Ухвала суду № 24747382, 07.06.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2012 р. Справа № 8604/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Носа С.П., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Дембіцької Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «АРС-Дім» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

16.12.2011 року представник Приватного підприємства «АРС-Дім» звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002822302 від 18.11.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську при проведенні перевірки позивача за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року та винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0002822302 від 18.11.2011 року було порушено вимоги Цивільного Кодексу України, Податкового Кодексу України та значно перевищено компетенцію надану контролюючому органу при визнанні укладених договорів нікчемними. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, податковими накладними, що повністю відповідає умовам договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з ПП «Алерт», правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для договорів підряду. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2011 року позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську за № 0002822302 від 18.11.2011 року.

Представник Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що заступником начальника ВРКС СВ ПМ ДПА в Полтавській області Васильченко Ю.В. від 25.07.2011р. порушено кримінальну справу № 2011531008011 про обвинуваченням керівника та головного бухгалтера ПП «Алеут» ОСОБА_2 1.1, за ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України. З вироку по справі № 1-564/10 від 28.07.2010 р., винесеного Октябрським районним судом м. Полтави видно, що в період з травня 2006 року по квітень 2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у складі організованої злочинної групи вчинили ряд злочинів на території України за наступних обставин: так, ОСОБА_3 з метою незаконного збагачення, діючи умисно в період з травня 2006 року по квітень 2010 на території України підшукав, придбав та створив ряд підприємств, в т.ч. ПП «Алерт» (32275589), ПП «Арона-Сервіс» (код 34987777), ПП «АСІСТ» (код 35713587), ПП «Саланг - ТМ» (код 34397742), ПП «ІНКО» (код 32141595), здійснив їх перереєстрацію в органах влади на інших осіб для здійснення незаконної діяльності по наданню комерційним підприємствам послуг з мінімізації їх податкових зобов'язань з метою подальшого умисного ухилення ними від сплати податків за винагороду. З цією метою ОСОБА_3 підшукував раніше знайомих ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яких включив до складу групи. Внаслідок офіційної перереєстрації в державних органах ПП «Алерт» з себе на свою знайому ОСОБА_2, яка стала директором та засновником підприємства, ОСОБА_3 фактично придбав ПП «Алерт». Також, згідно акту від 17.06.2011 року № 4067 /23-209/32275589 про результати невиїзної позапланової перевірки Приватного підприємства «Алерт» по питанню дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2008 р. по 31.03.2011р. було встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, та зроблено висновок, про відсутність будь-якої фінансово-господарської діяльності та відповідно взаємовідносини на період з 01.06.08р. по 31.03.11р. між ПП «Алерт» та контрагентами здійснювались з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства і не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Окрім того, факт невиконання ПП «Алерт» робіт за договорами субпідряду підтверджується також відсутністю належним чином оформлених первинних документів, які є обов'язковими при зазначених операціях.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та просив задоволити їхню апеляційну скаргу, а представник позивача заперечив проти них.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції виходив з того, що в період з 24.10.2011 року по 28.10.2011 року працівниками ДПІ у м. Івано-Франківську проводилась позапланова виїзна перевірка ПП «АРС-Дім» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року (по взаєморозрахунках з ПП «Алерт»/код ЄДРПОУ 32275589/ за період з 01.01.2008 року по 30.06.2011 року), про що складено акт перевірки № 9744/23-2/33163043 від 04.11.2011 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення підприємством п. 1 статті 215, статті 203, п. 2 статті 215, 236 статті 228 Цивільного кодексу України та п.п. 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(з наступними змінами і доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 1268677 гривень, в тому числі: за травень 2010 року в сумі 781663 гривень; за червень 2010 року в сумі 487014 гривень.

18.11.2011 року Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську на підставі акту перевірки від 04.11.2011 року № 9744/23-2/33163043 було винесено податкове повідомлення рішення № 0002822302, згідно якого ПП «АРС-Дім» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 585 847 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 1 268 677 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 317 170 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення базується на висновках відповідача щодо нікчемності раніше укладених між позивачем та ПП «Алерт»правочинів № 02-06/08 від 02 червня 2008 року, № 02-06/08/ю-1 від 02.06.2008 року, № 12-03/08/ю від 12.03.2008 року.

В основу висновку відповідача покладені ті обставини, що вищезазначене підприємство не виявлено за його місцемзнаходженням, та є свідченням відсутності у вищезазначеного підприємства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в м. Івано-Франківську дійшло не зважаючи на факт наявності оригіналів всіх первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що відповідні обсяги робіт виконаних вищевказаним підприємством паралельно підтверджені відповідними актами приймання-передачі підписаними позивачем, як підрядною організацією із замовниками відповідних робіт. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідні правочини сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Однак такі висновки відповідача, належними доказами не підтверджені та не відповідають фактичним обставинам справи зважаючи на наступне.

Між ПП «АРС-ДІМ»та ПП «Алерт»було укладено договори підряду № 02-06/08 від 02 червня 2008 року на виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківську на вулиці Надрічній, 2А, № 02-06/08/ю-1 від 02 червня 2008 року про виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківську, на вулиці Галицькій 118 «в», № 12-03/08/ю від 12 березня 2008 року про виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва, який знаходиться в м. Івано-Франківську, на розі вулиць Сахарова-Мельника.

ПП «Алерт»зареєстровано як юридична особа 13.12.2002 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, свідоцтво про державну реєстрацію від 23.07.2007 року № 15851200000001150 та взято на податковий облік в Кременчуцькій оДПІ з 17.12.2002 року за № 6561.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що ПП «Алерт»на час укладення договорів підряду із ПП «АРС-Дім»було належним чином зареєстрованою юридичною особою та взято на податковий облік як платник податків.

Виконання ПП «Алерт» робіт наведених в вищезазначених договорах підряду підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт наявних в матеріалах справи.

До кожного акту приймання-передачі долучені довідки про вартість виконаних підрядних робіт та розрахунки поточної вартості матеріалів, виробів та конструкцій. Всі зазначені документи підписані представниками ПП «АРС-ДІМ»та ПП «Алерт»з проставляннями печаток. На виконання умов договору, ПП «Алерт»виконано всі будівельні роботи передбачені умовами договорів, за що йому було перераховано відповідні кошти.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обґрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином законодавець розмежовує поняття «порушення публічного порядку» та «недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам». Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Крім того, положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищенаведеного суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що податковий кредит ПП «АРС-Дім» сформував у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у відповідача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вирок Октябрського районного суду м. Полтави по справі № 1-564/10 від 28.07.2010 р. не стосується ПП «АРС-Дім», а стосуються контрагентів ПП «Арлет», ПП «Авеланж», ПП «Арона сервіс», ПП «Маркап», ПП»Оріль»

Суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2011р. у справі № 2а-4215/11/0970 за позовом Приватного підприємства «АРС-Дім» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено 12.06.2012 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ В.П. ДЯКОВИЧ

СУДДІ С.П. НОС

А.І. РИБАЧУК