Ухвала суду № 24746939, 13.06.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2012 р. Справа № 89424/09

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Хобор Р.Б., Попка Я.С.,

з участю секретаря судових засідань Патлевіч Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги державної податкової інспекції у м. Рівне та товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях» до державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2009 року товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях» (далі - ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просило скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - ДПІ) № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 року, № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року, якими йому було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 45545,00 грн., з яких 31883,00 грн. за основним платежем та 13662,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року у справі № 2а-4745/09/1770 позов було задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2008 р., № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 р., № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 р., № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 р. в частині донарахування ТОВ податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 2084,89 грн. та за штрафними санкціями у сумі 1042,44 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач ТОВ просив зазначену постанову у частині відмови у задоволенні позову скасувати і прийняти нову про задоволення його позовних вимог. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що висновки відповідача про порушення ТОВ вимог п.1.32 ст. 1. п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон) та завищення у зв'язку із цим валових витрат за ІІ півріччя 2007 p.- І півріччя 2008 р. на 131633 грн. не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, щодо укладення договору купівлі-продажу від 24.12.2007 p. з громадянином ОСОБА_2, то ТОВ у грудні 2007 р. до складу валових витрат було віднесено суму витрат за посвідчення даного договору (рахунок-фактура від 24.12.2007 року №295 на 18 470,58 грн.), оскільки оплата послуг нотаріуса була проведена на підставі виставленого ним рахунку-фактури від 24.12.2007 року №295 на суму 18 470,58 грн. і відповідальність за зміст та обсяг господарської операції, правильність оформлення первинного документа несе посадова особа - приватний нотаріус ОСОБА_3

При цьому апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що ДПІ протиправно самостійно розрахувала суму витрат за оформлення та складання договору купівлі-продажу в сумі 9235,29 грн.

Щодо укладеного з ВАТ АБ «Укргазбанк» РФ кредитного договору від 23.08.2007 року №40/07/К, то апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до вказаного договору банком було відкрито ТОВ відновлювальну відкличну кредитну лінію із загальним лімітом 1 100 000 грн., а згідно з пп. 1.4.1 п. 1.4 цього договору за використання кредитних коштів у межах встановленого терміну кредитування встановлена процентна ставка у розмірі 17,5 % річних. Кредитні кошти у ІІ півріччі 2007 р. були перераховані згідно з договором від 30.08.2007 р. №58, укладеним з ТОВ «Перун», за цеглу та щебеневу продукцію в сумі 950 000 грн. Товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Перун» отримано не було і ТОВ «Перун» в грудні 2007 р. повернув кошти на розрахунковий рахунок позивача із відображенням даної операції по бухгалтерському обліку.

Аналогічна операція була проведена ТОВ у лютому 2008 р. згідно з договором від 01.02.2008 р. №03- 02/2008, укладеним з ТОВ «Перун», і отримані кредитні кошти за цеглу та щебеневу продукцію в сумі 850 000 грн., де 5000 грн. за рахунок інших надходжень, було перераховано ТОВ «Перун». Станом на 30.06.2008 р. товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Перун» позивачем не отримано та кошти на розрахунковий рахунок не повертались і згідно з оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 3711 «Розрахунки з іншими дебіторами» рахується дебіторська заборгованість в сумі 850 000 грн. перед ТОВ «Перун».

В акті перевірки зазначено, що Позивач суму отриманих кредитних коштів перерахував ТОВ «Перун», який частково повернув кошти на розрахунковий рахунок Позивача.

На переконання апелянта, ним до складу валових витрат правомірно було віднесено витрати по нарахованих відсотках по даному кредитному договору у відповідності до приписів пп. 5.5.1 п. 5.5. ст. 5 Закону, оскільки основним видом діяльності ТОВ є оптова торгівля будівельними матеріалами і сплачені ТОВ «Перун» авансові платежі в рахунок поставок щебеню та цегли безпосередньо пов'язані з його основним видом діяльності.

Відповідач ДПІ у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції у частині задоволення позову ТОВ та прийняти нову, якою відмовити у позові у повному обсязі. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що у березні-червні 2008 року ТОВ до складу валових витрат відносились витрати по оренді нежитлового підвального приміщення площею 166,2 м2 по АДРЕСА_1 для розміщення складу. При цьому сума орендної плати за березень-червень 2008 року склала 8339,56 грн., а залишки товарно-матеріальних цінностей ТОВ станом на 01.07.2008 року згідно оборотно-сальдової відомості рахувалися у сумі 10 999,36 грн., а тому витрати по оренді підвального приміщення не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, згідно з приписами п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону

Представник ДПІ у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у своїй апеляційній скарзі, та просив її задовольнити у повному обсязі, залишивши без задоволення апеляційну скаргу ТОВ за безпідставністю вимог.

Представник ТОВ на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянтів у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга ДПІ підлягає задоволенню, а у задоволенні апеляційних вимог ТОВ слід відмовити, виходячи з таких мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ, суд першої інстанції виходив із того, що ДПІ була проведена планова виїзна перевірка позивача за період з 01.07.2007 року по 30.06.2008 року за наслідками якої складено акт № 1721/23-100/31299400 від 18.12.2008 року та винесено податкове повідомлення-рішення № 0004262342/0/23-121 від 30.12.2009 року.

У ході адміністративного оскарження вказаного рішення ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0004262342/1/23-121 від 30.01.2009 року, № 0004262342/2/23-121 від 02.04.2009 року, № 0004262342/3/23-121 від 16.06.2009 року, які також є предметом оскарження у рамках даної справи.

Оцінюючи посилання позивача на правомірність віднесення до валових витрат оплати послуг нотаріуса на підставі виставленого ним рахунку-фактури № 295 від 24.12.2007 року на суму 18470,58 грн., суд першої інстанції виходив із того, що у грудні 2007 року ТОВ було продано нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 фізичній особі ОСОБА_2 за 747600 грн. 00 коп. (в т.ч. ПДВ 124600 грн. 00 коп.).

Відповідно до п. 10 договору купівлі-продажу усі витрати за оформлення та складання цього договору сторони несуть порівну, однак ТОВ у грудні 2007 року до складу валових витрат віднесено всю суму за посвідчення даного договору на підставі рахунку-фактури № 295 від 24.12.2007 року на суму 18470 грн. 58 коп.

Одночасно суд першої інстанції погодився із доводами позивача щодо того, що він при здійсненні господарської діяльності проводить аналіз відібраних проб і зразків щебеневої продукції, перевірку відповідності продукції вимогам державних стандартів і сертифікатам виробників і саме для зберігання відповідного обладнання, відібраних та перевірених зразків щебеневої продукції та проведення зазначених операцій використовуються складські приміщення, а тому витрати, що пов'язані з орендою таких приміщень на підставі договору оренди державного майна № 633-2007 від 28.12.2007 року відноситься до складу валових витрат.

Разом із тим, посилань позивача на те, що сплачені ТОВ «Перун» авансові платежі в рахунок поставок щебеню та цегли безпосередньо пов'язані з основним видом діяльності підприємства та включаються до валових витрат, на думку суду першої інстанції, є необґрунтованими, оскільки у період, що підлягав перевірці, ТОВ отримані від ВАТ АТ «Укргазбанк» на виконання договору № 40/07/К від 23.08.2007 року про відкриття відновлюваної кредитної лінії з загальним лімітом 1100000,00 грн. з відсотковою ставкою 17,5 річних кошти перерахувало ТОВ «Перун» (за цеглу та щебеневу продукцію в ІІ півріччі 2007 року у сумі 950000 грн. 00 коп. та в І півріччі 2008 року у сумі 845000 грн. 00 коп.), однак товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Перун» не отримувались і у грудні 2007 року вказані кошти були повернуті на розрахунковий рахунок ТОВ. Аналогічна операція була проведена в лютому 2008 року і на підприємстві рахується дебіторська заборгованість у сумі 850000,00 грн. перед ТОВ «Перун».

Оскільки ТОВ суму отриманих кредитних коштів перерахувало ТОВ «Перун», товарно-матеріальних цінностей не отримано та частково отримало повернуті грошові кошти на свій розрахунковий рахунок, то відсотки за користування кредитними коштами (в розмірі 17,5 % річних) по вказаних операціях, на думку суду першої інстанції, не відносяться до складу валових витрат відповідно до п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із таких міркувань.

У відповідності до п. 1.32 ст. 1 Закону господарською діяльністю слід вважати будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Положеннями п. 5.1 ст. 5 Закону передбачено, що валові витрати виробництва по обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Оцінюючи позовні вимоги у частині правомірность віднесення до валових витрат оплати послуг нотаріуса на підставі виставленого рахунку-фактури № 295 від 24.12.2007 року на суму 18470,58 грн., апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що з огляду на положення п. 10 договору купівлі-продажу від 24.12.2007 року нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 фізичній особі ОСОБА_2, яким передбачено, що усі витрати за оформлення та складання цього договору сторони несуть порівну, ТОВ у грудні 2007 року до складу валових витрат безпідставно віднесено всю суму за посвідчення даного договору на підставі рахунку-фактури № 295 від 24.12.2007 року на суму 18470 грн. 58 коп.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість покликань позивача на те, що сплачені ТОВ «Перун» авансові платежі в рахунок поставок щебеню та цегли безпосередньо пов'язані з основним видом діяльності підприємства, оскільки у період, що підлягав перевірці, ТОВ отримані від ВАТ АТ «Укргазбанк» кошти перерахувало ТОВ «Перун» ( у ІІ півріччі 2007 року у сумі 950000 грн. 00 коп. та в І півріччі 2008 року у сумі 845000 грн.), однак жодних товарно-матеріальних цінностей від контрагента не отримало і на підприємстві рахувалася дебіторська заборгованість у сумі 850000,00 грн. перед ТОВ «Перун».

Таким чином, на думку апеляційного суду, такі операції не можна вважати господарськими, а отже відсотки за користування кредитними коштами по вказаних операціях не відносяться до складу валових витрат з огляду на приписи п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону.

Разом із тим, оцінюючи правомірність віднесення до валових витрат понесених ТОВ витрат по оренді нежитлового підвального приміщення площею 166,2 м2 по АДРЕСА_1 для розміщення складу у березні-червні 2008 року ТОВ у сумі 8339,56 грн., суд апеляційної інстанції виходить із того, що покликання позивача, з якими погодився суд першої інстанції, на те, що вказане приміщення призначалося для аналізу відібраних проб і зразків щебеневої продукції, перевірки відповідності продукції вимогам державних стандартів і сертифікатам виробників, а отже витрати, що пов'язані з орендою таких приміщень, відноситься до складу валових витрат, є необґрунтованим.

Так, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що нежитлове підвальне приміщення площею 166,2 м2 по АДРЕСА_1, орендоване ТОВ на підставі договору № 633-2007 від 28.12.2007 року, використовувалося у господарській діяльності підприємства у період, що підлягав перевірці, зокрема, для аналізу відібраних проб і зразків щебеневої продукції, перевірки відповідності продукції вимогам державних стандартів і сертифікатам виробників.

Тому висновок суду першої інстанції про правомірність віднесення витрат на оплату оренди такого приміщення до валових витрат, на думку апеляційного суду, не відповідає встановленим у ході судового розгляду обставинам.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивача судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 94 КАС України не вбачає підстав для стягнення на користь позивача понесених ним судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівне задовольнити.

Скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року у справі № 2а-4745/09/1770 у частині розподілу судових витрат та задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях», прийнявши нову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

У решті постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року у справі № 2а-4745/09/1770 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 14 червня 2012 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Р.Б.Хобор

Я.С.Попко