Ухвала суду № 24797594, 07.05.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6877/10/4/0170

07.05.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Горошко Н.П. ,

Лядової Т.Р.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим - ОСОБА_2, довіреність № 39/10/10-0 від 01.03.12

представник відповідача, Державного підприємства "Євпаторійський морський торговельний порт" - ОСОБА_3, довіреність № 43 від 20.04.12

розглянувши матеріали справи № 2а-6877/10/4/0170 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 06.02.12

за позовом Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим (вул. Дм. Ульянова, 2/40, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97416)

до Державного підприємства "Євпаторійський морський торговельний порт" (пл. Моряків, 1, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим,97416)

про стягнення 1274989,92 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.02.12 в задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим до Державного підприємства "Євпаторійський морський торговельний порт" про стягнення 1274989,92 грн., - відмовлено повністю.

Не погодившись з даною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.02.12 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.02.12 .

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Згідно із частиною третьою статті 14 Господарського кодексу України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775-III від 01.06.2000, визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Відповідно до вимог статті 9 цього Закону, ліцензуванню підлягають певні види господарської діяльності, зокрема: надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом (пункт 32 статті 9 Закону).

Статтею 20 вказаного Закону № 1775 визначено, що контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Здійснення контролю за наявністю ліцензії за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, згідно пункту 4 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", також віднесено до функцій державних податкових інспекції.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують певні функції, а саме: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що органи державної податкової служби мають право на звернення до суду із вимогами про стягнення у дохід бюджету коштів, одержаних без установлених законом підстав, до яких, зокрема, відносяться кошти, отримані від здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню, без наявності відповідної ліцензії.

Позивачем проведено планову виїзну перевірку відповідача, який є юридичною особою, ідентифікаційний код 01125583 (а.с.6) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року, за її наслідками складено акт від 16.10.2009 року №2027/23-2/01125583. За висновками даного акту, зокрема, встановлено, що відповідач, в порушення пункту 32 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" у період з 01.04.2008 року по 18.06.2008 року здійснював діяльність по наданню послуг з перевезення пасажирів і вантажів морським транспортом, з буксирувальних послуг без наявності відповідної ліцензії. Від проведення вказаних видів господарської діяльності відповідач за вказаний період отримав кошти у сумі 1 274 989,92 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення доходу, отриманого позивачем від проведення господарської діяльності з перевезення вантажів силами РБ -1028 та ГПП-12 на причалі Півничної коси у сумі 92559,75 грн. та перевезенню вантажів на причалі Півничної та Південної коси теплоходом "Ока" у сумі 1153425грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно акту перевірки, позивачем, на підставі наданих до перевірки документів зроблений висновок про отримання відповідачем без наявності ліцензії доходу від проведення господарської діяльності з перевезення вантажів РБ-1028, ГПП-12 та теплоходом "Ока" на суму 1245984,75грн.

Такий висновок зроблений позивачем виходячи з оцінки договорів про надання послуг, укладених між відповідачем та контрагентами, за якими, як вказано в акті перевірки, відповідач надає замовнику послуги по видобуванню, перевезенню до місця перевалки та перевальці морського піску. В обов'язки замовників входить сплачувати послуги Порту згідно виставленим рахункам. Видобування піску та його перевезення з міста видобування до причалу згідно укладених договорів здійснювалося силами теплоходу "ОКА", РБ -1028 та ГПП-12.

Згідно статті 133 Кодексу торговельного мореплавства України, за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

З матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем у період з перевезення вантажу з порту відправлення в порт призначення, як це передбачено статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України.

Процес видобування піску, що включає в себе його прийняття з дна озера, доставку до берегу та вивантаження є невід'ємними складовими частинами добування піску та не може бути кваліфікований як перевезення вантажів.

Таким чином, висновок позивача щодо проведення даних господарських операцій без відповідних ліцензій є безпідставним.

В ході перевірки встановлені порушення при проведенні господарської діяльності відповідача з перевезення пасажирів на сумму 5520грн. та надання буксурувальних послуг на суму 23485,17грн.

