Ухвала суду № 24870522, 06.06.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2012 р.Справа № 2-а-3693/10/1570

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

секретар Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2010 року товариство звернулось з адміністративним позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001621630/0 від 25.08.2009 року, яким йому визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 214427,43 грн. (за основним платежем) та податкове повідомлення-рішення №0002031630/0/1 від 11.11.2009 року, визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10721,37 грн. (фінансова санкція).

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що рішення, яке оспорюється винесено на підставі акту №494/16-3/32470359/13 про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість, але висновки Акту про порушення приписів пп.7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР „Про податок на додану вартість" (далі Закон України №168/97-ВР) при здійсненні господарської діяльності не відповідають дійсним обставинам. Крім того, зазначений акт не може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки складений з порушенням закону, а саме відповідач посилається на те, що він провів невиїзну камеральну перевірку, проте це не відповідає дійсності, оскільки в акті не зазначено які саме арифметичні чи методологічні помилки були допущені ним при складанні декларації, що є обов'язковою ознакою такої перевірки відповідно до пп. 4.2.2 «в»п.4.2 ст.4 Закону України №2181 від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» (далі Закон України № 2181). Необґрунтованим є і посилання відповідача в акті перевірки на пп. 7.7.5 п. 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, оскільки він регулює проведення перевірки при наданні заяви про бюджетне відшкодування, яку ТОВ „Альянс-Жилстрой" не надавало.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року адміністративний позов було задоволено.

Скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі №0001621630/0 від 25.08.2009 року та №0002031630/0/1 від 11.11.2009 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований 07.07.2003 року виконкомом Одеської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію серія А00 №252448 та знаходиться на податковому обліку у відповідача.

13.08.2009 року відповідачем складений Акт №494/16-3/32470359/13 про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість.

Позивач надав заперечення на акт перевірки від 13.08.2009 року, які залишені відповідачем без задоволення.

На підставі Акту від 13.08.2009 року СДПІ 25.08.2009 року прийняло податкове повідомлення-рішення №0001621630/0, за яким визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 214427,43 гривень (214427,43 гривень за основним платежем) за встановлені перевіркою порушення пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР.

Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до СДПІ, рішенням якої від 29.10.2009 року №28036/10/25-021 скарга була залишена без задоволення, прийняте рішення про збільшення суми податкового зобов'язання з нарахуванням штрафних санкцій. На підставі рішення від 29.10.2009 року №28036/10/25-021 про результати розгляду первинної скарги СДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення №0002031630/0/1 від 11.11.2009 року за яким визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 10721,37 гривень (10721,37 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Повторна скарга була направлена позивачем в ДПА в Одеській області, якою прийняте рішення про результати розгляду повторної скарги №47334/10//25-0007 від 29.12.2009 року, яким скарга залишена без задоволення. Також в СДПІ та ДПА в Одеській області було оскаржене податкове повідомлення-рішення №0002031630/0/1 від 11.11.2009 року та рішеннями СДПІ та ДПА скарги були залишені без задоволення.

Позивачем були направлені повторні скарги ДПА України. Рішенням ДПА України про результати розгляду скарг від 17.03.2010 року №2662/6/25-0115 скарги залишені без задоволення.

В висновку Акту вказано, що в порушення пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР та на підставі пп.7.7.5 та п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР та Закону України № 2181 збільшується сума, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету у сумі 214427,43грн. Згідно Акту перевіркою відображених у ряд.10.1 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року та додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» встановлено завищення показників на 81322,04 грн., яка складається з сум ПДВ по податковим накладним, включених ТОВ „Альянс- Жилстрой" до складу податкового кредиту, виписаних постачальниками товарів (робіт, послуг) у попередніх податкових періодах.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не встановив не арифметичну або методологічну помилку, а виключив з податкового кредиту позивача суму включену на підставі податкових накладних, які були виписані контрагентами у попередніх податкових періодах, фактично безпідставно визнавши їх неправомірними, при відсутності перевірки контрагентів.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що не можуть бути підставою для проведення невиїзної камеральної перевірки позивача і підстави Закону України №168/97-ВР, які зазначені в акті перевірки, а саме приписи пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 цього Закону, оскільки згідно з підпунктом 7.7.4 п.7.7.ст.7 Закону України №168/97-ВР визначено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняття рішення про повергнення повної суми бюджетного відшкодування , подає відповідному органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідно до пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 цього Закону податковим органом документальна невиїзна перевірка заявлених в декларації даних проводиться протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну (документальну) перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний в п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Отже підпункт 7.7.5 п.7.7.ст.7 Закону України №168/97-ВР є підставою для проведення перевірки суми бюджетного відшкодування, вказаної у відповідної заяві, яка надається податковому органу.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що позивачем така заява на бюджетне відшкодування до податкового органу не подавалася, отже і акт перевірки від 13.08.2009 №494/16-3/32470359/13, якій затверджує факт проведення перевірки та є носієм доказової інформації про виявленні порушення вимог податкового законодавства складений з порушенням законодавства, яке регламентує порядок проведення перевірок та їх підстави, а тому є неналежним доказом та не може бути підставою для прийняття рішення суб'єктом владних повноважень відносно позивача.

Урахувавши наведене суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними по суті та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За встановлених судом першої інстанції обставин, підставою для прийняття оспорюваних рішень є зазначений акт перевірки від 13.08.2009 №494/16-3/32470359/13 про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість, а також пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР.

Як вірно зазначив суд першої інстанції поняття камеральної перевірки та мета її проведення регулюються п.4.2.2 «в»п.4.2 ст.4 Закону України № 2181. Камеральною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених в податкових деклараціях, без проведення других видів перевірок платника податків. Контролюючий орган визначає податкове зобов'язання, якщо в результаті камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки в декларації платника податків, які привели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

З метою однакового застосування положень Закону України №2181-Ш в листах Комітету Верховної Ради України по питанням фінансів та банківської діяльності №06-10/167 від 20.03.2001 року та ДПА України №9018/23-3317 від 06.07.2001 року визначені поняття термінів - арифметична та методологічна помилки. Арифметична помилка або описка, допущені платником податку при заповненні декларації (розрахунків) або додатків до них, зокрема при виконанні арифметичних дій (додавання або відрахування відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка та ін.) Методологічна помилка допущена платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

За результатами проведення перевірки позивача СДПІ встановила не арифметичну або методологічну помилку, а виключила з податкового кредиту, зазначеного в декларації, його суму включеною на підставі податкових накладних, які були виписані постачальниками товарів (робіт, послуг) у попередніх податкових періодах, фактично безпідставно визнавши їх неправомірними, при відсутності перевірки контрагентів.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що акт перевірки від 13.08.2009 №494/16-3/32470359/13, якій затверджує факт проведення перевірки та є носієм доказової інформації про виявленні порушення вимог податкового законодавства складений з порушенням законодавства, яке регламентує порядок проведення перевірок та їх підстави, а тому є неналежним доказом у справі.

Окрім того, апеляційним судом встановлено, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки (а.с.12-13,т.1) щодо порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР, а саме при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року, а саме Додаток 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», встановлено завищення позивачем податкового кредиту, яка складається із сум податку на додану вартість по податковим накладним, включених позивачем до складу податкового кредиту, виписаних постачальниками товарів (робіт, послуг) у попередніх періодах ( серпень 2007 року, червень 2009 року).

Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить із наступного.

Згідно абзацу першого підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту/.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону №168/97 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.

Невикористаний податковий кредит за серпень 2007 року та червень 2099 року позивач здекларував у основній декларації з ПДВ за липень 2009 році.

Таким чином, позивач при складанні декларації з ПДВ за липень 2009 року протягом строку позовної давності скористався своїм правом на зазначення показників декларацій з ПДВ минулих податкових періодів.

При цьому колегія суддів, на спростування доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду України від 05.12.2011 року, номер судового рішення в ЄДРСРУ 20533650.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про помилковість висновку ДПІ щодо нарахування позивачу спірними рішеннями зобов'язань з ПДВ.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає не суттєвими та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року у справі № 2-а-3693/10/1570 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання ухвали в повному обсязі - 11 червня 2012 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян