньо-будівельної техніки, орендованої у ТОВ "Укртрансстрой" сторонами по справі не спростовується.

Доводи апеляційної скарги щодо не знаходження контрагента позивача -ТОВ " Укртрансстрой" за місцезнаходженням, не звітування ним до податкового органу, встановлення розбіжностей в звітних даних по податковому кредиту, та не можливість проведення зустрічної перевірки не свідчать про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, оскільки угода між позивачем та ТОВ «Укртансстрой» відбувалася в 2009р., апелянт зазначає, що перевірка місця знаходження підприємства відбувалася в 2010,2011р.

Крім того не звітування платником податку має негативні наслідки саме до такого платника, та не свідчить про відсутність факту здійснення господарської операції.

Крім того пп. 10.1., 10.2. ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по роботах, наданих виконавцем, податкова декларація якого не визнана податковою звітністю, за умови, що такий виконавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неможливості включення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту на підставі пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", з огляду на подальшу реалізацію товарів господарюючим суб'єктам з ознаками фіктивності, оскільки що суб'єкт господарювання у такому випадку не несе відповідальності за фінансово-господарську діяльність (звітність) безпосередніх контрагентів по укладених господарських зобов'язаннях, так і по ланцюгц постачаня, рівно як і за звітність третіх осіб, які можуть залучаються до виконання робіт на умовах субпідряду або у іншій формі взаємодіяти з контрагентами позивача. Право сумлінного платника на відшкодування податку на додану вартість та включення сум податку на прибуток до складу валових витрат, формування податкового кредиту не може ставитися у залежність від виконання або невиконання такими господарюючими суб'єктами встановлених податковим законодавством обов'язків або характеру їх господарської діяльності по ланцюгу.

Отже, реальність отримання позивачем товару за господарськими операціями з ТОВ "МПК Андора",ПП «Андора», ТОВ « Укртрансстрой» підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, також матеріалами справи підтверджено пов'язаність понесених позивачем витрат за вказаними операціями з його господарською діяльністю

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій

Таким чином позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит на підставі належним чином оформлених податкових накладних за наявності факту повної оплати придбаного товару (послуг), що відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами, колегія суддів підтверджує висновки суду першої інстанції по даній справі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ та до валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ " ПМК Андора», ПП « Андора», ТОВ « Укртрансстрой» . Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови в цій частині про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 р по справі 2а-1670/9662/11 прийнята у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2012р. по справі № 2а-1670/9662/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Пянова Я.В. Присяжнюк О.В.

Повний текст ухвали виготовлений 18.06.2012 р.