Постанова № 24810053, 11.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 червня 2012 року 11:00 № 2а-4908/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС" доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішенняОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06 квітня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС" (далі по тексту -позивач, ТОВ "ОЙЛКОМЕРС") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06 вересня 2011 року №0005842303.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-4908/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08 травня 2012 року.

В судове засідання 08 травня 2012 року не прибули представники сторін, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 22 травня 2012 року.

22 травня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 29 травня 2012 року для надання додаткових доказів.

В судовому засіданні 29 травня 2012 року протокольною ухвалою замінено первинного відповідача - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на належного - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби оголошено (далі по тексту -ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), а сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06 вересня 2011 року №0005842303 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ТОВ "ОЙЛКОМЕРС" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 18 000,00 грн., в тому числі за основним платежем - 14 400,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -3 600,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 17 серпня 2012 року №1871/2303/36800612 "Про результати позапланової перевірки ТОВ "ОЙЛКОМЕРС" (код ЄДРПОУ 36800612) щодо підтвердження взаємовідносин з ПП "Трейд Груп Сервіс" (код ЄДРПОУ 36946994) за період з 01.06.2008 по 31.005.2011рр." (далі по тексту -Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість за червень 2010 року на 14 400,00 грн. та частини першої статті 203, частини першої статті 207, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "ОЙЛКОМЕРС" з постачальниками.

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані тим, що за юридичною адресою ПП "Трейд Груп Сервіс" директор відсутній, фактичне місцезнаходження підприємства встановити немає можливості; за даними облікової справи платника податків встановлено відсутність у ПП "Трейд Груп Сервіс" трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів для здійснення основного виду діяльності; згідно висновку спеціаліста підписи на звітних та реєстраційних документах ПП "Трейд Груп Сервіс" від імені Рудика Ю.Г. виконані іншими особами.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, мотивуючи позовні вимоги наступним: укладений правочин є дійсними, породжує відповідні юридичні наслідки, зокрема, що пов'язані з оподаткуванням; на момент складання податкової накладної контрагент був зареєстрований як платник податку на додану вартість; проведення експертизи підписів посадових осіб ПП "Трейд Груп Сервіс" жодним чином не впливає на реальність договору з поставки автонавантажувача дизельного та на право формувати податковий кредит.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ "ОЙЛКОМЕРС", виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ "ОЙЛКОМЕРС" з ПП "Трейд Груп Сервіс", обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як підтверджують матеріали справи, 07 червня 2010 року між ТОВ "ОЙЛКОМЕРС" (покупець) та ПП "Трейд Груп Сервіс" (продавець) укладено договір №2/06-10, згідно якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити автонавантажувач дизельний, бувший в експлуатації з 2006 року, DP18NT, виробництва Caterpillar Ink. (Японія), у відповідності з додатком №1.

Згідно специфікації, видаткової накладної від 10 червня 2010 року №ТГ-4902, акта на видачу виробу від 10 червня 2010 року ПП "Трейд Груп Сервіс" поставило автонавантажувач дизельний CAT DP18NT, Caterpillar (б/в).

ПП "Трейд Груп Сервіс" виписало на адресу позивача податкову накладну від 09 червня 2010 року №4801 на загальну суму 86 400,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 14 400,00 грн.

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі на повну суму вартості поставки, що підтверджується випискою банку, копію якої долучено до матеріалів справи.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної, виписаної ПП "Трейд Груп Сервіс", у зв'язку з придбанням автонавантажувача дизельного.

Судом встановлено, що на момент складання податкової накладної контрагент позивача - ПП "Трейд Груп Сервіс" - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів; в свою чергу, податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит, та копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки автонавантажувача дизельного та питання його придбання позивачем для використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності ТОВ "ОЙЛКОМЕРС" є посередництво в торгівлі паливом, оптова торгівля паливом та роздрібна торгівля пальним.

Як пояснив представник позивача, починаючи від дати введення в експлуатацію придбаний автонавантажувач використовується для навантаження, перевезення та розвантаження ємностей з мастильними матеріалами на складі ТОВ "ОЙЛКОМЕРС".

На підтвердження реальності спірних господарських операцій позивач надав в матеріали справи копії наступних документів: акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, договору сервісного обслуговування вантажопідйомної техніки, акта виконаних робіт та замовлення-наряду з технічного обслуговування автонавантажувача, актів списання дизельного пального, звіту про витрати дизельного пального, та дані бухгалтерського обліку по картці рахунку 131 "Амортизаційні відрахування".

Вирішуючи питання необхідності державної реєстрації автонавантажувача, суд виходить з положень статті 34 Закону України "Про дорожній рух", згідно з якими державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Тому, з огляду на використання позивачем придбаного автонавантажувача на складі та за відсутності доказів його експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, суд приходить до висновку, що вказаний автонавантажувач не підлягає державній реєстрації.

Виходячи з наведених доказів та пояснень представника позивача, у суду не виникає сумніву в реальності спірної господарської операції та використання позивачем придбаного автонавантажувача у своїй господарській діяльності.

Доказів на підтвердження того, що ПП "Трейд Груп Сервіс" не мало можливості поставити позивачу зазначений вище автонавантажувач, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП "Трейд Груп Сервіс", суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем та ПП "Трейд Груп Сервіс", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Суд також враховує, що на момент здійснення спірної господарської операції ПП "Трейд Груп Сервіс" було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На переконання суду, незнаходження підприємства-постачальника за юридичною адресою, можливі порушення законодавства при його створенні чи порушення ним податкового законодавства не можуть обмежувати право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість, за умови підтвердження реальності господарської операції.

Посилання відповідача на висновок експерта щодо не справжності підписів директора ПП "Трейд Груп Сервіс" на податковій звітності не приймаються судом до уваги, оскільки не стосується обставин справи, а зазначений висновок відповідачем до суду не подано.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ "ОЙЛКОМЕРС" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2010 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та заниження податку на додану вартість, є помилковими, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06 вересня 2011 року №0005842303 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "ОЙЛКОМЕРС" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 06 вересня 2011 року №0005842303.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛКОМЕРС" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 180,00 грн. (сто вісімдесят гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко