Ухвала суду № 24727478, 22.05.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13839/11/0170/13

22.05.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Кобаля М.І. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представника позивача, Закритого акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус"- Федосової Оксани Григорівни,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим- не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С.) від 19.01.2012 у справі № 2а-13839/11/0170/13

за позовом Приватного акціонерного товариства Клінічний санаторій "Парус" (вул. Алупкіське шосе, 4, смт. Гаспра, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98664)

до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.01.2012 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим від 26.10.2011 №0003922301.

Стягнуто на користь Закритого акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.01.2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 22.05.2012, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

На підставі та за правилами ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, встановила наступне.

Позивач - Приватне акціонерне товариство Клінічний санаторій "Парус" (Закрите акціонерне товариство клінічний санаторій "Парус"), звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив.

Судова колегія, вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу від 30.09.2011 №1389 ДПІ в м.Ялта була проведена позапланова документальна виїзна перевірки позивача по взаємовідносинах з приватним підприємством фірма «Володар»за червень 2011 року, за результатами якої був складений акт від 10.10.2011 №2903/23-1/02650630/194, в якому зроблений висновок про встановлення ознак нікчемності правочинів між ЗАТ КС «Парус»та ПП «Фірма «Володар», що привело до порушень ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах; п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України -занижений податок на додану вартість у сумі 147943,00 грн. за червень 2011 року.

На підставі акту перевірки ДПІ в м.Ялта прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.10.2011 №0003922301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 147943,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 17.02.2011 між ЗАТ КС «Парус»та ПП «Фірма «Володар»був укладений договір підряду №1105-05/10, та договір підряду від 20.06.2011 №2006-05/10, предметом яких було проведено ремонту санвузлів у 44-х номерах корпусу №2 позивача, та проведення ремонту -монтажу кабельних ліній живлення кондиціонерів.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні робіт сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 198.2. ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата послуг відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів\ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.. 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

При цьому згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (типова форма N КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма N КБ-3) введено наказом Мінрегіонбуду від 04.12.2009 № 554. Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва (підрядною організацією), що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної форми власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

У типових формах первинних облікових документів у будівництві зазначаються обсяги та вартість будівельних робіт, виконаних підрядною організацією у звітному періоді в межах договору підряду, укладеного із замовником. До будівельних робіт належать будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи, що виконуються підрядними організаціями під час нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального та поточного ремонту будівель та споруд. Зазначені типові форми можуть слугувати підставою для складання звітної документації підрядної організації.

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що документами первинного бухгалтерського обліку підтверджено отримання позивачем робіт від ПП «Фірма «Володар»; а також оплата цих робіт.

Так, 20.04.2011 сторонами був складений акт приймання виконаних будівельних робіт з ремонту санвузлів за квітень 2011 року №КБ-2в на суму 516860,40 грн.

05.07.2011 сторонами складений приймання виконаних будівельних робіт з монтажу кабельних мереж живлення за липень 2011 року №351 за формою №КБ-2в на суму 40368,00 грн.

Оплата за виконані роботи була проведена позивачем 10.06.2011 платіжним дорученням №290 на суму 847287,60 грн., та 30.06.2011 платіжним дорученням №346 на суму 40368,00 грн.

Підрядником була видані податкові накладні від 10.06.2011 №86 на суму 847287,60 грн. у тому числі ПДВ 141214,60 грн., від 30.06.2011 №351 на суму 40368,00 грн., у тому числі ПДВ 6728,00 грн.

Згідно уточнюючого податкового розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ за червень 2011 року встановлено, що ним був задекларований податковий кредит у розмірі 295717,00 грн. (графа 10.1), а згідно додатку 5 до декларації, він був сформований також завдяки отримання робіт від ПП «Фірма «Володар»на суму ПДВ 147942,60 грн. (рядок 8 додатку 5 до уточнюючого податкового розрахунку).

Відповідачем не встановлено факт того, що до податкового кредиту позивачем було включено суму податку на додану вартість, на підставі не існуючих податкових накладних, або які складені у не відповідності із вимогами чинного законодавства України, або по операціям, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника. Більш того, будь-яких невідповідностей виписаних контрагентом позивача накладних вимогам, встановленим ст. 201 Податкового Кодексу України, Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 відповідачем не вказано ні в запереченнях на позов, ні в апеляційній скарзі.

Відповідачем також не було надано ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ червень 2011 року сум ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Фірма «Володар».

Посилання відповідача на нікчемність правочину між позивачем та ПП «Фірма «Володар обгрунтовано тим, що згідно результатів опрацювання відхилень, встановлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України (АРМ «Контрагенти»), між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість ЗАТ КС «Парус»та його контрагентів за червень 2011 року станом на 30.09.2011 встановлено, що податок на додану вартість по вищенаведеним податковим накладним в загальній сумі 147924,60 грн. не був задекларований та відображений у додатку 5 у складі податкових зобов'язань контрагента - продавця ПП «Фірма «Володар».

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що у ПП «Фірма «Володар»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тобто згідно до ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди укладені ПП «Фірма «Володар»з контрагентами (покупцями та постачальниками) мають ознаки нікчемності

Згідно з ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарських операцій з отримання робіт.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Згідно п.п. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та \ або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначене узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, що є обов'язковою для всіх судів України, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України. Крім того, ця позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС'АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.01.2012 у справі № 2а-13839/11/0170/13 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 травня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис М.І. Кобаль

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська