Ухвала суду № 24581554, 28.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2012 р.Справа № 2а-9631/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

представника позивача - Сидорук Т.П.

представника відповідача - Ломанової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2011р. по справі № 2а-9631/11/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківська бісквітна фабрика"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2011 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Харківська бісквітна фабрика" (далі -ПАТ "Харківська бісквітна фабрика") до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі -СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Скасовано податкове повідомлення - рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові від 13.07.2011 року № 0000880854.

Скасовано податкове повідомлення - рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові від 13.07.2011 року № 0000890854.

Скасовано податкове повідомлення - рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові від 13.07.2011 року № 0000370852.

Скасовано податкове повідомлення - рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові від 13.07.2011 року № 0000350852.

Скасовано податкове повідомлення - рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові від 13.07.2011 року № 0000380852.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" судові витрати в розмірі 3.40 грн.

Не погодившись з даною постановою суду, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість.

Апелянт вказує, що встановлені за результатами проведеної перевірки ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" порушення вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок прийняті за її результатами оскаржувані податкові повідомлення-рішення -правомірними.

Так, під час перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі -Закон України № 334/94-ВР), які виявились у тому, що позивачем не було включено до складу залишків запасів на складах, які приймають участь в податковому обліку приросту (убутку), вартості послуг переробки буряка в цукор, який в подальшому використовується для виробництва готової продукції, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 417 472,00 грн. Також позивачем було неправомірно включено до складу валових витрат суму страхових внесків по договорах страхування, які не були фактично сплачені, а також по договорам страхування по яким передбачають виплату страхового відшкодування на користь іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, під час проведеної перевірки було встановлено неправомірне включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум за правочинами укладеними із контрагентом -ТОВ "ІТЕР", оскільки факт нікчемності даних правочинів було встановлено при перевірці контрагента іншим органом податкової служби. Апелянт зазначив, що оскільки законодавством визначено, що платником податку є саме та особа, яка зобов'язана здійснити утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, то до складу податкового кредиту можуть бути включені лише ті суми податку, які не лише сплачені покупцем у ціні товару (робіт, послуг), а й сплачені постачальниками безпосередньо до бюджету, а як передумова -включені ним до складу податкових зобов'язань. Оскільки контрагентом позивача не було сплачено до бюджету суми ПДВ, то по даним операціям не виник об'єкт оподаткування, а отже у позивача не було достатніх підстав для врахування у складі податкового кредиту сум ПДВ лише за фактом отримання від недобросовісного контрагента податкових накладних, а отже -і права на відшкодування податку з бюджету.

Також, підприємством в порушення вимог п. 13.2 ст. 13 та абз.2 п. 16.13 ст. 16 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у 2 кварталі 2008 р. під час виплати нерезиденту "CG2C (S.A.S.) (Франція) доходу із джерелом походження з України від послуг типу "інжиніринг" у розмірі 38 048,00 грн. та у 2 кварталі 2009 р. під час виплати нерезиденту Фірмі "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" (Німеччина) доходу із джерелом походження з України від послуг типу "інжиніринг" у розмірі 198 833,00 грн., не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходу нерезидентів за ставкою у розмірі 15 %, а всього у розмірі 35 532,00 грн., у т.ч. за 2 квартал 2008 року в сумі 5 707,00 грн., за 2 квартал 2009 р. в сумі 29 825,00 грн.

Крім того, апелянт вказує, що оскільки датою імпорту є саме дата завершення оформлення вантажу згідно ВМД типу ІМ-40, то позивачем було порушено визначені ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" граничні строки надходження товару від нерезидента, в зв'язку з чим обґрунтовано нараховано суму пені в сумі 65 069,59 грн. та накладено штраф у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340,00 грн.), передбаченого п. 2.7. ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБУ № 49 від 08.02.2000 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, під час розгляду справи не було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.4.6 п. 5.4, п. 5.9 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин); пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР (далі -Закон України №168/97-ВР); п. 13.2 ст. 13 та абз. 2 п. 16.13 ст. 16 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин); ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; ст.1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо поверненню в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами"; ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" та п. 2.7. ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою НБУ № 49 від 08.02.2000 р., та як наслідок контролюючим органом було неправомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС -України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що співробітниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові проведено планову виїзну перевірку ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт № 1748/23-106/00377265 від 30.06.2011 року.

