Постанова № 24808918, 13.06.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2012 року Справа № 2а/1270/4065/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Тихонов І.В.

при секретарі: Калашнікові Д.О.,

за участю:

представників сторін:

від позивача - Холод С. М.

від відповідача - Мілобінська М. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології» до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000742201 від 27.04.2012р.,

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології» до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000742201 від 27.04.2012року.

В обґрунтування позовних вимог позивав зазначив, що у період з 30.03.2012 року по 06.04.2012 року фахівцями Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Лисвуглехім», на підставі якої був складений акт від 11.04.2012 року № 218/22-30421760, яким встановлені наступні порушення, зокрема:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість на загальну суму 464 532 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму 284 431 грн., за травень 2011 року на суму 180 101 грн.,

- ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Лисвуглехім» з ТОВ НДПІ «Водоочисні технології», та підлягають виключенню з податкового обліку ТОВ НДПІ «Водоочисні технології».

Підставою для зробленого податковим органом висновку про наявність порушення позивачем податкового законодавства, стало твердження відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту перевіряємого періоду сум податку на додану вартість, сформованих по господарським операціям з ПП «Лисвуглехім».

01 жовтня 2010 року між позрачем та ПП «Лисвуглехім» укладені договори № 10.146 та № 10.147 купівлі-продажу.

Реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Лисвуглехім» підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а саме: договорами, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, податковими накладними.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним в позові, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представником відповідача було надано суду заперечення на адміністративний позов, в якому відповідач зазначив, що при проведенні перевірки позивачем не було надано ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей по господарським операціям з ПП «Лисвуглехім». В ході проведення перевірки згідно наявних документів, не виявлено документи, по яким відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товарно-матеріальних цінностей не встановлено.

В ході проведення перевірки відповідачем було з'ясовано, що операції із придбання товарно-матеріальних цінностей мали нереальний характер, товар не перевозився і не зберігався, послуги фактично не надавались. Відповідно до наданих документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат на перевезення, особу, яка понесла дані витрати, осіб, які безпосередньо виконували послуги, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

Єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди. Несплата до бюджету необхідних податкових платежів є заволодінням державним майном.

На підставі вищевикладеного ДПІ в м. Сєвєродонецьку просило відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ НДПІ «Водоочисні технології».

Вислухавши пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу на підставі заявленого позову та з урахуванням наданих доказів, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, товариство з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний і проектний інститут «Водоочисні технології» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Сєвєродонецької міською радою Луганської області 08.04.2004 року за № 1 383 120 0000 000254.

Позивач взятий на облік як платник податків ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, має свідоцтво платника ПДВ № 16631170 від 22.04.2004 року.

Згідно відомостей Довідки про внесення товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології» до ЄДРПОУ підприємство здійснює діяльність з дослідження і розробки в галузі технічних наук, виробництва іншої хімічної продукції для промислових цілей, будівництва будівель, оптової торгівлі хімічними продуктами, у сфері інжинірингу, інших видів оптової торгівлі.

У період з 30.03.2012 року по 06.04.2012 року фахівцями Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Лисвуглехім», на підставі якої був складений акт від 11.04.2012 року № 218/22-30421760, яким встановлені наступні порушення, зокрема:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість на загальну суму 464 532 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму 284 431 грн., за травень 2011 року на суму 180 101 грн.,

- ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Лисвуглехім» з ТОВ НДПІ «Водоочисні технології», та підлягають виключенню з податкового обліку ТОВ НДПІ «Водоочисні технології».

На підставі акту перевірки № 218/22-30421760, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000742201 від 27 квітня 2012 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 464 532 грн., за штрафними санкціями - 1 грн., всього на загальну суму - 464 533 грн.

В судовому засіданні було встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «Лисвуглехім» (продавець) було укладено договори купівлі-продажу від 01.10.2010 року № 10.146 та № 10.147.

На виконання умов вищезазначених договорів ПП «Лисвуглехім» було оформлено документи на реалізацію ТОВ НДПІ «Водоочисні технології» товарно-матеріальних цінностей, робіт (податковими та видатковими накладними).

Перевіркою встановлено, що суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту в загальній сумі 464 531, 90 грн.

Згідно акту перевірки від 11.04.2012 року № 218/22-30421760 відомості про кредиторську та дебіторську заборгованість ТОВ НДПІ «Водоочисні технології» перед ПП «Лисвуглехім» станом на дату підписання акту перевірки відсутні.

Податковим органом зроблено висновок про те, що операції із придбання мали не реальний характер, товар не перевозився і не зберігався, послуги фактично не надавались. Відповідачем було зазначено, що відповідно наданих документів, не було вказано конкретної адреси пункту навантаження, не надані дорожні листи вантажного автомобіля, не вказана маса вантажу, що унеможливлює встановлення реальності перевезення вантажу вказаним автомобілем. Крім того, ПП «Лисвуглехім» не підтверджено, транспортування товару зазначеного в податкових накладних, отриманих від ТОВ «Тріал-Ком» та ТОВ «Текора-Груп».

Згідно акту перевірки від 11.04.2012 року № 218/22-30421760 осподарські операції поставки товарів (від ТОВ «Тріал-Ком» та ТОВ «Текора-Груп» до ПП «Лисвуглехім») не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Судом встановлено, що позивачем укладалися договори з метою здійснення своєї основної господарської діяльності, визначеної у статуті, тобто товарно-матеріальні цінності придбавалися позивачем для використання у господарській діяльності.

Матеріалами справи підтверджено отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей та фактичну сплату позивачем -отримувачем товарів сум податку на додану вартість в ціні товару постачальникам таких товарів, які включені до складу податкового кредиту в загальній сумі 464 531,90 грн.

Так, представником позивача до матеріалів справи були долучені копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, товарно - транспортні накладні.

Вищевказані документи були надані позивачем відповідачу при здійсненні останнім позапланової виїзної перевірки.

Крім того, суд вважає за потрібне зазначити, що, відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, засновуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Сумнівів щодо достовірності вищевказаних документів, їх оформлення у суду не виникає.

В судовому засіданні було встановлено, що на момент укладення договорів між ПП «Лисвуглехім» та ТОВ НДПІ «Водоочисні технології» значилися зареєстрованими в єдиному Реєстрі підприємств та організацій України і знаходилися на обліку платників податків в органах Державної податкової служби, що свідчить про здатність цих суб'єктів господарювання здійснювати свої цивільні права і обов'язки через свої органи, що діяли на підставі засновницьких документів.

Посилання відповідача на те, що правочини між позивачем та ПП «Лисвуглехім» здійснені без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемним - не знайшло свого підтвердження у наданих до матеріалів справи доказах.

Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Зазначимо, що хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", проте не звернув уваги на те, що згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним, тощо.

Відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що укладаючи згаданий договір, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, порушували публічний порядок, спрямована на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а їхні наміри були спрямовані на ухилення від сплати податків, а тому висновки відповідача щодо нікчемності укладених правочинів є безпідставними.

Законом України № 168-97/ВР від 03.04.97 "Про податок на додану вартість"не встановлена обумовленість між підтвердженням сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) та віднесенням ДПІ в м. Сєвродонецьку Луганської області до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і, в подальшому, за можливі, будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання. Також законодавець не встановлює відповідальності для суб'єкта господарювання через відсутність висновків зустрічних перевірок його постачальників, та не визначає певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Таким чином, положення статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " передбачають лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для скасування платнику податку на додану вартість сум вказаного податку, у разі якщо останній виконав усі передбачені законом обов'язки по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) та має всі документи на підтвердження задекларованих сум.

Сума податку на додану вартість, що включена позивачем до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " та вимогам Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання угоди, укладеної між позивачем та ПП «Лисвуглехім» позивачем отримано товар, на що оформлено податкові накладні, які були надані суду позивачем і містяться в матеріалах справи.

З урахуванням вищевикладеного, відсутні підстави вважати угоди, укладені між позивачем та ПП «Лисвуглехім» нікчемними.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 2, 11, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології» до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000742201 від 27.04.2012р. задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення № 0000742201 від 27.04.2012 року, винесене державною податковою інспекцією в м. Сєвєродонецьку Луганської області ДПС, яким товариству з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології»визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем -464 532 грн., за штрафними санкціями - 1 грн., всього на загальну суму -464 533 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідного і проектного інституту «Водоочисні технології»судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 188 грн.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано у повному обсязі 18 червня 2012

СуддяІ.В.Тихонов