Постанова № 2470862, 01.12.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.12.2008 р.                                                   16:05                                                  № 7/389

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ульма опалубка Україна"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень

За участю представників сторін:

від позивачаТарасюк О.І. –представник за довіреністю

від відповідача Вернигора О.О. –представник за довіреністю

від третьої особиОнуфрійчук В.А. –представник за довіреністю На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 01.12.2008 року о 16 год. 05 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.                                                  Товариство з обмеженою відповідальністю "Ульма опалубка Україна" звернулося в суд з позовами про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва від 15.10.2007 року № 0002302310/0, від 15.10.2007 року № 0002312310/0, від 05.03.2007 року № 0002302310/2, від 05.03.2008 року № 000312310/2.                                        Ухвалою від 01.08.2008 р. було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 09.09.2008 р. о 14:30. В судовому засіданні 09.09.2008 року представником відповідача було подано клопотання про залучення в якості третьої особи на боці відповідача Державну податкову адміністрацію в м. Києві, з тих міркувань, що саме даний податкових орган проводив перевірку позивача, на підставі якої відповідачем виносилися оспорювані рішення. Представник позивача проти клопотання не заперечує, суд ухвалює задовольнити клопотання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем були винесені незаконні повідомлення-рішення, які зобов’язують позивача сплатити податкове зобов’язання в розмірі 396850,50 грн. (основний платіж –264567,00 грн., штрафні (фінансові санкції) –132283,50 грн.) в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість, що виник при взаємовідносинах з Приватним підприємством "Еталон-1" за період з 01.02.2004 року по 30.04.2005 року.                                                                                                                                            Відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає свої рішення обґрунтованими і прийнятими без порушення чинного законодавства України в результаті перевірки, яка свідчить про порушення позивачем положень Закону України "Про податок на додану вартість" в частині заниження податку на додану вартість та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.                              За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:                                                  Державною податковою адміністрацією у м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ульма опалубка Україна" з питань правових відносин з Приватним підприємством "Еталон-1" за період з 01.02.2004 року по 30.04.2005 року.                                                                                                                        У результаті перевірки були виявлені порушення норм податкового законодавства з податку на додану вартість, а саме: пп.7.2.3, пп.7.2.4. п. 7.2., пп.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок віднесення до складу податкового кредиту за період з 01.02.2004 року по 30.04.2005 року сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виданих Приватним підприємством "Еталон-1", про що складено акт від 03.10.2007 року № 16/23-70/31563803.          На підстав акта перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 15.10.2007 року № 0002302310/0, від 15.10.2007 року № 0002312310/0, від 05.03.2007 року № 0002302310/2, від 05.03.2008 року № 000312310/2 про сплату податкового зобов’язання в розмірі 396850,50 грн. (основний платіж –264567,00 грн., штрафні (фінансові санкції) –132283,50 грн.) в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість, що виник при взаємовідносинах з Приватним підприємством "Еталон-1" за період з лютого 2004 року по квітень 2005 року.                                                                                                                                                      Судом встановлено, що позивач не погоджуючись з висновками акту перевірки та оспорюваними рішеннями від 15.10.2007 року № 0002302310/0, від 15.10.2007 року № 0002312310/0, шляхом подання скарги до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, реалізував надане йому пп.5.3.1 п.5.3. ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" право адміністративного оскарження оспорюваних рішень. За результатами розгляду зазначеної скарги, податковим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.10.2007 року № 0002302310/0 було скасовано в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 2689,00 грн. та застосованої штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 344,50 грн.

Не погоджуючись з такими висновками, позивач повторно звертався до Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової адміністрації України зі скаргами на рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва від 15.10.2007 року № 0002302310/0, від 15.10.2007 року № 0002312310/0, від 05.03.2007 року № 0002302310/2, від 05.03.2008 року № 000312310/2, але зазначені рішення були залишені без змін, а скарги без задоволення.

Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11.05.2006 року були визнані недійними установчі документи Приватного підприємства "Еталон-1", у зв’язку з цим, за рішенням відповідача, податкові накладні, видані цим підприємством є недійсними, і як доказ податкового кредиту за період з лютого 2004 року по квітень 2005 року не приймаються.

За інформацією сторін, таке рішення суду першої інстанції було скасовано судом апеляційної інстанції, а відповідачем подано касаційну скаргу на рішення апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, Державною податковою адміністрацією у м. Києва було подано клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі до винесення рішення касаційною інстанцією. Суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки відповідачем не надано доказів касаційного оскарження та зв’язку зазначеного рішення зі справою, що розглядається

Взаємовідносини між позивачем та Приватним підприємством "Еталон-1" ґрунтуються на договорі поставки будівельного обладнання від 03.02.2004 року № 03/02-04, який був чинний і на момент подання адміністративного позову. Приватним підприємством "Еталон-1", згідно зазначеного договору, як продавцем товару, було видано податкові накладні, які дають позивачу право на податковий кредит. В розрахунок за отриманий товар, позивач перерахував грошові кошти на розрахунковий рахунок Приватного підприємства "Еталон-1". Таким чином, в результаті взаєморозрахунку за даним договорам, заборгованості не має.                                                            Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.                                                                                                                        Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.                                                                                                                                                       Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.                                                                       При перевірці, що засвідчено у відповідному акті, позивачем при придбанні та оплаті товару (робіт, послуг) у Приватного підприємства "Еталон-1", в загальну суму його вартості було включено податок на додану вартість, що підтверджується податковими накладними.          Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов’язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.                               П.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.                                                             Крім цього, слід зазначити, що цим же Законом України, а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.                                                                                                                                             З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладеної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.                                                                                 Отже, висновки позивача щодо порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість" щодо неправомірного включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 264567, 00 грн. згідно податкових накладних Приватного підприємства "Еталон-1" є помилковими і не відповідають матеріалам справи. Враховуючи обставини справи та наявні докази, прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення, на підставі яких позивачу було донараховано та зобов’язано сплатити податок на додану вартість в розмірі 396850,50 грн. (основний платіж –264567,00 грн., штрафні (фінансові санкції) –132283,50 грн.), є помилковими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України.                                                             За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 15.10.2007 року № 0002302310/0, від 15.10.2007 року № 0002312310/0, від 05.03.2007 року № 0002302310/2, від 05.03.2008 року № 000312310/2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.                                                                                                                                  Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.          Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.                                                  Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.                                                                                                              Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.                     Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов’язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.                                                            Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об’єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.                                                            

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).                                                                       

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 86, 94, 97, 158-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ульма опалубка Україна" задовольнити повністю.

2.          Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва від 15.10.2007 року № 0002302310/0; від 15.10.2007 року № 0002312310/0; від 05.03.2007 року № 0002302310/2; від 05.03.2008 року № 000312310/2.          

3.          Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ульма опалубка Україна" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.12.2008 року.

Суддя                                                                                           Арсірій Р.О.