В п.1.4. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 30 січня 2002 року № 11/50, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15.02.02 за № 152/6440, вказано, що послуги з перевезення пасажирів і вантажів морським та річковим транспортом - здійснення будь-якою юридичною та фізичною особою (суб'єктом підприємницької діяльності) переміщення пасажирів, вантажів, багажу, пошти за допомогою морського і річкового транспорту, у тому числі круїзі.

Відповідно до ст.184, 187 Кодексу торгового мореплавства України від 23.05.95 № 176/95-ВР за договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і плату за провезення багажу. Перевезення охоплює час перебування пасажира водним шляхом з берега на судно і назад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, що використовується для цього допоміжного перевезення було надано перевізником. Доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток.

Колегією суддів встановлено, що Кодекс торговельного мореплавства України, Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.00 № 1775-III, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, не ставлять обов'язковість ліцензування перевезення (переміщення) пасажирів морським транспортом в залежність від мети такого перевезення. Відповідно до п.1.4. Ліцензійних умов, які розроблені відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Закону України "Про транспорт", Кодексу торговельного мореплавства України, постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року № 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування", Державного класифікатора України "Державний класифікатор продукції та послуг" - ДК 016-97, вказується, що під визначення послуг з перевезення пасажирів підпадають будь-які переміщення пасажирів за допомогою морського транспорту.

Таким чином, діяльність з проведення морських прогулянок, що здійснювалась відповідачем є такою, що підлягає ліцензуванню відповідно до вимог законодавства. У зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми доходу, отриманого за здійснення перевезення пасажирів в розмірі 5520грн., заявлені обґрунтовано.

Щодо надання буксурувальних послуг на суму 23485,17грн. Відповідно до положень ст. 229 Кодексу торговельного мореплавства України за договором портового буксирування буксировласник за винагороду здійснює ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об'єктів, виконання маневрів судна, що буксирується, швартовних та інших операцій у портових водах. Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі. Матеріали справи свідчать про надання відповідачем буксерувальних послуг стороннім особам за плату (а.с.27), а також поясненнями сторін про отримання відповідачем за ці послуги доходу, що суперечить використанню відповідачем буксирів у власних потребах.

В Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 3 "Звіт про фінансові результати" визначено поняття дохід (збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів, або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу).

Пунктом 11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу України" № 509-XII від 04.12.1990 року визначено право органів державної податкової служби подавати до судів позови до підприємств, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав. Отже, діюче законодавство не передбачає врахування витрат, понесених відповідачем під час здійснення такої діяльності.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми доходу, отриманого за надання маневрових та буксирувальних послуг, також підлягають задоволенню.

Однак колегія суддів одночасно вказує, що відповідно до частини першої статті 240 ГК України прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Вилучення прибутку (доходу) в порядку, передбаченому статтею 240 ГК України є само адміністртивно-господарською санкцією. Згідно ж із частиною першою статті 250 ГК України (у редакції, чинній на час допущення позивачем порушення правил здійснення господарської діяльності) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Порушення правил здійснення господарської діяльності суб'єктом господарювання тривало у період з 01.04.2008 року по 18.06.2008 року.

Тобто з останнього дня цього періоду до дати складення акту перевірки (тим більше до дати звернення позивача до суду або ж до дати судового розгляду справи) минув період, що є більшим за календарний рік.

Згідно із частиною другою статті 250 (у редакції, згідно із Законом України від 02.12.2010 року №2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України") дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Однак частиною другою статтю 250 ГК України доповнено згідно із Законом України від 02.12.2010 року №2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набрав чинності 01.01.2011 року.

Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № І-рп/99 зазна чається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпо середня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

У вказаному Рішенні також зазначено, що дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акта, а також необхідною умовою довіри до держави і права.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що до спірних відносин (які виникли до 01.01.2011 року) підлягає застосуванню норма статті 250 ГК України, у редакції, що діяла до 01.01.2011 року.

Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 року у справі №К-9991/10258/11.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.02.12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 травня 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Н.П.Горошко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко