Ухвала суду № 24749160, 17.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2012 р.Справа № 2а-13288/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

представник позивача: Тюменцев В.Ю.

представник відповідача: Ламанова Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову від 14.12.2011р. по справі № 2а-13288/11/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулося до суду з вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 29.04.2011 року № 0000470840.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2011 року позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про невідповідність прийнятого судового рішення фактичним обставинам справи щодо безтоварності спірних господарських операцій, що призвело до завищення суми податкового кредиту за грудень 2010 року на 155 467 грн., завищення від'ємного та заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ. Просить скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову у задоволенні позову.

Позивач заперечує проти вимог та доводів поданої апеляційної скарги, стверджуючи про законність та обґрунтованість прийнятого судового рішення. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а прийняту постанову суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, дійшла до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування прийнятого судового рішення, зважаючи на наступне.

В ході судового розгляду було встановлено, що за наслідками проведеної відповідачем позапланової перевірки Публічного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» з питання правомірності визначення задекларованого від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2010 року та відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів по декларації за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоді з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, було складено акт № 1056/40-028/05750295 від 19.04.2011 року.

У висновках акту перевірки стверджувалось про порушення позивачем пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4., пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 78.1.8. ст. 78, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України, що зумовило прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 29.04.2011 року № 0000470840 про визначення суми грошового зобов'язання з у загальному розмірі 187 692 грн. (основний платіж -187 691 грн., штрафні (фінансові) санкції 1 грн.).

Подані позивачем в порядку адміністративного оскарження до податкових органів скарги на зазначене податкове повідомлення-рішення були залишені без задоволення.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про безтоварність, нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення-рішення, тому факт порушення платником податків вимог податкового законодавства є недоведеним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення поданого адміністративного позову, з огляду на вимоги діючого податкового законодавства на час спірних правовідносин та фактичні обставини справи.

Спір по справі предметно стосується правомірності формування платником податків податкового кредиту з ПДВ, а тому при розгляді справи необхідно керуватися п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", який діяв до 01.01.2011 року, де вказано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна та такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого Використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в Оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Починаючи з 01.01.2011 року розпочав свою дію Податковий кодексу України, п.198.3 ст. 198 якого було передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, діючим податковим законодавством на час спірних правовідносин право на податковий кредит платника податку на додану вартість пов'язане не лише з наявністю належним чином оформлених податкових накладних, але й за наявності реально отриманого товару (роботи, послуги) за такими податковими накладними, призначеного для використання у власній господарській діяльності.

Саме з підстав безтоварності спірних господарських операцій ґрунтуються доводи апелянта про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер», які, на думку податкового органу, не спричинили реального настання правових наслідків, суперечать інтересам держави та суспільства, про що зазначено в описовій частині акту перевірки.

Згідно вимог ч. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підтвердженням реальності здійснення господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Підпунктами 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Сот Плюс», ТОВ «Ітер» до суду надано договір поставки, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, специфікацію, видаткові накладні, приймально-здавальні акти, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних та іншу податкову звітність, документи складського обліку, лімітно-забірні карти, залізничні та товарно-транспортні накладні, витяг з журналу контролю в'їзду автотранспорту на територію заводу.

Зазначені документи первинного бухгалтерського та податкового обліку не містять вад щодо змісту та форми їх заповнення. Жодних сумнівів щодо правоздатності і дієздатності Публічного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сот Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітер», як юридичних осіб так і зареєстрованих платників податку на додану вартість, відповідності правочинів вимогам закону, в ході судового розгляду не виникло.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження реальності здійснення позивачем спірних господарських операцій. В свою чергу, незважаючи на покладений приписами ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок доказування правомірності своїх рішень, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик, просторових та часових факторів, економічних чинників. Податковим органом не доведено, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам держави, чи мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, який об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності платників податків, а вчинені за спірним правочином господарські операції не мали реального характеру та не спричинили зміни майнового стану позивача.

Всі судження відповідача щодо безтоварності господарських операцій з ТОВ "Сот Плюс" базувалися на сумніві у дійсності господарських операцій за 2 та 3 ланкою ланцюгу постачання: ТОВ "Дніпротехенергобуд" та ТОВ "Енерготехінжиніринг", які є вірогідними податковими ямами, оскільки у таких контрагентів відсутні умови для здійснення господарської діяльності. Аналогічний підхід податкового органу був у відношенні контрагента позивача ТОВ "Ітер", який, на думку відповідача, не мав достатньо можливостей для здійснення спірних господарських операцій з позивачем через відсутність складських приміщень, транспортних засобів, виробничого обладнання, трудових ресурсів.

Зазначені судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності укладених правочинів є по своїй суті припущеннями, а не належним чином доведеними фактами, які повністю спростовуються доказами реальності здійснення спірних господарських операцій. При цьому зауважується про відсутність доказів з боку відповідача про неможливість використання контрагентами позивача послуг інших осіб для належного виконання спірних правочинів. Відповідачем не спростовано презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів з ТОВ «Сот Плюс» та ТОВ «Ітер», що передбачено нормами ст. 204 ЦК України.

Крім того, договори, укладені між позивачем та ТОВ «Сот Плюс», ТОВ «Ітер» не визнані недійсними в судовому порядку, відсутні доказами вчинення нікчемного правочину як то обвинувальний вирок суду по кримінальній справі або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином. В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду навіть доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб сторін спірних правочинів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи про правильність встановлення фактичних обставин справи та вірне застосування норм матеріального та процесуального прави при вирішенні адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову від 14.12.2011р. по справі № 2а-13288/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Гуцал М.І.Судді Зеленський В.В. Бондар В.О.

Повний текст ухвали виготовлений 22.05.2012 р.