Ухвала суду № 24817532, 12.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2012 р.Справа № 2а-1670/6251/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника відповідача Тур Н.І.

представника позивача Шмельова М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011р. по справі № 2а-1670/6251/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод» (надалі по тексту - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі по тексту - відповідач), в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року № 0004322301/1552 та від 09 серпня 2011 року № 0006652301/2560.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011р. адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 06 травня 2011 року № 0004322301/1552.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 09 серпня 2011 року № 0006652301/2560.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови пп.1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 9, 11, 69, 86 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Стверджує про нікчемність правочинів, укладених з ПП «Альпарі-Т» та ПП «Авто-СВ-2009». За таких обставин, вказує на безпідставність віднесення до валових витрат сум, сплачених постачальникам: ПП «Альпарі-Т», ПП «Авто-СВ-2009» за угодами з вищевказаними контрагентами та за договором факторингу з ПАК «Класикбанк».

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» 29.12.1993 р. зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 05763814) виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради. Позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

Відповідачем в період з 02 лютого 2011 року по 10 березня 2011 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2010 року.

За результатами перевірки 16 березня 2011 року складено акт № 1264/23-308/05763814, в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем підпункту 5.2.1пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті якого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 4208887,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 26752,00 грн., 1 квартал 2010 року в сумі 2098803,00 грн., 2 квартал 2010 року в сумі 2083332,00 грн.

На підставі акта перевірки від 16 березня 2011 року № 1264/23-308/05763814 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року № 0004332301/1552, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2833879,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 708469,75 грн.

Позивач донараховані податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції не сплатив, а податкове повідомлення-рішення про їх застосування оскаржив в адміністративному порядку.

За результатами процедури апеляційного узгодження податкового повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року № 0004332301/1552 вищим контролюючим органом залишено скаргу ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» без задоволення та винесено рішення від 15 липня 2011 року № 1962/10/25-016, яким збільшено податок на прибуток у зв'язку з завищенням валових витрат на суму 1375008,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 343752,00 грн.

На виконання зазначеного рішення відповідач видав додаткове повідомлення-рішення від 09 серпня 2011 року № 0006652301/2560 на збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1 718 760, 00 грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, всупереч положенням ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено правомірність винесених спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про заниження позивачем податку на прибуток в періоді, що перевірявся, за рахунок віднесення до складу валових витрат суми вартості придбаних товарів від постачальників ПП «Авто-СВ-2009» та ПП «Альпарі-Т», які, за твердженням Кременчуцької ОДПІ, не знаходяться за юридичною адресою та мають ознаки фіктивності. Крім того, відповідач вказаний висновок мотивує тим, що за фактом створення та використання суб`єкта господарювання ПП «Авто-СВ-2009» порушено кримінальну справу; з посиланням на матеріали перевірки Балтської ОДПІ Одеської області стверджує про нікчемність угоди між позивачем та ПП «Альпарі-Т». Вважає, що за таких обставин господарські операції з зазначеними контрагентами, по яким позивачем було сформовано валові витрати, не мали реального характеру.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачем укладено договір постачання автошин № 640 від 15.10.2009 року з ПП «Авто-СВ-2009» (т.1, а.с.222-224).

В рамках виконання умов договору ПП «СВ-Авто-2009» поставлено позивачеві автошини відповідно до специфікацій № 1, 2 до договору, про що свідчать надані до матеріалів справи копії подорожнього листа вантажного автомобіля № 532940 від 26.10.2009 p., прибуткові ордери № 37 від 31.10.2009 p., № 40 від 20.11.2009 p., 8/134 від 31.03.2010 р. (т.1, а.с.231-232, 234).

Отримані за договором №640 від 15.10.2009 р. автошини використані позивачем у господарській діяльності для власного автотранспорту, що не заперечується відповідачем по справі.

Відповідно до укладеного договору позивачем оплачено товар згідно платіжних доручень №25/9434 від 29.10.2009 р. на суму 27 664,80 грн., № 25/9698 від 03.11.2009 р. на суму 27664,80 грн., №25/9970 від 10.11.2009 р. на суму 55 656,00 грн., а його контрагентом ПП «Авто-СВ-2009» поставлено визначений договором товар у жовтні 2009 та листопаді 2009 року.

ПП «Авто-СВ-2009» виписано позивачеві податкові накладні № 35/1 від 26.10.2009 року на суму ПДВ 9221,6 грн., № 41/1 від 13.11.2009 р. на суму ПДВ 9276,00 грн. (т.1, а.с.228, 233, т. 2 а.с. 161).

Транспортування продукції, придбаної позивачем у ПП «Авто-СВ-2009», відповідно до договору відбувалося на умовах само вивозу (FCA Інкотермс-2000») за допомогою транспорту, залученого Позивачем, що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля № 532940 від 26.10.2009 p.

Відповідно до листа ПП «Авто-СВ-2009» відвантаження продукції відбувалося зі складських приміщень ПП «Авто-СВ-2009», територіально розташованих в м. Дніпропетровськ або смт. Власівка Кіровоградської області.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 02.12.2009 р. між позивачем та ПП «Альпарі-Т» укладено договір № 679 на постачання наконечників зварювальних М6 х 1,4 х 25 в кількості 10 000 шт. та наконечників зварювальних М10 х 1,8 х 25 в кількості 60 000 шт. (т.1, а.с.235).

На виконання умов договору ПП «Альпарі-Т» відвантажено позивачеві товар згідно видаткових накладних: № РН-2212-1 від 22.12.2009 р. (прибутковий ордер № 8/363 від 25.12.2009 p.); № РН-2701-1 від 27.01.2010 р. (прибутковий ордер № 8/31 від 29.01.2010 p.); № РН-3001-1 від 30.01.2010 р. (прибутковий ордер № 8/34 від 30.01.2010 p.); № РН-0402-2 від 04.02.2010 р. (прибутковий ордер № 8/41 від 05.02.2010 p.); № РН-0902-1 від 09.02.2010 р. (прибутковий ордер № 8/47 від 10.02.2010 p.); № РН-1602-3 від 16.02.2010 р. (прибутковий ордер № 8/58 від 18.02.2010 p.); № РН-2402-1 від 24.02.2010 р. (прибутковий ордер № 8/74 від 26.02.2010 p.); № РН -0903-1 від 09.03.2010 р. (прибутковий ордер № 8/93 від 10.03.2010 p.); № РН-1503-1 від 15.03.2010 р. (прибутковий ордер № 8/104 від 16.03.2010 p.); № РН-2503-2 від 25.03.2010 р. (прибутковий ордер № 8/123 від 29.03.2010 p.); №РН-3003-1 від 30.03.2010 р. (прибутковий ордер № 8/134 від 31.03.2010 p.) (т.1 а.с. 242-243, 245-246,248-249, т. 2 а.с. 2-3, 5-6, 8-9, 11-1214-15, 17-21).

Придбаний товар позивачем було оплачено в безготівковій формі згідно виписаних ПП «Альпарі-Т» рахунків-фактур, на підставі платіжних доручень № 25/12419 від 29.12.2009 р. на суму 17 424,00 грн., № 25/1247 від 04.02.2010 р. на суму 1 562,88 грн., № 25/1397 від 08.02.2010 р. на суму 3 696,00 грн., № 25/1495 від 10.02.2010 р. на суму 2 798,40 грн., № 25/1862 від 18.02.2010 р. на суму 6 932,64 грн., № 25/1996 від 23.02.2010 р. на суму 7 920,00 грн., № 25/2315 від 03.03.2010 р. на суму 10 560,00 грн., № 25/2687 від 12.03.2010 p., № 25/3170 від 29.03.2010 р. на суму 34 584,00 грн. (т.1, а.с.236-240).

ПП «Альпарі - Т» видано позивачеві податкові накладні № 22121 від 22.12.2009 р. на суму ПДВ 204,00 грн., № 27011 від 27.01.2010 року на суму ПДВ 260,48 грн., № 30011 від 30.01.2010 року на суму ПДВ 616,00 грн., № 4022 від 04.02.2010 р. на суму ПДВ -266,40 грн., № 9021 від 09.02.2010 р. на суму ПДВ 1155,44 грн., № 16023 від 16.02.2010 р. на суму ПДВ 1320,00 грн., № 24021 від 24.02.2010 р. на суму ПДВ 1760,900 грн., № 9031 від 09.03.2010 р. на суму ПДВ 1034,00 грн., № 15031 від 15.03.2010 р. на суму ПДВ 1848,00 грн., № 25032 від 25.03.2010 р. на суму ПДВ 3377,44 грн., № 30031 від 30.03.2010 р. на суму 538,56 грн. (т. 2, а.с. 26-36).

Слід відмітити, що виписані вказаними контрагентами податкові накладні оформлені у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», та містять відбитки круглої печатки платника податків, який видав податкову накладну, тобто на накладних є ідентифікаційна відмітка особи, яка видала накладну, що не заперечується відповідачем по справі.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що продукція, яка придбавалась Позивачем у своїх контрагентів - наконечники зварювальні, є незначною за своїми габаритами, має незначну вагу, а тому її перевезення відбувалося в якості ручної поклажі за допомогою не вантажного автомобільного транспорту, а легкового, про що зроблено відповідні записи на видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи та підтверджується листом ПП «Альпарі-Т».

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, як ПП «Авто-СВ-2009», так і ПП «Альпарі-Т» на момент укладення договорів з позивачем були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, відповідачем в ході перевірки не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт господарських операцій та оплата коштами підтверджується документально.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Авто-СВ-2009», ПП «Альпарі-Т» підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а саме: видатковими накладними, договорами, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, придбаний товар придбано для використання у господарській діяльності позивача, вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, відповідно до умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами ПП «Авто-СВ-2009», ПП «Альпарі-Т», сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.

Таким чином, в ході перевірки відповідачем не було зафіксовано фактів, що свідчили б про безтоварність операцій або їх фіктивність.

Згідно ст.655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов'язання по спірному договору купівлі-продажу як ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», так ПП «Авто-СВ-2009» та ПП «Альпарі-Т» були виконані в повному обсязі та належним чином: відвантажено певний обсяг товару, за який сплачено певну суму грошових коштів, позивачем нараховане та сплачено ПДВ на суму вартості товару, що є підставою вважати такий договір укладеним та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість отриманих товарів, є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

В свою чергу, факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи факт правомірного отримання позивачем податкових накладних від ПП «Авто-СВ-2009» та ПП «Альпарі-Т» на підтвердження підстав включення до складу податкового кредиту сум, передбачених цими документами, використання придбаного товару в господарській діяльності Позивача та беручи до уваги вимоги підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд погоджується із правомірністю віднесення Позивачем до валових витрат в 4 кварталі 2009 року суму в розмірі 92 488,00 грн. по господарській операції з ПП «Авто-СВ-2009» та віднесення в 4 кварталі 2009 року суму у розмірі 14520, 00 грн., а в 1 кварталі 2010 року суму у розмірі 61882, 00 грн. по взаємовідносинам з ПП «Альпарі-Т».

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення на відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, не може бути взято до уваги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З акту перевірки від 16.03.2011 року вбачається, що акти про відсутність ПП «Авто-СВ-2009» за юридичною адресою було складено податковою інспекцією лише 23.12.2009 року та 19.07.2010 року, в той час як спірні господарські операції мали місце у жовтні-листопаді 2009 року.

Акт про відсутність за юридичною адресою ПП «Альпарі-Т» складено 06.04.2010 р., в той час як спірні господарські операції між позивачем та зазначеним контрагентом мали місце у грудні 2009 року-березні 2010 року.

Тобто, з огляду на фактичні обставини у справі, твердження відповідача про незнаходження контрагентів позивача за юридичною адресою є помилковим та таким, що не впливає на реальність господарських операцій між ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» та вищевказаними контрагентами.

