Ухвала суду № 24716739, 14.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2012 року м. Київ К-21720/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2010

у справі № 2а-40911/09/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Комсомольський молокозавод»(далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням подальшого уточнення до нього) подано про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 24.07.2009 № 0000792310/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2010, позов задоволено. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції послалися на правомірне включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту в тому податковому періоді, в якому отримані податкові накладні, та на відсутність доказів порушення Товариством правил застосування звичайних цін.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про продаж позивачем власної продукції юридичним особам за цінами нижчими ніж звичайні, а також про неправомірність відображення позивачем у складі податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ за податковими накладними, складеними у попередніх податкових періодах за відсутності доказів звернення із скаргою на постачальника в порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 6394,50 грн. (у тому числі 4263 грн. за основним платежем та 2131,50 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 24.07.2009 №0000792310/0 став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 20.07.2009 № 897/23/31465416, про безпідставне віднесення позивачем до податкового кредиту звітних періодів з березня 2008 року по вересень 2008 року сум ПДВ за податковими накладними, складеними постачальниками за період з грудня 2006 року по лютий 2008 року за датами фактичного здійснення господарських операцій. Крім того, за посиланням ДПІ, позивачем було реалізовано продукцію власного виробництва покупцям (фізичним особам) за цінами нижчими, ніж ціна реалізації аналогічної продукції у тому самому періоді іншим особам.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених положень Закону випливає, що законодавчо установлений порядок формування податкового кредиту не передбачає його автоматичне виникнення за наслідками здійснення першої події у розумінні підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону. Така перша подія лише визначає виникнення об'єктивного права платника на формування податкового кредиту, реалізація якого є можливою у разі виконання певних умов. Відповідно ж до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»саме податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

А відтак у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

До того ж, за змістом абзацу другого підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону відповідальність платника податку настає у випадку непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника.

Підставою ж для визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків є, зокрема, заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях (підпункт «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

В даному ж разі, як вбачається з установлених судами обставин справи, включена Товариством сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а формування позивачем податкового кредиту в оспорюваній сумі у періоді отримання відповідних податкових накладних не потягло за собою заниження зобов'язань платника податків за перевірений період в цілому.

Посилання скаржника на обов'язковість подання платником заяви в порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону для включення сум ПДВ до податкового кредиту в іншому періоді, ніж відбулася «перша подія», не можна визнати слушними. Адже за змістом цієї норми Закону заява зі скаргою на постачальника подається у разі включення платником до податкового кредиту сум ПДВ без податкової накладної або за податковою накладною, складеною з порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган. Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними. Важливе значення також мають і кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

В даному разі суди, аналізуючи умови договорів поставки, укладених позивачем з юридичними особами (товариством з обмеженою відповідальністю «Віал-Маркет»та товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-трейд») та з суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зазначили про різний асортимент продукції за цими договорами, різні умови оплати та різні обсяги відвантажених партій товару, що виключає можливість співставлення ціни продажу за цими договорами. До того ж, податковим органом не доведено, що саме ціна реалізації продукції юридичним особам відповідає законодавчо визначеним критеріям звичайної ціни.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про незаконність донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ та правомірно задовольнили позов, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2010 у справі № 2а-40911/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко