Постанова № 24737674, 12.12.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2011 р. 12:45 Справа № 2а-4064/11/1470

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. при секретарі судового засідання Тимошевській О. І. у відкритому судовому засіданні розглянувши адміністративну справу,

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничий центр "АРІ", вул. Потьомкінська, 84, кв. 1, м. Миколаїв, 54000

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 Головного управління державного казначейства у Миколаївській області, вул. Леніна, 141-в,Миколаїв,54055

проскасування податкових повідомлень-рішень №0006540700/0 від 17.05.2011 р. №0006550700/0 від 17.05.2011 р.,

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 7/9/10-023, від 04.01.11;

від відповідача ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва: ОСОБА_3, довіреність №7/9/10-023, від 04.01.11;

від відповідача Головного управління державного казначейства у Миколаївській області: ОСОБА_4, довіреність №14-18/2-78, від 04.01.11;

Позивач звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами (з урахуванням уточнень) про визнання протиправними скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва №0006540700/0 та №0006550700/0 від 17.05.11р., та стягнення з державного бюджету України на користь позивача заборгованість з бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 60 751грн., та пені в сумі 1 328 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач замість надання висновку про бюджетне відшкодування неправомірно його зменшив та донарахував податок з ПДВ та штрафні санкції.

Відповідач І -ДПІ у Центральному районі заперечив проти позову і зазначив, що за результатами проведеної перевірки обґрунтованості заявлених позивачем сум бюджетного відшкодування встановлено, що позивач завищив податковий кредит від операції з контрагентом, яка не підтверджена документально. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Відповідач ІІ -ГУДК у Миколаївській області заперечив проти позову і зазначив, що ДПІ у Центральному районі не надавало йому висновок про бюджетне відшкодування позивачу ПДВ, тому в нього не було підстав для здійснення такого відшкодування. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, заслухавши пояснення сторін суд, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "АРІ" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

17.12.10р. позивач подав відповідачу І декларацію з ПДВ за листопад 2010р. в якій було відображене від'ємне значення ПДВ в сумі 60 751грн., та заяву про відшкодування цих коштів на рахунок підприємства.

10.02.11р. відповідачем І, була складена довідка №140/07-000/13850697, про результати позапланової виїзної перевірки позивач з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на рахунок платника за листопад 2010р., в якій, крім іншого зазначено, неможливо підтвердити заявлену до відшкодування суму 60 751грн., у зв'язку з відповіді по постачальнику товарів.

20-20.04.11р. відповідачем І, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за жовтень-листопад 2010р.

20.04.11р. за наслідкам перевірки складено акт №500/07-000/13850697, в якому крім іншого зазначено, що позивачем порушено п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону №168 та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2010р. на суму 60 751грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень 2010р. на суму 60 543грн., та занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками жовтня 2010р. на суму 5 382 грн.

Також в акті вказано, що угоди укладені позивачем з ТОВ Компанія "Інгулагро-Сервіс" порушують ст.203, 215, 228, 622, 655, 656 ЦК України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. І в силу ч.1 ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні їх недійсністю.

17.05.11р. на підставі даного акту відповідачем І прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0006540700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 60 751грн.;

№0006550700/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 5 382грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1 345,50 грн.

Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, та донарахування сум податку є те, що угода (правочини) укладена позивачем з його контрагентом є нікчемною. При цьому відповідач не заперечує проти того, що позивач правомірно отримав від контрагента податкові накладні на підставі яких сформував податковий кредит і відобразив його у деклараціях з ПДВ.

Відповідач не висловлює сумніву з приводу того, що у разі коли б ця угода відповідала вимогам Закону, суми, віднесені позивачем до податкового кредиту були б віднесені правомірно.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Відповідно до листа ВАСУ від 2.06.11р. № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції судам необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентам ТОВ Компанія "Інгулагро-Сервіс", позивачем були надані суду первині документи, а саме договір від 21.06.10р. №21-06/10, специфікації до договору, видаткові накладні, податкові накладні, які були досліджені судом при розгляді справи.

Таким чином суд вважає, що вищезазначена угода позивачем реально здійснювалась і він правомірно відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ від здійснення цієї операцій.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та його контрагентами були укладені угоди на придбання товару та отримання послуг. При реалізації цих господарських операцій позивач отримав від контрагентів податкові накладні на підставі яких сформував податковий кредит та відобразив його в податкових деклараціях відповідних звітних періодів. Зазначені вище обставини підтверджуються наданими позивачем суду первинними документами та деклараціями з податку на додану вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.4 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Таким чином, виходячи з аналізу вищезазначених норм суд вважає, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ отримані ним на підставі податкових накладних від здійснення господарських операцій, та має документальне підтвердження свого податкового кредиту. Факт здійснення цих операцій позивачем суду доведений.

Що стосується права позивача на отримання бюджетного відшкодування то суд зазначає наступне.

Позивач звертався до відповідача І з заявою про відшкодування ПДВ на рахунок підприємства за листопад 2010р. в сумі 60 751грн.

Відповідно до п.200.10 -200.13 ст.200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Таким чином суд вважає, що ДПІ у Заводському районі повинно було під час проведення перевірки (20-20.04.11р.) підтвердити всю суму 60 751грн. ПДВ, яка заявлена позивачем до відшкодування, оскільки законних підстав для не підтвердження сум бюджетного відшкодування у відповідача не було.

Кім того суд зазначає, що рішення про відшкодування позивачу ПДВ, відповідач повинен був прийняти, ще під час проведення камеральної перевірки та складання довідки від 10.02.11р., оскільки підстава для не прийняття рішення -відсутність не час підписання довідки відповіді по зустрічної перевірці ДПІ Заводському районі м. Миколаєва ТОВ Компанія "Інгулагро-Сервіс", законодавством не передбачена, і позивач повинен провести перевірку на протязі 30 календарних днів, та правити органу Державного казначейства України відповідний висновок.

Враховуючи викладене, суд вважає протиправною бездіяльність ДПІ у Заводському районі щодо не направлення ГУДК у Миколаївській області висновку по відшкодуванню позивачу ПДВ на суму 60 751грн.

Відповідно до п.200.23 ст.200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

На день прийняття судового рішення сума ПДВ заявленого позивачем до відшкодування йому не відшкодована, тому він має право на стягнення цієї суми та пені з Державного бюджету України.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва №0006540700/0 та №0006550700/0 від 17.05.11р.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у Миколаївській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІ" 60 751грн. заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість, та пеню в сумі 1 328 грн.

4. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІ" судові витрати у розмірі 6,80 грн., та 658,51 грн. з Державного бюджету України.

5. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар

Повний текст рішення складений відповідно

до ч.3 ст. 160 КАС України та підписаний суддею 16.12.2011 р.