Поряд з цим, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що незнаходження контрагентів позивача за юридичною адресою, не позбавляє правового значення виписані ними податкові накладні по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально та не заперечується відповідачем по справі.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

З огляду на досліджені первинні документи бухгалтерського обліку а саме: видаткові накладні, договори, прибуткові ордери, рахунки-фактури, платіжні доручення, колегія суддів вказує, що угоди між ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» та ПП «Авто-СВ-2009», ПП «Альпарі-Т» виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання нікчемними - відсутні.

Посилання Кременчуцької ОДПІ на кримінальну справу за фактом створення та використання ПП «Авто-СВ-2009» з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, судом оцінюються з урахуванням первинної документації та доказів дійсності господарської операції.

При цьому, слід відмітити, що у вироку Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09.03.2011 р., прийнятого за наслідками розгляду вказаної кримінальної справи, відсутні дані про те, що в ході розслідування та судового розгляду кримінальної справи були встановлені факти злочинних дій, пов'язаних із поставкою товару даним підприємством саме на адресу ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод».

Також, відповідач в якості підстави правомірності своїх висновків посилається на кримінальну справу за фактом створення та використання ПП «Альпарі-Т» з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ст. ст. 205, 358 КК України.

Колегія суддів зазначає, що у вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 28 липня 2010 р. , відсутні дані про те, що в ході розслідування та судового розгляду кримінальної справи були встановлені факти злочинних дій, пов'язаних із наданням послуг ПП «Альпарі-Т» саме Позивачу.

Крім того, за ст. 205 КК України - фіктивне підприємництво осіб, вказаним вироком Октябрського районного суду м. Полтави, було виправдано за недоведеністю їх вини.

Таким чином, злочинні дії осіб, засуджених вироком Октябрського районного суду м. Полтави, не мають відношення до господарських операцій між ПП «Альпарі-Т» та Позивачем, факт реальності та товарності зазначених операцій в повному обсязі доведений Позивачем, підтверджений первинними бухгалтерськими документами, дослідженими під час розгляду справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Зокрема, в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державно-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковим органом зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного Рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» було правомірно включено до складу податкового кредиту суми на підставі отриманих податкових накладних внаслідок здійснення господарських операцій з купівлі товарів у від ПП «Авто-СВ-2009», ПП «Альпарі-Т», та правомірно було віднесено до валових витрат суми, сплачені постачальникам - ПП «Авто-СВ-2009» та ПП «Альпарі-Т».

Щодо висновку акту перевірки про порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з віднесенням до валових витрат сум, сплачених Позивачем за договором факторингу з ПАК «Класикбанк», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Матеріалами справи підтверджено, що 15.03.2010 р. між ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» (Постачальник) укладено договір поставки № 7610/010/005 з ТОВ «Укррослізинг» (Покупець), за умовами якого Постачальник зобов'язується виготовити, поставити та передати у власність, а Покупець - оплатити та прийняти товар (головні вагони метро моделі 81-8021 та проміжні вагони метро моделі 81-7022), призначений для подальшої його передачі в лізинг КП «Київський метрополітен» (Лізингоодержувач). Загальна сума договору склала 199999890,00 грн. (п.4.2 Договору). Оплата по даному Договору прововодиться Покупцем у гривнях за кожну поставлену партію Товару протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з дати поставки партії Товару. Датою фактичної поставки Товару є дата підписання Акту прийому-передачі товару (п.6.1 Договору) (т.2, а.с.37-41).

В матеріалах справи наявні акти прийому-передачі, підписані посадовими особами Продавця (ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод»), Покупця (ТОВ «Укррослізинг») та Лізингоодержувача (КП «Київський метрополітен») від 19.03.2010 року, 26.04.2010 року, 14.09.2010 року, 28.10.2010 року та 07.12.2010 року (т.2, а.с.67-71).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, між ПАТ «Класикбанк» (Фактор) та ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» (Клієнт) було укладено договори факторингу № 01 від 31.03.2010 р. та № 02 від 27.04.2010 р. (т.2, а.с.127-132), за умовами яких Фактор зобов`язується надати грошові кошти (факторингове фінансування) в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові своє право грошової вимоги до ТОВ «Укррослізинг», що виникло за договором поставки № 7610/010/005 від 15.03.2010 року, укладений між Клієнтом та ТОВ «Укррослізинг» (Боржник).

Сума права грошової вимоги, яка відступається Клієнтом Фактору за Договором поставки, по кожному з укладених договорів факторингу, складає 39999978,00 грн.; сума грошових коштів, яка надається Фактором в розпорядження Клієнту, складає 39999978,00 грн.; за здійснення послуги з факторингу Клієнт зобов`язаний перерахувати Клієнту плату в розмірі 8333328,75 грн., а також ПДВ -1666665,75 грн., всього до сплати 9999994,50 грн. (по кожному з укладених договорів факторингу).

На виконання договорів факторингу сторонами було підписано відповідні акти приймання-передачі послуг № 1 від 31.03.2010 р., № 2 від 27.04.2010 р., акти прийому-передачі документів (договір поставки, рахунок-фактура, накладні на відпуск готової продукції), ПАТ «Класикбанк» було виписано позивачеві податкові накладні на послуги з факторингу, № 1 від 31.03.2010 р. на суму ПДВ 1666665,75 грн., та № 5 від 27.04.2010 р. на суму ПДВ 1666665,75 грн. (т.2, а.с.133-16).

Колегією суддів встановлено, що висновок відповідача про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат суми податку на додану вартість, сплачену позивачем як сума винагороди за здійснення факторингових операцій вмотивовано відсутністю, на думку відповідача, економічної доцільності укладення договорів факторингу, а відтак, відсутністю зв`язку вказаних договорів із господарською діяльністю позивача.

Крім того, за твердженням відповідача, укладені позивачем договори факторингу є удаваними, та являють собою приховані договори кредитування.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, з огляду на наступне.

Згідно пункту 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 1.21 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 вказаного Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону передбачено, що складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, стаття 5 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає вичерпний перелік витрат, які не відносяться до валових.

Крім того, пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» забороняється встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку.

Відповідно до ст.6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Положеннями статті 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 43 ГК України встановлено принцип свободи підприємницької діяльності, згідно з яким підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Колегія суддів відмічає, що право визначати економічну доцільність або недоцільність певних господарських операцій законодавцем надано виключно платнику податків, а не органам державної податкової служби.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем надано достатнє обґрунтування економічної доцільності укладення договорів факторингу з метою отримання невідкладного фінансування для поповнення обігових коштів підприємства та підтримання роботи підприємства.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, отримані позивачем за договорами факторингу грошові кошти у розмірі 79 999 956,00 грн., були використані в господарській діяльності ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», а саме на поповнення обігових коштів позивача.

Проте, наведені позивачем докази доцільності укладення спірних договорів факторингу (наявність значної кредиторської заборгованості, значна капіталомісткість виробництва, нагальна потреба невідкладних фінансових надходжень) не були враховані відповідачем при проведенні перевірки.

Колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача про те, що укладені позивачем договори факторингу насправді є договорами кредитування, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Колегія суддів зазначає, що за умовами договорів ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» із ПАТ «Класикбанк» грошові кошти, надані останнім в розпорядження позивача, поверненню не підлягають; розрахунок між сторонами договору здійснюється відразу, шляхом передачі права грошової вимоги, а не суми грошових коштів, та сплати винагороди замість процентної ставки.

За правилами статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 1.31 вказаного Закону продаж результатів робіт (послуг) - будь- які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію.

Окрім цього, правомірність віднесення до складу валових витрат суми коштів, сплачених за послуги факторингу відповідно до умов договорів факторингу між ВАТ Крюківський вагонобудівний завод» та ПАТ «Класикбанк» підтверджено висновком Київського НДІ судових експертиз за № 7211/8201/8202/11-19 від 17.08.2011 року (том 2№ , а.с.189-211).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати Позивача, пов'язані з виплатою винагороди за договором факторингу, протягом звітного періоду правомірно віднесені Позивачем до складу валових витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 16.03.2011 року №1264/23-308/05763814 порушень, слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 06 травня 2011 року № 0004322301/1552 та від 09 серпня 2011 року № 0006652301/2560,- протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011р. по справі № 2а-1670/6251/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.

Повний текст ухвали виготовлений 17.04.2012 р.