Ухвала суду № 24730058, 19.06.2012, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 грудня 2011 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Решетніка М.О.

при секретарі - Медведєвій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КП «Жилсервіс-3»«Про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по зарплаті, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди», -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому вказує, що вона з 01 грудня 2010р. працювала в КП «Жилсервіс-3» на посаді головного бухгалтера по строковому трудовому договору, строк дії якого обмежувався до 28 лютого 2011р., а додатковою угодою від 01.03.2011р. вказаний строк було продовжено до 31 травня 2011р. 22 квітня 2011р. нею було подано заяву про розірвання трудового договору із вказаного дня за власним бажання. Однак у вказаний день вона звільнена не була, керівником відповідача було видано накази про проведення інвентаризації та про передачу нею справ. Оскільки з дня написання заяви минув певний час 13.05.2011р. вона вчергове написала заяву про звільнення з 31 травня 2011р. згідно ч.2 ст.36 КЗпП України після використання щорічної відпустки, надати яку просила з 17 по 31 травня 2011р., при цьому 16.05.2011р. було підписано акт приймання-передачі справ. При зверненні до відповідача 31.05.2011р. з?ясувалось, що наказів про надання відпустки та про звільнення не видавалось, роз'яснити причини чому вона просила у відповідній заяві, відповідь на яку отримала 18 червня 2011р., коли поштою отримала трудову книжку та копію наказу про звільнення з 31.05.2011р. за прогули з виплатою компенсації за невикористану відпустку у кількості 14 днів, тобто відпустка за відповідним наказом їй не надавалась. Вважає наказ незаконним, оскільки згідно ч.3 ст.38 та ст.39 КЗпП України має право на звільнення у день подання відповідної заяви, оскільки відповідачем порушувалось трудове законодавство, в зв'язку з чим просила зобов'язати відповідача змінити формулювання причин звільнення на ст.39 КЗпП України: «в зв'язку з порушенням уповноваженим органом законодавства про працю».

Також вважає, що компенсація їй має бути виплачена за 15 днів невикористаної відпустки, а отже їй не доплачено 109грн.39коп. за один день невикористаної відпустки, 9грн.99коп. нарахованої заробітної плати. Крім зазначених сум просить стягнути з відповідача також вихідну допомогу в сумі 9648грн., передбачену ст.44 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 30168грн.58коп. та 10000грн. моральної шкоди.

У судовому засіданні позивачка заявлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити посилаючись на обставини викладені в заяві. Представник відповідача позов визнав частково, підтвердив заборгованість по зарплаті в сумі 09грн.99коп., в іншій частині позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні позивачка з 01 грудня 2010р. працювала в КП «Жилсервіс-3»на посаді головного бухгалтера по строковому трудовому договору, строк дії якого обмежувався до 28 лютого 2011р. (а.с.8-14), а додатковою угодою від 01.03.2011р. (а.с.15) вказаний строк було продовжено до 31 травня 2011р.

22 квітня 2011р. позивачкою було подано заяву з проханням розірвати вказаний трудовий договір (а.с.19), в зв'язку з чим по підприємству було видано наказ №20 від 29.04.2011р. (а.с.17) про проведення інвентаризації активів та наказ №21 від тієї ж дати про передачу нею за актом приймання-передачі справ бухгалтерського обліку, фінансової та податкової звітності в строк до 17 травня 2011р. (а.с.18).

До закінчення зазначеного в наказі №21 строку, а саме 12.05.2011р., ОСОБА_1 подала іншу заяву, в якій просила звільнити її вже з 31 травня 2011р., надавши їй з 17 по 31 травня 2011р. чергову щорічну відпустку (а.с.20).

Також 16 травня 2011р. сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі бухгалтерської, фінансової та податкової звітності (а.с.22-24), однак службовою запискою від 17.05.2011р. (а.с.43) бухгалтер 1-ї категорії Андреєва Н.І. відкликала свій підпис на зазначеному акті, оскільки виявила певні недоліки та неналежний стан документації.

Судом встановлено також, що час відпустки у травні 2011р. позивачка з адміністрацією відповідача, як це передбачено п.5.3. її трудового договору та ч.2 ст.79 КЗпП України, не погоджувала, згідно графіку надання щорічних відпусток по підприємству, затвердженому директором КП 20 січня 2011р. (а.с.77-80) щорічна відпустка позивачки запланована на серпень-вересень місяці, в зв'язку з чим її заява задоволена не була, наказ по підприємству про надання їй відпустки не видавався, однак на роботу ОСОБА_1 не виходила, про що складалися відповідні акти (а.с.44-47), а 27 травня 2011р. і акт про відмову позивачкою надати письмові пояснення з приводу її невиходу на роботу (а.с.48).

Наказом №51-к від 31 травня 2011р. (а.с.16) позивачка ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 31.05.2011р. за вчинення з 17 по 26 травня 2011р. прогулу без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Оспорюючи вказаний наказ позивачка вважає, що відповідач повинен був звільнити її з роботи, у відповідності до ч.ч.1,3 ст.38 та ст.39 КЗпП України, якими передбачено право працівника розірвати трудовий договір попередивши працедавця про це письмово у день звільнення, оскільки відповідачем допускались порушення трудового законодавства. Разом з тим звільнення працівника відповідно до вказаних норм Закону можливе у випадку подання саме такої письмової заяви із зазначенням причин та підстав звільнення, так і часу, з якого він бажає бути звільнений. Однак в даному випадку позивачка, як зазначалось вище, подала заяву, в якій просила звільнити її за власним бажанням, а не у зв'язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, при цьому визначила такий строк -з 31 травня 2011р., а отже до вказаної дати повинна була працювати, оскільки використання відпустки допускається лише на підставі відповідного наказу про її надання, а такого наказу не видавалось.

Таким чином необхідно погодитись, що звільнення позивачки за п.4 ст.40 КЗпП України було правомірним, підстави для зміни формулювання причин звільнення, як і дати на 16.05.2011р., відсутні, а тому в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити. З урахуванням цього відсутні і підстави для виплати їй вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного заробітку, передбаченої ст.44 КЗпП України за умови звільнення з підстав, про які просить позивачка.

Судом також встановлено, що при звільненні позивачки їй було нараховано та виплачено компенсацію за 14 днів невикористаної відпустки, тоді як ОСОБА_1 вважає, що має право на компенсацію за 15 днів, що є невірним. Так кількість днів її щорічної відпустки становить 31 день, а враховуючи, що нею відпрацьовано було у відповідача 167 днів, кількість днів відпустки становитиме:

31 : 355 х 167 = 14,58, тобто повних 14 днів, в зв'язку з чим розмір вказаної компенсації їй було нараховано та виплачено вірно, а тому і в цій частині її вимоги задоволенню не підлягають.

У своїй заяві та в судовому засіданні позивачка зазначила, і представником відповідача не заперечувалось, підтверджується також довідкою відповідача за №1/447 від 29.11.2011р. (а.с.75), що на день звільнення з нею не було проведено повного розрахунку, заборгованість по заробітній платі становить 09грн.99коп.

У відповідності до ст.116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться у день звільнення, а згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З урахуванням розміру середньоденного заробітку позивачки в 153грн.14коп. (а.с.76) та затримки розрахунку в 151 день, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становитиме 13124грн.14коп. (153грн.14коп. х 151 дні затримки розрахунку).

Відповідно до ст.2371 КЗпП України підлягає задоволенню і вимога позивачки про відшкодування моральної шкоди, оскільки заборгованість по зарплаті відповідачем їй не виплачувалася тривалий час, чим порушується нормальний життєвий уклад її і її сім'ї, приводить до переживань і створює незручності, вимагає певних зусиль і додаткового часу для налагодження зв'язків. З урахуванням ступеню моральних страждань та часткового підтвердження їх доказами, незначного розміру заборгованості по зарплаті суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 100грн., а в іншій частині цієї вимоги -відмовити.

Крім того, на підставі ст.88 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 200грн.80коп.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Стягнути з КП «Жилсервіс-3»на користь ОСОБА_1 заборгованість по зарплаті в сумі 09грн.99коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13124грн.14коп., на відшкодування моральної шкоди -100грн., а всього 13234грн.13коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити.

Стягнути КП «Жилсервіс-3»судовий збір у сумі 200грн.80коп. на розрахунковий рахунок Управління Державного Казначейства у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №31210206700004, код платежу 22030001, банк отримувача: ГУДКУ в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ суду 02891368, МФО банку 805012.

Строк апеляційного оскарження рішення -10 днів.

Суддя