Постанова № 24699521, 06.06.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

12:25 год.

06.06.2012 р. справа № 2а-5715/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № 170 від 07.09.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 14/10-039 від 03.03.12 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ науково-виробничої фірми "Композитні рішення", вул. Доктора Самойловича, 35, а/с 135, м. Миколаїв, 54051

доДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, вул. Артема, 1-А, м. Миколаїв, 54000

провизнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.11 р. № 0000462300 керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000462300, прийняте ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва 20 липня 2011 р., визнати протиправним і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ науково-виробничій фірмі "Композитні рішення" судовий збір в сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

12:25 год.

06.06.2012 р. справа № 2а-5715/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № 170 від 07.09.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 14/10-039 від 03.03.12 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ науково-виробничої фірми "Композитні рішення", вул. Доктора Самойловича, 35, а/с 135, м. Миколаїв, 54051

доДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, вул. Артема, 1-А, м. Миколаїв, 54000

провизнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.11 р. № 0000462300 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Композитні рішення" (далі - позивач, ТОВ НВФ "Композитні рішення") до державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва, в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 липня 2011 р. № 0000462300.

Під час розгляду справи судом здійснено процесуальне правонаступництво державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївській області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) (т. 2 а. с. 13-14).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено порядок проведення перевірки, оскільки в наказі на її проведення не вказані підстави, а крім того, відповідач мав досліджувати первинні документи ТОВ НВФ "Композитні рішення", в той час як висновки ДПІ ґрунтуються виключно на даних перевірок контрагентів. По суті вимог позивач послався на дотримання ним всіх вимог Закону України "Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення, який не пов'язує право платника податків на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) із правомірністю дій його контрагентів.

Відповідач позов не визнав, подав суду письмові заперечення (т. 1. а. с. 104-109), в яких вказав на дотримання ним порядку проведення перевірки. Доводячи правомірність спірного рішення, відповідач послався на дані перевірок постачальників позивача, в яких містяться відомості про "безтоварність" операцій цих суб'єктів господарювання, а тому відповідач вважає, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 КАС України, в судовому засіданні 6 червня 2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

З 23 до 26 червня 2011 р. ДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за вересень 2010 р. в частині взаємовідносин з ТОВ "Технік-Експерт", ТОВ "А.В.С. Систем", ТОВ "Стількомтраст". Результати перевірки оформлені актом від 5 липня 2011 р. № 529/23-00/35320885 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 14-22).

Як зазначено у висновку акту перевірки, позивачем порушено ст. 1 п. 1.3., 1.8., ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. "а" Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2010 р. на 13049,0 грн.

На підставі акту перевірки, 20 липня 2011 р. ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000462300, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 13049,0 грн. (т. 1 а. с. 13).

Доводам позивача про порушення ДПІ порядку проведення перевірки, суд надає таку правову оцінку.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки встановлені ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до пунктів 79.1. та 79.2. зазначеної статті, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, в частині визначення підстав для проведення документальної невиїзної перевірки ст. 79 ПК України є відсильною нормою, яка посилається на підстави, передбачені ст. ст. 77 і 78 ПК України.

Як вбачається з наказу від 22 червня 2011 р. № 543, підставою для проведення перевірки ДПІ визначена ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України (т. 1 а. с. 33).

Відповідно до вказаної статті, перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, у спорі, що розглядається судом, вищенаведені положення ПК України слід розуміти таким чином: в разі отримання відповідачем інформації про можливі порушення позивачем вимог податкового законодавства, ДПІ повинна надіслати на адресу останнього запит щодо надання пояснень та їх документального підтвердження і тільки в разі ненадання відповіді на цей запит протягом 10 днів, у відповідача виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України. Надання позивачем відповіді на такий запит, унеможливлює проведення саме документальної невиїзної перевірки на підставі ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України.

В матеріалах справи мається копія запиту від 18 травня 2011 р., який надсилався на адресу позивача (т. 1 а. с. 31). Позивач на цей запит відповідь з додатками надав, про що свідчить лист від 27 травня 2011 р. (т. 1 а. с. 32).

Таким чином, враховуючи відповідь позивача на запит ДПІ, остання не мала права проводити документальну невиїзну перевірку на підставі ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України, а повинна була провести позапланову виїзну перевірку, про що прямо зазначено в тексті запиту.

Проведення іншого виду перевірки - невиїзної, замість виїзної, потягло за собою звуження кола обставин та їх документарного підтвердження, які повинна була досліджувати ДПІ, адже "товарність" господарських операцій можливо встановити або спростувати в першу чергу безпосередньо досліджуючи господарську діяльність платника податків: надходження товарів, їх оприбуткування на складі, виробничий цикл підприємства, подальший продаж товару. В той же час, невиїзна перевірка, яка проводиться тільки на підставі дослідження документів, унеможливлює достовірне встановлення цих обставин.

Стаття 19 ч. 2 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена норма дає підстави для висновку про те, що діяльність органів або посадових осіб, які здійснюють владні управлінські функції, має здійснюватись виключно в межах їх законодавчо визначених повноважень і реалізація таких повноважень повинна відповідати способу, встановленому законодавством. Таким чином, порушення з боку владних органів чи їх посадових осіб можуть виражатись як в діях поза межами повноважень, так і в порушенні способу реалізації цих повноважень.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищенаведеного суд констатує порушення відповідачем порядку проведення перевірки, що виявилось у проведенні іншого виду перевірки, тобто відповідач діяв не у спосіб, визначений ПК України, але позивачем вимога про визнання протиправними дій ДПІ щодо організації та проведення перевірки не заявлялась і за наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення, законність якого і є предметом розгляду в даній адміністративній справі, а тому суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

Позивач є господарюючим суб'єктом, основними видами діяльності якого є виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач та приводів; виробництво підіймально-транспортного устаткування; ремонт, технічне обслуговування та монтаж підіймально-транспортного устаткування; технічне обслуговування та ремонт автомобілів; організація перевезення вантажів; діяльність у сфері інжинірингу (т. 1 а. с. 171-172).

1 березня 2010 р. позивач уклав договір про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту техніки з ТОВ "МСП Ніка-Тера", за умовами якого взяв на себе зобов'язання з обслуговування та ремонту автотехніки (т. 1 а. с. 181-188). Згідно п. 1.4. цього договору виконавець - ТОВ НВФ "Композитні рішення" самостійно здійснює пошук та купівлю матеріалів, комплектуючих запчастин, у зв'язку із чим позивач придбав у ТОВ "Технік-Експерт" фільтри та запчастини, ТОВ "А.В.С. Систем" шини, ТОВ "Стількомтраст" емульсію.

Суд відзначає, що характер договору з ТОВ "МСП Ніка-Тера" - виконання ремонту автотехніки, узгоджується з основним видом діяльності позивача, а укладення подальших договорів з ТОВ "Технік-Експерт", ТОВ "А.В.С. Систем", ТОВ "Стількомтраст" обумовлено виробничими потребами виконання договору з ТОВ "МСП Ніка-Тера".

Доводи відповідача про відсутність у позивача письмово оформлених договорів з останніми товариствами, судом до уваги не приймаються з огляду на таке.

Згідно ст. 208 ч. 1 п. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Стаття 207 ч. 1 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Таким чином, дотримання сторонами письмової форми правочину матиме місце як у випадку складення окремого документу у виді договору, так і в випадку обміну сторонами правочину документами, які фіксують істотні умови договору: номенклатуру товару, його ціну та інше.

Наявність у позивача видаткових та податкових накладних, в яких зафіксовані найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна, тобто всі істотні умови договору, вказує на дотримання позивачем письмової форми договорів (т. 1 а. с. 35-72).

Оплата позивачем товару здійснена в безготівковій формі і підтверджується випискою з банківського рахунку (т. 1 а. с. 73-77). Факт оплати відображено також і відповідачем в акті перевірки.

Подані позивачем акти списання, свідчать про повне оприбуткування отриманого товару на складі підприємства і поступове його споживання під час виконання ремонтних робіт (т. 1 а. с. 80-96).

Нормативним актом, який регулював порядок сплати ПДВ та формування податкового кредиту, на час виникнення спірних правовідносин, був Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість" визначено: датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься в ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд відзначає, що на момент перевірки, позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ "Технік-Експерт", ТОВ "А.В.С. Систем", ТОВ "Стількомтраст" (т. 1 а. с. 57-66, 69-72) і відповідач відобразив їх наявність в акті перевірки.

Вимоги до форми податкової накладної встановлені ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 9 ч. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Досліджені судом податкові накладні повною мірою відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до п. 5 Порядку заповнення податкової декларації, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 р., податкова накладна вважається недійсною лише у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Доказів порушення вимог вищевказаного Порядку, відповідач суду не надав.

Сукупність вищеперелічених обставин, а саме:

- узгодженість характеру товару, який придбавався у постачальників з основною діяльністю позивача та обумовленість його купівлі виробничими потребами;

- повна сплата товару;

- оприбуткування товару на складі підприємства;

- повне відображення отриманого товару в бухгалтерському і податковому обліку;

вказують на фактичне отримання позивачем виконання за договорами.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що договори, укладені позивачем з ТОВ "Технік-Експерт", ТОВ "А.В.С. Систем", ТОВ "Стількомтраст", сторонами виконані належним чином, позивач отримав товар і повністю його оплатив, включаючи ПДВ, отримав податкові накладні, отже позивачем виконані всі умови Закону України "Про податок на додану вартість", а тому у нього мались законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого в ціні товару.

Висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на тому, що під час перевірки позивач не надав товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування товару від контрагентів до ТОВ НВФ "Композитні рішення", а також даних перевірок контрагентів позивача.

Стосовно посилання ДПІ на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, слід зазначити, що жодним нормативно-правовим актом не визначено, що саме товарно-транспортна накладна є єдиним первинним документом, на підставі якого здійснюється списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск та для оприбуткування їх підприємством-одержувачем, а також для цілей складського, оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей.

Типова форма товарно-транспортної накладної затверджена наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України № 488/346 від 29 грудня 1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", але вказаний документ не зареєстрований у Міністерстві юстиції України і його ціллю є регулювання питань обліку роботи вантажного автомобіля, а не обліку товарів.

Як пояснив представник позивача, доставка товару від контрагентів здійснювалась експрес-перевізниками до м. Миколаєва, а по місту Миколаєву власним транспортом, на підтвердження чого надав картку рахунок, з якої вбачається надання таких послуг позивачу з боку ТОВ "Евроекспресс", а також розрахунки суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, з яких вбачається, що в періоді охопленому перевіркою, у позивача мались два власних автомобіля (т. 1 а. с. 97-98, 189-237).

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання ДПІ на податкову звітність ТОВ "Стількомтраст", в якій зазначено, що на товаристві працює 1 особа та відсутні амортизаційні відрахування (т. 1 а. с. 115-125), адже такі докази не можуть доводити неможливість товариства поставити позивачу товар.

В листі ДПІ у Дарницькому районі м. Києва щодо проведення перевірки ТОВ "А.В.С. Систем" зазначено, що 11 січня 2011 р. прийнято рішення про припинення товариства (т. 1 а. с. 126-127), але саме по собі таке рішення не означає протиправності дій ТОВ "А.В.С. Систем", а крім того, рішення прийнято вже після виконання договору з позивачем.

Згідно довідки ДПІ у Деснянському районі м. Києва, перевіркою ТОВ "Технік-Експерт" підтверджено здійснення господарських операцій з позивачем (т. 1 а. с. 129-133).

Таким чином, доводи ДПІ про неотримання позивачем товару від своїх контрагентів, є тільки припущенням ДПІ, яке не підтверджено належними доказами, оскільки не є доказами "безтоварності" господарських операцій податкова звітність підприємства або подальше припинення товариства.

Крім того, за змістом Закону України "Про податок на додану вартість", для наявності у позивача права на бюджетне відшкодування ПДВ, правове значення має придбання товару, його оплата, сплата ПДВ саме позивачем та наявність у нього податкових накладних. Всі ці факти судом встановлені, а тому ДПІ не мала правових підстав для зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ тільки на тій підставі, що у неї є сумніви щодо сплати ПДВ постачальниками позивача.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановила факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача або постачальників останніх, негативні наслідки у вигляді визначення ДПІ податкових зобов'язань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином, тобто якщо позивач виконав всі передбачені законодавством передумови для отримання бюджетного відшкодування, ДПІ не може пов'язувати можливість отримання позивачем такого відшкодування з виконанням або невиконанням іншими платниками податків своїх зобов'язань перед бюджетом.

Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа "Булвес"АД проти Болгарії".

У п. п. 69-71 рішення в цій справі зазначено: "Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ...

І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".

Також, у справі "Інтерсплав проти України", Суд, у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.".

Суд відзначає, що останнє рішення Європейського суду з прав людини - "Інтерсплав проти України" не набрало статусу остаточного, але, як і попередні рішення, дозволяє судити про послідовність правової позиції Європейського суду з прав людини у справах з приводу спорів заявників з податковими органами щодо відшкодування ПДВ.

З наведених прикладів рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходи для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова в бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Відповідач не надав суду доказів, які б беззаперечно доводили дії позивача, спрямовані на порушення податкового законодавства, а його заперечення ґрунтуються виключно на припущеннях щодо порушень, які допущені не позивачем, а іншими платниками податків, а тому податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 1483 від 19 липня 2011 р. (т. 1 а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000462300, прийняте ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва 20 липня 2011 р., визнати протиправним і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ науково-виробничій фірмі "Композитні рішення" судовий збір в сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

8 червня 2012 р.

Суддя А. О. Мороз