Ухвала суду № 24820263, 12.06.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2012 р.Справа № 2а/1570/10067/2011

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого -Ступакової І.Г.

суддів - Танасогло Т.М.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2011 року Приватне акціонерне товариство «ОДЕСАВИНПРОМ»звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000931620 від 25.07.2011 року.

В обґрунтування позову зазначається, що висновок СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі фактично був складений на підставі акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси №203/23-214/37223949 від 23.06.2011 року, без дослідження первинних документів ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАВИНПРОМ» задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення -рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі №0000931620 від 25.07.2011 року про збільшення Приватному акціонерному товариству «ОДЕСАВИНПРОМ»грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних фінансових санкцій, загальний розмір яких складає 59 020,0 грн..

В апеляційній скарзі представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу №494 від 04.07.2011 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, фахівцями CДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі була проведена невиїзна позапланова перевірка ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ», з питань достовірності визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Глассрайз»за період -лютий 2011 року, за результатами якої був складений та підписаний акт перевірки № 316/16-2/00412027/50 від 12.07.2011 року, згідно висновків якого позивачем були допущені порушення вимог абз. «ж»п.184.1 ст. 184, п. 186.1 та п. 186.4 ст.186 п. 198.3 та п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, ч.1,5 ст. 203, п. 1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, а саме: ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ»занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет, за період лютий 2011 року на суму 59019 грн.

Такий висновок був зроблений перевіряючими, виходячи зі змісту акту ДПІ у Малиновському районі м. Одеси №203/23-214/37223949 від 23.06.2011 року, який був складений відносно ТОВ «Глассрайз» (контрагента позивача) з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий 2011 року, яким встановлено нікчемність укладених у лютому 2011 року ТОВ «Глассрайз»правочинів з контрагентами, до яких, в тому числі відноситься ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ», а саме: у ТОВ «Глассрайз»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, фахівці, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням.

Враховуючи наведене, перевіряючим встановлено факт безпідставного віднесення ПАТ «ОДЕСАВИНПРОМ»до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за лютий 2011 року суми ПДВ в розмірі 59019 грн., по яким відсутнє документальне підтвердження вчинення правочинів, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету України податку на додану вартість у розмірі 59019 грн.

На підставі акту перевірки № 316/16-2/00412027/50 від 12.07.2011 року відповідачем було винесено відносно позивача податкове повідомлення -рішення №0000931620 від 25.07.2011 року про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 59019,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову ) санкцію у розмірі 1 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів правомірність винесеного ним оскаржуваного податкового повідомлення -рішення №0000931620 від 25.07.2011 року.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальника (ТОВ «Глассрайз») товарів (послуг), на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товаро-транспортні накладні, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення позивачем при формуванні податкового кредиту норм Податкового та Цивільного Кодексів України, та приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «Глассрайз», оскільки позиція СДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби) залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 13 червня 2012 року.

Головуючий:

Судді: