Ухвала суду № 24821366, 14.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2325/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Монт Сервіс»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монт Сервіс»(далі -позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 25 серпня 2011 року № 0001382370.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2012 року вимоги адміністративного позову задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та постановити нову, якою відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову повністю.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монт Сервіс»зареєстроване Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 30 квітня 2010 року та з 05 травня 2010 року взято на податковий облік в Державній податковій інспекції в Голосіївському районі м. Києва як платник податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 серпня 2011 року Державною податковою інспекцією в Голосіївському районі м. Києва була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Монт Сервіс» з питань правильності визначення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету по взаємовідносинах з ТОВ «Укрторгсервіс ЛТД»за період з 01 грудня 2010 року по 29 лютого 2011 року, про що складено Акт № 385/1-23-70-36959317 від 10 серпня 2011 року.

Вказаним актом встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 6 553 094,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийнято податкове повідомлення -рішення від 25 серпня 2011 року № 0001382370, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 553 094,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 986 069,75 грн.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було доведено суду допустимими доказами товарність (фактичність здійснення) операцій із контрагентом, зокрема фактична поставка товару за договором, сплата його вартості.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Монт Сервіс» та «Укрторгсервіс ЛТД» було укладено договір № 0112/10-1 від 01 грудня 2010 року, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві програмне забезпечення, передбачене даним договором, а покупець зобов'язався прийняти товар й вчасно оплатити вартість товару на умовах даного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договір, укладений позивачем з ТОВ ««Укрторгсервіс ЛТД»», є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків, оскільки встановлено відсутність у контрагента позивача матеріально-технічних можливостей для його реалізації.

На підтвердження виконання вказаного договору ТОВ «Укрторгсервіс ЛТД»за період з 01 грудня 2010 року по 29 лютого 2011 року поставило позивачу товар на загальну суму 40 660 892,52 грн. та виписало ряд податкових накладних у грудні 2010 -лютому 2011 року.

Також, представником позивача були долучені акти здачі-приймання виконаних робіт, які засвідчують реальне виконання договору № 0112/10-1 від 01 грудня 2010 року, а також виписки по особовому рахунку з банку, платіжні доручення, які в свою чергу підтверджують оплату та взаєморозрахунки між сторонами договору.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність нарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Так, відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 201.6 ст. 201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПКУ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ.

Згідно з п. 2 Порядку «Про затвердження форми податкової накладеної та порядку заповнення»від 30 травня 1997 року № 165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6 Порядку, податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону, які підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), скріплюється печаткою такого платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому постачальником товару (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Посилання апелянта на ту обставину, що директор ТОВ «Укрторгсервіс ЛТД»не реєстрував дане товариство, жодних документів не підписував та не здійснював фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджено належними доказами, натомість господарські операції по виконанню робіт є реальними та підтверджуються необхідними первинними документами, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», в разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Необхідно також відмітити, що п. 198. 2 ст. 198 Податкового Кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення перевірок постачальників контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов'язань за відповідними господарськими операціями.

Визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. При цьому будь-які порушення такими контрагентами, вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку -покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували не відповідність вимогам Закону первинних документів позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит, як і доказів, які б підтверджували, що договір, укладений позивачем з ТОВ «Укрторгсервіс ЛТД»не мав реального характеру чи є таким, що порушує публічний порядок.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення від 25 серпня 2011 року № 0001382370 винесене з порушенням чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.