Ухвала суду № 24846125, 11.06.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2012 р. Справа № 46488/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Патлевіч Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2012 року по справі № 2а - 14156/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Мегатон" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0002182321 та № 0002192321 від 30 листопада 2011 року.

Позов мотивований тим, що в акті перевірки не встановлено обставин, які б свідчили про неправомірність створення валових витрат за рахунок операцій з ТзОВ "Росаріо"; жодних порушень податкового законодавства постачальниками в акті ДПІ не вказано; законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих субєктів не покладається обовязок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції; зміст правочину з ТзОВ "Росаріо" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори поставки укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; усі суми податку включені позивачем до податкового кредиту були підтверджені податковими накладними виданими ТзОВ "Росаріо".

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2012 року позов задоволено та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова № 0002182321 та № 0002192321 від 30 листопада 2011 року.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції виходив з того що, при оцінці підставності визначення позивачем валових витрат та поданих сторонами доказів судом не встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту у спірний період.

Придбання позивачем товару підтверджується відповідними первинними фінансово -господарськими документами та належним чином оформленими податковими накладними.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова, подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постанова суду першої інстанції прийнята судом внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для даної справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на обставини, встановлені позаплановою виїзною перевіркою з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на прибуток за 1 квартал 2011 р. та податку на додану вартість за лютий, березень 2011 р. за взаєморозрахунками з ТзОВ "Росаріо", інформацію, отриману від Бориспільської ОДПІ щодо перевірки ТзОВ "Росаріо", зазначає, що ТОВ "Росаріо" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, правочини між ТзОВ "Торговий дім Мегатон" та ТзОВ "Росаріо" здійснені без мети настання реальних наслідків; встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує зясування змісту умислу учасників такої операції.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення з підстав, викладених у запереченні на апеляційну скаргу.

Відповідач просить апеляційну скаргу задоволити, скасувати рішення першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Торговий дім Мегатон" з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на прибуток за 1 квартал 2011 року та з податку на додану вартість за лютий, березень 2011 року за взаєморозрахунками з ТзОВ "Росаріо", за результатами якої складено акт від 17 листопада 2011 року № 4103/23-209/32052568.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що позивачем не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТзОВ "Росаріо", що, на думку податкової інспекції, свідчить про те, що правочини між ТзОВ "Торговий дім Мегатон" та ТзОВ "Росаріо" здійснені без мети настання реальних наслідків, а відтак є нікчемними та в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Таким чином перевіркою встановлено порушення ТзОВ "Торговий дім Мегатон" п.1, п.2. ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 141833,50 грн.; п. 1, п. 2 ст 215, ст.. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 198.6 ст. 198 податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 113836, в тому числі за лютий 2011 року на суму 99,60 грн, за березень 2011 року на суму 113736,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесено податкове повідомлення - рішення від 30.11.2011 р. № 0002192321, яким визначено ТзОВ "Торговий дім Мегатон" суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 141834,50 грн., з яких 141833,50 грн. зобов'язання за основним платежем, 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення - рішення від 30.11.2011 р. № 0002182321 про сплату позивачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 113837,00 грн. (113836,00 грн. зобовязання за основним платежем, 1 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Оцінюючи правомірність та підставність винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення від 30 листопада 2011 р. № 0002192321, яким визначено ТзОВ "Торговий дім Мегатон" суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, суд першої інстанції не встановив порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту у спірний період.

Також суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ТзОВ "Торговий дім Мегатон" були дотримані вимоги норм Податкового кодексу України, податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 113837 грн. визначено позивачу протиправно, а відтак податкове повідомлення - рішення № 0002182321 від 30.11.2011 р. підлягає скасуванню.

Апеляційний суд погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються: суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як передбачено пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 вищевказаного закону не належать до складу валових витрат будь - які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правомірність відображення у складі валових витрат за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року сум витрат, сформованих за операціями з ТзОВ "Росаріо" підтверджується копіями договору поставки № 011 від 01 січня 2011 року, що укладений ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "Торговий дім Мегатон" та додаткової угоди до зазначеного договору № 1/1 від 01 січня 2011 року; видаткових накладних № 9 від 01 березня 2011 року, № 11 від 02 березня 2011 року, № 54 від 04 березня 2011року, № 21106 від 11 лютого 2011 року р., № 76 від 16 березня 2011 року, № 80 від 17 березня 2011 року"; податкових накладних, реєстру отриманих та виданих податкових накладних,

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що витрати за операціями ТзОВ "Торговий дім Мегатон" з ТзОВ "Росаріо" підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак підставно включені позивачем до валових витрат 1 кварталу 2011 року.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між Товариством та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість, на думку колегії суддів, є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, ТзОВ "Торговий дім Мегатон" в подальшому використало послуги надані ТзОВ "Росаіро" в господарських відносинах з ДТГО "Львівська залізниця", що підтверджується відповідними договорами.

З огляду на викладене апеляціний суд приходить до висновку, про підставність включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в лдютому - березні 2011 року.

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між ТзОВ "Торговий дім Мегатон" та ТзОВ "Росаріо", апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ТзОВ "Мегатон" та ТзОВ "Росаріо" укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів поставки, які укладалися між ТзОВ "Торговий дім Мегатон" та ТзОВ "Росаріо", оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Згідно з Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення - рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово - господарської діяльності суб»єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання. Оскаржувані податкові повідомлення - рішення, складені з покликанням на акт перевірки фінансово - господарської діяльності суб'єкта господарювання ТзОВ "Росаріо", який не може бути визнаний допустимим доказом по справі та зумовлює безпідставність складення зазначених податкових повідомлень - рішень.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 0002182321 та № 0002192321 від 30 листопада 2011 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їх слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 197, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2012 року по справі № 2а - 14156/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча - суддя Хобор Р.Б.

суддя Сапіга В.П.

суддя Яворський І.О.