Ухвала суду № 24792366, 07.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13207/11/2670 (у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Мельничука В.П.

Федотова І.В.

За участю секретаря: Козійчук О.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, за участю Прокуратури Солом'янського району м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 12 вересня 2011 року № 0003712308/0 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість в розмірі 1283170 грн. та застосування 25 % штрафних санкцій в розмірі 218263 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі Конституції України та законів України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація»з питань дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, яка проведена на підставі направлень від 18 липня 2011 року № 1064/23-08, № 1065/2308, № 1066/23-08, № 1067/23-08, № 1068/23-08, № 1069/23-08, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва складено акт від 20 серпня 2011 року № 9562/23-08/21553329, яким встановлено порушення позивачем: пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 111213 грн., в тому числі: за 2 квартал 2010 року -63870 грн., за 4 квартал 2010 року -47343 грн.; підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 198.1, пункт 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 1283170 грн., у тому числі по періодам: за січень 2010 року -279824 грн., лютий 2010 року -151068 грн., березень 2010 року -17188 грн., квітень 2010 року -110881 грн., червень 2010 року -124333 грн., липень 2010 року -11502 грн., грудень 2010 року -178249 грн., січень 2011 року -299013 грн., лютий 2011 року -111112 грн.

На підставі акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 12 вересня 2011 року № 0003712308/0, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація»збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 1283 170 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 218 263 грн. за платежем: податок на додану вартість, код платежу 14010100.

Проте, позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Матеріали справи свідчать, що 23 жовтня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Анігіус» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація» укладений договір поставки № 23-10/09 (на умовах післяоплати). У договорі зазначено, що асортимент та загальна кількість товару, що поставляється згідно договору, визначається в узгоджених сторонами специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Специфікацією № 2 від 9 січня 2010 року визначено, що ТОВ «Анігіус»поставляє ТОВ «НРВФ «Реставрація»товар на загальну суму 1666889,21 грн., в тому числі ПДВ -277814,87 грн., специфікацією № 3 від 5 лютого 2010 року визначено, що ТОВ «Анігіус»поставляє ТОВ «НРВФ «Реставрація»товар на загальну суму 906410,54 грн., в тому числі ПДВ -151068,42 грн., специфікацією № 4 від 1 березня 2010 року визначено, що ТОВ «Анігіус»поставляє ТОВ «НРВФ «Реставрація»товар на загальну суму 99831,60 грн., в тому числі ПДВ -16638,60 грн., специфікацією № 5 від 5 квітня 2010 року визначено, що ТОВ «Анігіус»поставляє ТОВ «НРВФ «Реставрація»товар на загальну суму 665286,74 грн., в тому числі ПДВ -110881,12грн.

Так, на виконання умов договору поставки підприємством ТОВ «Анігіус»на користь позивача були виписані наступні податкові накладні: № 09-0110 від 9 січня 2010 року на суму ПДВ 277814,87 грн., № 09-0110 від 5 лютого 2010 року на суму ПДВ 151068,42 грн., № 09-0110 від 1 березня 2010 року на суму ПДВ 16638,60 грн., № 360504 від 5 квітня 2010 року на суму ПДВ 110881,12 грн., № 301230 від 30 грудня 2010 року на суму ПДВ 178249 грн., № 129 від 26 січня 2011 року на суму 63333,33 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Також, 22 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Анатарбуд»укладено договір № 22/06 на виконання підрядних робіт, предметом якого є роботи по влаштуванню каркасу житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Правди, 80-82. Сторонами підписана договірна ціна по будівництву жилого будинку по проспекту Правди, 80-82 на суму 746 000,00 грн.

Так, підрядні роботи виконано на загальну суму 746 000 грн. (в тому числі ПДВ 124333,33 грн.).

На виконання умов договору підряду підприємством ТОВ «Анатарбуд»на користь позивача були виписані наступні податкові накладні: № 2206101 від 22 червня 2010 року на суму ПДВ 41666,67 грн., № 2506100 від 25 червня 2010 року на суму ПДВ 82 666,67 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Також, 21 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСК Геос»було укладено договір № 11/21 на виконання підрядних робіт, предметом якого є роботи по будівництву Автосервісного комплексу на перехресті Кільцевої дороги та вул. Н.Трублаїні, Святошинського району м. Києва.

Сторонами підписана договірна ціна по будівництву Автосервісного комплексу на перехресті Кільцевої дороги та вул. Н.Трублаїні, Святошинського району м. Києва на суму 1069 494 грн.

Так, підрядні роботи виконано на загальну суму 1069 494 грн. (в тому числі ПДВ 178 249 грн.).

Крім того, 25 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна виробнича фірма «Реставрація» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСК ГЕОС»укладений договір № 12/25 на виконання підрядних робіт, предметом якого є роботи по будівництву Автосервісного комплексу на перехресті Кільцевої дороги та вул. Н.Трублаїні, Святошинського району м. Києва.

Сторонами підписана договірна ціна по будівництву Автосервісного комплексу на перехресті Кільцевої дороги та вул. Н.Трублаїні, Святошинського району м. Києва (третя захватка) на суму 760 578 грн.

Так, підрядні роботи було виконано у січні на загальну суму 760 578 грн. (в тому числі ПДВ 126 763 грн.), у квітні на суму 581 670 грн. (в тому числі ПДВ 96 945 грн.) та на суму 1118497,74 грн. (в тому числі ПДВ 186416,29 грн.).

На виконання умов договорів підприємством ТОВ «ВСК Геос»на користь позивача були виписані наступні податкові накладні: № 108 від 21 січня 2011 року на суму ПДВ 108916,29 грн., № 221 від 25 лютого 2011 року на суму ПДВ 14166,67 грн., № 226 від 31 січня 2011 року на суму ПДВ 126763 грн., № 247 від 28 лютого 2011 року на суму ПДВ 96945 грн., № 301230 від 30 грудня 2010 року на суму ПДВ 178249 грн., № 129 від 26 січня 2011 року на суму 63333,33 грн.

Відповідно, позивачем віднесено до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ витрати і нарахований при цьому ПДВ за результатами взаємовідносин з ТОВ «Будівельна компанія «Анатарбуд», ТОВ «ВСК Геос», ТОВ «Анігіус».

Проте, відповідачем зроблений висновок, що вищезазначені договори по взаємовідносинам із вказаними контрагентами є недійсними в силу ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, оскільки правочини не відповідають загальним умовам дійсності правочину.

Вказані висновки ґрунтуються на висновках акту Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 24 травня 2011 року № 551/23-3/36756148 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВСК Геос», яким виявлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ВСК Геос»здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «ВСК Геос», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ВСК Геос»та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Актом Державної податкової інспекції у Калінівському районі м. Донецька від 16 вересня 2010 року № 6713/23-3/36616105 про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Анігіус» встановлено, що на ТОВ «Анігіус» відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, тому вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Так, відповідно до п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»вiд 16.07.1999 № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, визначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4., первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, для підтвердження включення витрат за отримані послуги до складу валових витрат необхідні належним чином оформлені документи.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до абз. 2 п. 2.1 Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відтак, наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

На підтвердження одержання замовлених робіт і правомірності формування валових витрат та податкового кредиту, позивачем до суду першої інстанції подано документи, які повністю відповідають вищенаведеним вимогам.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг та виконання робіт мали реальний характер, тобто були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами.

Законом України «Про податок на додану вартість»у п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

В силу ж п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Таким чином, колегія суддів зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Виписані на адресу позивача податкові накладні відповідають наведеним вище вимогам.

Крім того, слід зазначити, що право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно з дотриманням норм податкового законодавства визначено податкові зобов'язання, відтак висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 20 серпня 2011 року № 9562/23-08/21553329, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Мельничук В.П.

Федотов І.В.

Повний текст ухвали виготовлено 12 червня 2012 року