Ухвала суду № 24820265, 12.06.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2012 р.Справа № 2а/1570/9640/2011

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого -Ступакової І.Г.

суддів - Танасогло Т.М.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Білгород-Дністровська механізована колона №26»до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з додатковою відповідальністю «Білгород-Дністровська механізована колона №26»звернулося до суду з адміністративним позовом до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області від 07.11.2011р. №0000772301.

В обґрунтування позову зазначається про відсутність в діях позивача порушень п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, правомірність формування Товариством податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ПП «ОсКомфі»та протиправність висновків акту перевірки щодо нікчемності правочинів, укладених з вказаним контрагентом, та безтоварність угоди, що підтверджується наявними первинними документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Білгород-Дністровська механізована колона №26»задоволений. Скасовано податкове повідомлення-рішення Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області від 07.11.2011р. №0000772301.

В апеляційній скарзі представника Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 19.09.2011р. по 14.10.2011р. на підставі направлень від 16.09.2011р. №№2103/23, 2100/23, 2093/23, 2102/23, 2101/23, 2109/17-01, виданих Білгород-Дністровською ОДПІ, посадовими особами ДПА в Одеській області та Білгород-Дністровської ОДПІ та відповідно до плану-графіка проведення планових перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка ТДВ «Білгород-Дністровська механізована колона №26»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р. та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р.

За результатами вказаної перевірки позивача, Білгород-Дністровською ОДПІ складений акт перевірки від 21.10.2011р. №3678/2301/32806605 «Про результати планової виїзної перевірки Товариство з додатковою відповідальністю "Білгород-Дністровська механізована колона № 26", код ЄДРПОУ 32806605 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року».

В висновках акту зазначено, що перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п.7.4.1, п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та пункту 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, у результаті чого занижений ПДВ на суму 154761грн., в тому числі за грудень місяць 2010р. в сумі 15779,30грн., за січень місяць 2011р. у сумі 117340,03грн., за лютий місяць 2011р. в сумі 21641,71грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивач подав до Білгород-Дністровської ОДПІ заперечення на акт, які листом від 02.11.2011р. були залишені без задоволення.

На підставі акту перевірки від 21.10.2011р. №3678/2301/32806605 Білгород-Дністровською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 07.11.2011р. №0000772301 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 158707,87грн., у зв'язку з порушенням позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у т.ч. 154761,04грн. за основним платежем, 3946,83грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем приписів п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальника (ПП «ОсКомфі») товарів (послуг), на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи, на які послався суд першої інстанції та маються в матеріалах справи (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, договір, специфікації до договору, рахунки-фактури, приходні ордери на матеріали, реєстри виданих довіреностей на одержання ТМЦ, товарно-транспортні накладні, накладні Приднепровської залізниці, про доставку одержаних від ПП «ОсКомфі»матеріалів, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ПП «ОсКомфі», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 13 червня 2012 року.

Головуючий:

Судді: