Ухвала суду № 24789093, 23.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2012 р.Справа № 2а-1870/4972/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Сінько О.А.

представника відповідача Талденко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі № 2а-1870/4972/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиєвромоноліт"

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумиєвромоноліт» (надалі по тексту - позивач), звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (надалі по тексту - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000582305/0/44785 від 06 червня 2011 року про донарахування податку на додану вартість в розмірі 116789,00 грн., в тому числі штрафні санкції 23358,00 грн. та сума основного платежу 93431,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000572305/0/44784 від 06 червня 2011 року про донарахування податку на прибуток в розмірі 186796,00 грн., в тому числі штрафні санкції 37359,00 грн. та сума основного платежу 149437,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиєвромоноліт» до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення №0000582305/0/44785 від 06 червня 2011 року в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення №0000572305/0/44784 від 06 червня 2011 року в частині донарахування податку на прибуток в розмірі 173385 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 138708 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 34677 грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема, положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач, подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята з дотриманням всіх норм процесуального права, при всебічній перевірці обставин справи та у відповідності з нормами матеріального права, що підлягали застосуванню. Просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, як таку, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 14 квітня 2011 року по 10 травня 2011 року відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки №3180/235/35171962/40 від 17 травня 2011 року (т.1 а.с.14-50), у якому зазначено про порушення позивачем вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 7.4.3 п.7 4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 149 437 грн., в т.ч. за 2 квартал 2010 року у сумі 24009 грн., за 3 квартал 2010 року у сумі 56683 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 68 745 грн.; встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого занижено суму податку на додану вартість до сплати у сумі 93431 грн., в.т.ч. за травень 2010 року - 7292 грн., за червень 2010 року - 1459 грн., за липень 2010 року - 1262 грн., за серпень 2010 року - 1655 грн., за вересень 2010 року - 23625 грн., за жовтень 2010 року - 43089 грн., за листопад 2010 року - 2661 грн., за грудень 2010 року - 12388 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесенні оскаржувані податкові-повідомлення-рішення, а саме:

від 06 червня 2011 року №0000572305/0/44784, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, за основним платежем 149437 грн. та за штрафними санкціями 37359 грн. (т.1 а.с.51);

від 06 червня 2011 року №0000582305/0/44785, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, за основним платежем 93431 грн. та за штрафними санкціями 23358 грн. (т.1 а.с.52).

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень №0000582305/0/44785 від 06 червня 2011 року та №0000572305/0/44784 від 06 червня 2011 року в частині донарахування податку на прибуток в розмірі 173385 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 138708 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 34677 грн. 00 коп.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом було донараховано основного платежу з податку на прибуток в розмірі 19 323 грн. за 2010 рік у зв'язку з не включенням підприємством позивача до складу валових доходів послуг автопідіймача, наданих ФОП ОСОБА_3, чим порушено п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Під час розгляду справи встановлено, що позивач за період, який перевірявся, отримував послуги автопідіймача, які надавались ФОП ОСОБА_4, а не ФОП ОСОБА_3 (т.№ 1, а.с. 62).

На перевірку був наданий акт виконаних робіт від 12 серпня 2010 року №ОтЛА-000146 відповідно до якого, ФОП ОСОБА_4 надав послуги автопідіймача у кількості 94 одиниці по ціні 147,62 грн. на суму 13876 грн. 28 коп.

Відповідач обґрунтовував донарахування основного платежу з податку на прибуток в розмірі 19 323 грн. тим, що у позивача відсутні власні основні засоби, необхідні для здійснення розвантажувальних робіт, здійснення реалізації позивачем у перевіряємому періоді електроустановочних товарів, кабельнопроводникової продукції, перемикачів, вимикачів, розеток та інше. Враховуючи вищевикладене, відповідачем зроблено висновок про те, що оскільки у серпні 2010 року актуальним для позивача було використання автогідропідіймача, тому і у інших періодах отримання відповідних послуг для позивача було необхідним, адже підприємством здійснювалися вантажні роботи постійно, вантажі отримувалися та реалізовувалися протягом всього періоду діяльності платника (т.1 а.с.18).

З посиланням на те, що позивач у перевіряємому періоді отримував товари великої ваги та те, що склад від магазину знаходиться на відстані близько 150 метрів, відповідач зробив висновок, що позивач постійно одержував послуги автопідіймача, тому до складу валових доходів повинна бути включена сума у розмірі вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, а саме 152639,08 грн. (13876,28 грн. х 11 міс.).

Колегія суддів вважає такі висновки необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до акту прийому-передачі від 02 січня 2010 року, який був складений відповідно до договору оренди нежитлового приміщення №0101/10-02 від 01 січня 2010 року, позивач разом з орендованими приміщеннями, меблями та оргтехнікою отримав в оренду штаблер гідравлічний (т.1 а.с.125-126).

Відповідно до керівництва з експлуатації та обслуговування «Ручного гідравлічного штаблера серія MSE» він використовується для підйому та транспортування вантажу (т.2 а.с.91).

Вказаний акт прийому-передачі від 02 січня 2010 року надавався на перевірку, що не заперечував представник відповідача, однак відповідач не було взято до уваги наявність в оренді у позивача вказаного обладнання.

Колегія суддів зазначає, що податковий орган при здійсненні висновків щодо заниження валових доходів на суму безоплатно отриманих послуг взагалі не посилається на будь-які первинні документи, на підставі яких було зроблено висновок, що такі послуги взагалі отримувались. Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку» №88 від 24.05.1995р. підтвердженням здійснення господарських операцій є первинні бухгалтерські документи. Тоді, як в даному випадку, податковий орган зробив висновки без посилань не тільки та первинні бухгалтерські документи, а і без посилань на будь-які розрахунки.

Інших доводів та доказів, окрім вказаних в акті припущень, представник відповідача ні в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції суду не навів та не надав.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову в цій частині.

Окрім цього, податковим органом було донараховано позивачу основного платежу з податку на прибуток в розмірі 27 708 грн. за 2010р. та донараховано основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 22167 грн.; донараховано позивачу основного платежу з податку на прибуток в розмірі 67 203 грн., за 2010 рік та донараховано основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 53 762 грн. у зв'язку з визнанням податковим органом операцій, що проводились між позивачем та ТОВ «Конард» і ТОВ «Компанія «Степ Груп» «безтоварними», чим було порушено п.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Такого висновку відповідач дійшов у зв'язку з тим, що вказані договори не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операції, місце знаходження майна, відсутності трудових ресурсів (вантажників), виробничих потужностей у позивача, у зв'язку з викладеним відповідач вбачав у вказаних договорах ознаки фіктивності (т.1 а.с.22-24).

Колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні, 02 липня 2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Конард» (продавець) був укладений договір поставки №0207/-01 відповідно до якого, продавець зобов'язався передати у власність покупцю товар, асортимент, вартість та кількість якого визначається у специфікації, яка є додатком до вказаного договору.

Відповідно до розділу 3 вказаного договору, право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту прийому товару по видатковій накладній. Умови поставки: EXW -м. Суми, вул. Машинобудівників, 4 у відповідності до ІНКОТЕРМС (склад продавця) (т.1 а.с.67).

Відповідно до договору поставки 2607/-02 від 26 липня 2010 року, укладеного між позивачем (продавець) та ТОВ «СПК «Мосбуд» (покупець), продавець зобов'язався передати у власність покупцю товар, асортимент, вартість та кількість якого визначається у специфікації, яка є додатком до вказаного договору. Відповідно до розділу 3 вказаного договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту прийому товару по видатковій накладній. Умови поставки: EXW -м. Суми, вул. Машинобудівників, 4 у відповідності до ІНКОТЕРМС (склад продавця) (т.1 а.с.70).

Відповідно до видаткових накладних від 30 вересня 2010 року: №ОтКд-000347, ТОВ «Конард» поставив позивачу арматуру сталеву 10 та 12 мм. та круг сталевий 8 мм. на загальну вартість 115702,64 грн. (в т.ч. ПДВ 19283,77 грн.); №ОтКд-000348, ТОВ «Конард» поставив позивачу арматуру сталеву 10 мм. на загальну вартість 12467,23 грн. (в т.ч. ПДВ 2077,87 грн.); №ОтКд-000350, ТОВ «Конард» поставив позивачу круг 36 мм. на загальну вартість 4830,44 грн. (в т.ч. ПДВ 805,07 грн.)

У цей же день, 30 вересня 2010 року, відповідно до видаткових накладних №СЄ-0930.11 від 30 вересня 2010 року та №СЄ-0930.13 від 30 вересня 2010 року, позивач після отримання товару реалізував весь придбаний товар у ТОВ «Конард» своєму покупцю ТОВ «СПК «Мосбуд», місце реалізації: м. Суми, вул. Машинобудівників, 4 відповідно до умов вищевказаних договорів (т.1 а.с.74-75).

Також було встановлено, що 12 жовтня 2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія Степ Груп» (продавець) був укладений договір №2/10-12, відповідно до якого продавець зобов'язався здійснити поставку та продати вентиляційне обладнання згідно додатку №1 до даного договору, а покупець зобов'язався сплатити та прийняти товар на умовах даного договору.

Відповідно до розділу третього вказаного договору, товар повинен бути поставлений на склад продавця, місце поставки товару є склад продавця в м. Київ, який розташований за адресою: м. Київ, пр. Червонозоряний, 119 (т.1 а.с.93-95).

В цей же день, 12 жовтня 2010 року, позивач (продавець) уклав договір №1210/01 з ТОВ «СПК «Мосбуд» (покупець), відповідно до якого, продавець зобов'язався здійснити поставку та продати вентиляційне обладнання згідно додатку №1 до даного договору, а покупець зобов'язався сплатити та прийняти товар на умовах даного договору. Відповідно до розділу три вказаного договору місце поставки товару є м. Київ, пр. Червонозоряний, 119 (т.1 а.с.84-86).

Відповідно до видаткової накладної №19081 від 13 грудня 2010 року, ТОВ «Компанія Степ Груп» на виконання умов договору №2/10-12 від 12 жовтня 2010 року здійснило поставку позивачу приточної устаноки Rosenberg AHU-S4016RWW з покриттям рекуператора, нагрівача канального прямокутного RB 160-127/60 та осевого вентилятора R315L IP44 на загальну суму 322575,00 грн. (в т.ч. ПДВ 53762,50 грн.) (т.1 а.с.81).

В цей же день, відповідно до видаткової накладної №СЄ-1213.05 від 13 грудня 2010 року, позивач здійснив перепродажу вищевказаного товару ТОВ «СПК «Мосбуд» на загальну суму 327413.00 грн. (в т.ч. ПДВ 54568.94 грн.), місце реалізації: м. Київ, пр. Червонозоряний, 119 (т.1 а.с.82).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами спірних договорів.

Згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п.1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Пунктом 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п. п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених положень п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що право на податковий кредит виникає в зв'язку зі сплатою податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг), що підтверджується податковими накладними. При цьому, датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету.

Факти здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Конард»,ТОВ «Компанія Степ Груп» підтверджується документально.

Колегія суддів зазначає, що всі податкові накладні, видані вказаними конрагентами мають всі обов'язкові реквізити, передбачені п.7.2.1 Закону України «Про податок на додану вартість», повністю відповідає об'єму поставки та її ціні, зазначеної в інших документах на постачання та платіжних дорученнях.

Фактична сплата податку постачальнику в складі придбаних товарів підтверджується платіжними дорученнями на оплату ТМЦ, про що зазначено і в акті перевірки на арк.12.

Колегія суддів зазначає, що висновки відповідача щодо відсутності у постачальників трудових ресурсів, складських приміщень та інших підстав неможливості здійснити поставку вищевказаного товару, зроблені на підставі інформаційних довідок, які не враховують наявність у позивача оренди рухомого та нерухомого майна, як і не враховують працевлаштування працівників за сумісництвом.

Відповідачем ні в під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження своєї правової позиції.

З урахуванням вищевикладеного та визнання відповідачем факту декларування вищевказаними контрагентами позивача податкових зобов'язань за вказаними операціями та факту подальшого продажу придбаного товару, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо достатніх підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Щодо донарахування податковим органом основного платежу з податку на прибуток в розмірі 24 474 грн. за 2010 рік та донарахування основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 17501 грн. у зв'язку із застосуванням звичайних цін на оренду виробничих приміщень у ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «БВК «Мосбуд», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до договору №2512/09-01 від 25 грудня 2009 року, позивач орендував у ФОП ОСОБА_4 нежитлове приміщення загальною площею 126,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Суми, пр. Шевченка, 21, з метою ведення торгівельної діяльності. Орендна плата за даним договором складала 13948 грн./міс. з розрахунку 110 грн./міс. за 1 кв.м. До суми орендної плати включені послуги прибирання приміщень, водопостачання, водовідведення, витрати на користування електричною енергією та телефонним зв'язком.

Термін дій договору з 01 січня 2010 року до 31 грудня 2010 року включно (т.1 а.с.162). На перевірку позивачем були надані акти виконаних робіт, які складались та підписувались сторонами кожного місяця впродовж 2010 року.

Відповідно до договору №0101/10-02 від 01 січня 2010 року, позивач орендував у ТОВ «БВК Мосбуд» нежитлове приміщення загальною площею 543,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Воровського, 20, орендна плата складає 22112 грн./міс., в тому числі за офісне приміщення 16250 грн./міс.(250 кв.м.) з розрахунку 54,17 грн./міс. за 1 кв.м. Термін дій договору до 31 грудня 2010 року.

Під час перевірки позивачем були надані акти виконаних робіт за даними договорами оренди приміщень, які складались та підписувались сторонами кожного місяця впродовж 2010 року.

При розрахунку об'єкту оподаткування податку на прибуток та податком на додану вартість при наданні підприємством в користування приміщень приватним підприємцям ревізором застосовано ст.39 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-УІ, якою установлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.

Проте, згідно з п. 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України норми ПК України набирають чинності з 1 січня 2011 року, крім ст. 39 зазначеного кодексу, яка набирає чинності 1 січня 2013 року, та розділу III «Податок на прибуток підприємств» ПК України, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

П.п. 2 п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України передбачено, що з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон), крім п. 1.20 ст. 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року. Отже, звичайні ціни до 1 січня 2013 року визначаються у поряді передбаченому п. 1.20 Закону.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Отже, за загальним правилом, встановленим Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств" , якщо не доведено протилежне звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Якщо податковий орган не згодний із ціною договору, то він зобов»язаний довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому податковий орган зобов'язаний діяти в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону, якщо цим пунктом не встановлене інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом (пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Отже, при наданні оцінки правильності нарахування податкових зобов'язань при визначенні рівня звичайних цін, податковий орган мав діяти з дотриманням вищенаведених приписів п.п. 1.20.2 Закону.

Колегія суддів зазначає, що відповідач в акті перевірки посилався на те, що розмір орендної плати не відповідає «справедливої вартості», яка застосуовується в національних положеннях бухгалтерського обліку, на підставі того, що ним під час проведення перевірки, був здійснений запит в управління майна комунальної власності Сумської міської ради, щодо вартості оренди приміщень в м. Суми.

Згідно листа управління майна комунальної власності Сумської міської ради від 28 квітня 2011 року №09-1277/01-10, середня орендна плата за 1 кв.м. нежитлового приміщення комунальної власності в районі пр. Шевченко м. Суми становить 50 грн./міс. та по вул. Воровського -25 грн./міс. На підставі вказаного листа відповідач робить висновок, що позивач зависив сплачену суму орендної плати за 1 кв.м. за приміщення по пр. Шевченко на 60 грн./міс. та за приміщення по вул. Воровського на 29,17 грн./міс.

Колегія суддів зазначає, що лист управління майна комунальної власності Сумської міської ради не може бути належним доказом, щодо встановлення вартості орендованих позивачем приміщень, оскільки управління майна комунальної власності визначає середню орендну плату за 1 кв.м нежитлового приміщення комунальної власності, тоді як приміщення, які орендує позивач, відповідно до вищевказаних договорів оренди, є приватною власністю.

Відповідачем не з"ясовувалася будь-яка інформація про укладені договори оренди приміщення, що перебуває у приватній власності, тобто з ідентичними послугами у співставних умовах.

Отже, висновки відповідача в цій частині не можуть біти підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 17501 грн. та з податку на прибуток 24471 грн. по вищевказаним договорам оренди.

Таким чином, висновки відповідача, викладені в акті перевірки, суперечать п. 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України та п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997р.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надав беззаперечних доказів правомірності своїх рішень про донарахування податку на додану вартість в розмірі 116789,00 грн., в тому числі штрафні санкції 23358,00 грн. та сума основного платежу 93431,00 грн. та рішення №0000572305/0/44784 від 06 червня 2011 року в частині донарахування податку на прибуток в розмірі 173385 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 138708 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 34677 грн. 00 коп.

Окрім цього, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку, податковим органом не заперечувалося, доказів того, що безпосередні контрагенти позивача були виключені з реєстру платників податку на додану вартість, а їх свідоцтва платників податку на додану вартість були анульовані у встановленому чинним законодавством порядку, не надано.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі № 2а-1870/4972/11 в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиєвромоноліт"-залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.

Повний текст ухвали виготовлений 30.04.2012 р.