Ухвала суду № 24810123, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. м. Київ К/9991/53582/11

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Долиняного С.В.

відповідача Раздобудька П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Голови державної податкової адміністрації у Вінницькій області Вітрука Олександра Васильовича

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2011

у справі № 2а/0270/1161/11

за позовом Приватного підприємства «ТК «Домострой»

до Голови державної податкової адміністрації у Вінницькій області Вітрука Олександра Васильовича

про визнання протиправними та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2011, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Голови ДПА у Вінницькій області № 142 від 11.01.2011 про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000882330 від 21.07.2008. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. державного мита.

Голова державної податкової адміністрації у Вінницькій області подав касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3 та п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 55 Податкового кодексу України, ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом перевірки ДПІ у м.Вінниці від 21.07.2008 № 1489/2330/33323402 зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1, п.п.7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено бюджетне відшкодування в сумі 808875,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м.Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.07.2008 № 0000882330/0 форми «В2»про збільшення ПП «ТК Домострой»бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1957517,00 грн., яка підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Рішенням голови ДПА у Вінницькій області від 11.01.2011 № 142 вказане податкове повідомлення-рішення скасовано на підставі ст. 55 Податкового кодексу України. Голова ДПА у Вінницькій області виходив з того, що у порушення вимог п.1.8, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»матеріалами перевірки не доведено факту заниження платником податку бюджетного відшкодування, податкове повідомлення-рішення винесено без проведення до перевірочного аналізу, формування податкового кредиту проводилось лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобов'язань, зустрічні перевірки не проведені, надмірної сплати податку до бюджету постачальниками не досліджено, підтвердження сплати за поставлені товари відбулось відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 декларації з ПДВ, чим порушено вимоги наказів ДПА України від 18.08.2005 № 350 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість»та наказу ДПА України від 03.09.2004 №515 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість».

Факт реального здійснення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано податковий кредит, податковим органом не заперечується.

Судами попередніх інстанцій належним чином досліджено питання щодо правомірності скасування спірним рішенням голови ДПА у Вінницькій області податкового повідомлення-рішення форми «В2»про збільшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, в результаті чого надано правильну правову оцінку наведеним вище мотивам, з яких податкове повідомлення-рішення було скасовано, на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Зокрема, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості позиції вищестоящого податкового органу про неможливість підтвердження права платника податку на податковий кредит та бюджетне відшкодування без проведення зустрічних перевірок контрагентів та дослідження надмірної сплати податку до бюджету постачальниками.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, у платника податку на додану вартість виникає право на отримання бюджетного відшкодування визначеними у законі способами.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування, зокрема у рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма постачальниками товару.

Враховуючи наведене, а також виходячи з того, що судом касаційної інстанції не виявлено порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які б призвели до постановлення незаконних судових рішень, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Голови державної податкової адміністрації у Вінницькій області Вітрука Олександра Васильовича залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2011 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло