Ухвала суду № 24697159, 30.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" травня 2012 р. м. Київ К-172/09-С

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Пилипчук Н.Г., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Веселівському районі Запорізької області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року

у справі № 9/603/07-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Світлофор»

до Державної податкової інспекції у Веселівському районі Запорізької області

третя особа: Веселівська селищна рада

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення -рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Світлофор» (далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Веселівському районі Запорізької області (далі -відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Веселівському районі Запорізької області № 0001911503/0 від 24 липня 2007 року.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 19 грудня 2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року постанову Господарського суду Запорізької області від 19 грудня 2007 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001911503/0 від 24 липня 2007 року.

В касаційній скарзі ДПІ у Веселівському районі Запорізької області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року та залишити в силі постанову Господарського суду Запорізької області від 19 грудня 2007 року.

У запереченні на касаційну скаргу ВАТ «Світлофор», посилаючись на те, що постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ВАТ «Світлофор»були подані до ДПІ у Веселівському районі Запорізької області розрахунки земельного податку за 2000 та 2001 роки та зведений розрахунок суми земельного податку на 2002 рік.

ДПІ у Веселівському районі Запорізької області на підставі акта перевірки № 309/1503-334/00656551 від 10 липня 2007 року прийняла податкове повідомлення -рішення № 0001911503/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за затримку на 882 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 13268,15 грн. застосувала до ВАТ «Світлофор»суму штрафних санкцій в розмірі 50 % в сумі 6634,14 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не було проведено сплату самостійно узгоджених податкових зобов'язань із земельного податку, у зв'язку з чим податковим органом правомірно застосовано до позивача штрафні санкції на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»спірним податковим повідомленням-рішенням.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сплата узгодженої суми податковим зобов'язань із земельного податку позивачем здійснена не була, з урахуванням того, що норма пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не встановлює право чи обов'язок саме органу державної податкової служби якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Також суд виходив з того, що податковим органом було порушено вимоги підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки штрафні санкції згідно спірного податкового повідомлення-рішення були застосовані після спливу 1095 днів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з розрахунку сум штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку ВАТ «Світлофор»(арк. справи 38-39), об'єктом застосування штрафу у розмірі 6634,14 грн. ДПІ у Веселівському районі Запорізької області визначила сплачені позивачем згідно платіжних доручень (арк. справи 90-108) суми в рахунок погашення узгоджених податкових зобов'язань з прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи за відповідний податковий період, які враховані податковим органом в погашення зобов'язань із земельного податку.

Згідно пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) штрафна санкція (штраф) -плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до положень підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, для застосування цього штрафу необхідна наявність двох підстав: 1) наявність узгодженої суми податкового зобов'язання; 2) несплата цієї узгодженої суми податкового зобов'язання при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Ці факти мають бути належним чином встановлені податковим органом. Інших підстав для застосування штрафу не передбачено.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним, та не може вважатися сплатою узгодженої суми податкових зобов'язань і не є погашеною сумою в розумінні приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», внаслідок чого підстави для застосування штрафу відсутні.

Крім іншого, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що податковим органом було порушено вимоги підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки штрафні санкції згідно спірного податкового повідомлення-рішення були застосовані після спливу 1095 днів.

З огляду на викладене, суди апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання зі сплати штрафу у розмірі 6634,14 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Веселівському районі Запорізької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Веселівському районі Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Н.Г. Пилипчук

______ Т.М. Шипуліна

Суддя Л.І. Бившева