Ухвала суду № 24762237, 05.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1624/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.,

при секретарі: Лелюх М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, до якої приєдналася прокуратора м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень №0001212330 та №0001222330 від 02.12.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, з 03.11.2011 р. по 09.11.2011 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Агентство безпеки «КУБ»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп»за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2011 р. за результатами якої складено акт № 444/23-304/32620689 від 11.11.2011 р.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Агентство безпеки «КУБ»п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11, п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 2103236,00 грн.; пп. 7.2.3, п.7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1663096,00 грн.

На підставі акту перевірки № 444/23-304/32620689 від 11.11.2011 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва прийняті податкові повідомлення-рішення з податку на прибуток приватних підприємств від 02.12.2011 р. №0001212330, податкове зобов'язання якого становить за основним платежем 2103236,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 525809,00 грн. та з податку на додану вартість від 02.12.2011 р. №0001222330, податкове зобов'язання якого становить за основним платежем 1663096,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 415774,00 грн.

Позивач вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення незаконними звернувся з позовом до суду про їх скасування.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Відповідач обґрунтовуючи свої вимоги вказує на те, що згідно висновку спеціаліста сектора техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві № 895 від 02.06.2011 р. підписи від імені ОСОБА_2 (колишнього директора ТОВ «Леміш Груп») на первинних документах підписані не ним, а іншою особою.

Враховуючи викладене відповідач прийшов до висновку про неправомірність заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Колегія суддів вважає, що вказаний висновок апелянта є безпідставним, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пункт 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі сплата або несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом вчинення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Таким чином, підприємство вважається створеним, тобто набуває господарської правосуб'єктності з моменту його державної реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ч. 1 ст. 18 Закону).

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатись на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатись на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч. 2 ст. 18 Закону).

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством непередбачено інших випадків не включення витрат по сплаті податку на додану вартість до складу податкового кредиту окрім як відсутність податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання вимог вказаних норм податкові накладні складені у момент виникнення податкових зобов'язань та відповідають вимогам норм податкового законодавства.

Крім того слід зазначити, що контрагент позивача на момент здійснення відповідних операцій, знаходився в Державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності та в державному реєстрі платників податку на додану вартість.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в листі від 20.07.2010 р. №1112/11/13-10, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Подільському районі м. Києва, до якої приєдналася прокуратора м. Києва -відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.