На підставі вище зазначеного акту СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові 13.07.2011 р. прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0000880854 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств 1 617 302,50 грн., у тому числі за основним платежем 1 293 842,00 грн., штрафні санкції у розмірі 323 460,50 грн.;

№ 0000890854 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ по податковій декларації за лютий 2009 р. (вх. № 4442 від 20.03.2009р.) у розмірі 3 480, грн., по податковій декларації за квітень 2009 р. (вх. № 11739 від 20.05.2009р.) у розмірі 2 625,00 грн., по податковій декларації за серпень 2009 р. (вх. № 20169 від 21.09.2009 р.) у розмірі 662,00 грн., а всього на загальну суму 6 767,00 грн. та штрафні санкції за відшкодовані на момент перевірки суми з ПДВ за лютий у розмірі 2 610,00 грн., за квітень 2009 р. у розмірі 1 968,75 грн., за серпень 2009 р. у розмірі 496,50 грн., а всього штрафних санкцій на загальну суму 5 075,25 грн.;

№ 0000370852 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 44 415,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 35 532,00 грн., штрафні санкції у розмірі 8 883,00 грн.;

№ 0000350852 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 65 069,59 грн.;

№ 0000380852 про застосування штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 340,00 грн.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за наслідками чого було прийнято податкове повідомлення -рішення № 0000880854 від 13.07.2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Фактичною підставою для нарахування позивачу суми податкового зобов'язання, слугував викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про те, що підприємством не було включено до складу залишків запасів на складах, які приймають участь в податковому обліку приросту (убутку), вартості послуг переробки буряка в цукор, який в подальшому використовується для виробництва готової продукції, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 417 472,00 грн.

Відповідно пункту 5.9 статті 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" (Замовник) та ВАТ "Первухінський цукровий завод" (Виконавець) укладені договори про переробку цукрових буряків, а саме, договір № 3/634/08 від 04.09.2008 р, № 1 від 01.09.2009 р., № 1/626/10 від 01.09.2010 р.

Загальна вартість послуг з переробки цукрових буряків за договором № 3/634/08, № 1 від 01.09.2009 р. склала 13 598 896,99 грн. та підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт № 1 від 31.10.2008 р. та № 3 від 30.11.2008 р.

Згідно договору № 1 від 01.09.2009 р. загальна вартість послуг складає 13 744 429,53 грн., та підтверджується наявним в матеріалах справи актом виконаних робіт від 31.10.2009 р. та від 30.09.2009 р.

Згідно договору № 1/626/10 від 01.09.2010 р. . загальна вартість послуг складає 11 774 538,72 грн., та підтверджується наявним в матеріалах справи актом виконаних робіт №УПС-000014 від 31.10.2010 р.

Як було встановлено під час розгляду справи, одна частина отриманого в результаті переробки цукру, жому та потоки реалізується в подальшому позивачем, а інша використовується у виробництві готової продукції, тобто формує її собівартість. Фактично отримані в результаті переробки цукор, жом та патока є для підприємства або готовою продукцією, або незавершеним виробництвом.

Оскільки при перерахунку приросту (убутку) запасів в незавершеному виробництві і готовій продукції слід враховувати лише матеріальну складову даних запасів, тобто вартість сировини, матеріалів і тому подібне, без врахування витрат пов'язаних з виробництвом (зокрема переробкою) запасів, то позивачем обґрунтовано не було включено в перерахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів в податковому обліку вартість послуг з переробки цукрового буряка, наданих ВАТ "Первухінський цукровий завод". А тому висновки контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 417 472,00 грн. є помилковими, та як наслідок прийняття спірного податкового повідомлення-рішення -неправомірним.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог пп. 5.4.6, п. 5.4. ст. 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за наслідками чого було прийнято податкове повідомлення -рішення № 0000880854 від 13.07.2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для нарахування позивачу суми податкового зобов'язання, слугував викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про те, що підприємством було неправомірно включено до складу валових витрат суми по договорам страхування, у сумі 2 802 925,93 грн., які не були фактично сплачені. Крім того, підприємство неправомірно включило до складу валових витрат, суму сплачених страхових внесків у розмірі 668 718,21 грн. по договорам страхування від 01.08.2008 р. № 6321411, від 19.06.2008 р. № 6317102 та від 22.02.2008 р. № 6305301, оскільки умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь іншого суб'єкта господарювання (вигодонабувача).

У відповідності до ст. 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 18 Закону України "Про страхування" та ст. 983 Цивільного кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Як було встановлено під час розгляду справи, між ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" та Страховою компанією "Лемма" у формі АТЗТ (далі -СК "Лемма") були укладені договори страхування майна № 6305002 від 19.02.2008р., № 6321411 від 01.08.2008 р., № 6317102 від 19.06.2008 р., № 6305301 від 22.02.2008 р. та договори майнового страхування фінансових ризиків № 3308003 від 20.03.2008 р., № 3417102/518/09 від 19.06.2009 р., № 3426901 від 25.09.2009 р., № 3317204 від 20.06.2008 р., № 3429604 від 22.10.2007р., 3432501 від 20.11.2007 р. на підставі яких підприємством було включено до складу валових витрат суму 6 402 681,62 грн. Разом з тим, згідно із наявними платіжними дорученнями та банківськими виписками сума, яка була фактично сплачена складає 3 599 755,69 грн.

Відповідно пп. 5.4.6 п. 5.4. ст. 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Згідно із вище зазначеної норми, до складу валових витрат включаються суми страхових внесків, на підставі договорів, що передбачають страхування майна та/або страхування фінансових ризиків платника податку.

Згідно із положеннями пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Тобто, датою збільшення валових витрат платника податку може бути або дата списання коштів з банківського рахунку в оплату страхових послуг, або дата отримання підприємством результатів цих послуг.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до умов договорів страхування майна та договорів майнового страхування фінансових ризиків, укладених між позивачем та страховиком (СК "Лемма"), зазначено, що вони (договори страхування) набирають чинності з дати їх укладання.

Отже, саме з моменту укладання договорів страхування майна та договорів майнового страхування фінансових ризиків починає діяти страховий захист майна позивача та його фінансових ризиків, тобто, результат цих послуг є фактично отриманим платником податку з дати укладання сторонами відповідних договорів.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції, щодо правомірного включення позивачем до складу валових витрат суми страхових внесків по даті укладання договорів страхування майна та договорів майнового страхування фінансових ризиків.

Крім того колегія суддів вважає помилковими посилання контролюючого органу на необхідність включення до складну валових витрат сум лише за тими договорами, умови яких передбачають виплату страхового відшкодування на користь саме ПАТ "Харківська бісквітна фабрика", виходячи з наступного.

Згідно із п. 5.1 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень 5.4.6 п. 5.4. ст. 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування майна платника податку. Тобто дані положення не містять обмежень щодо формування платником податку валових витрат зі страхування власного майна та фінансових ризиків в залежності від особи вигодонабувача.

Як встановлено під час судового розгляду, застраховане позивачем майно на підставі договорів страхування, умовами яких передбачена виплата страхового відшкодування іншому суб'єкту господарювання (вигодонабувачу), було передано підприємством в заставу та іпотеку в якості забезпечення виконання обов'язків по кредитним договорам, які укладені позивачем з банківськими установами з метою залучення вільних обігових коштів, що безпосередньо пов'язано із його господарською діяльністю.

В зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність доводів контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 867 911,00 грн., та як наслідок прийняте на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Щодо висновків контролюючого органу про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат та складу податкового кредиту сум за договорами укладеними із ТОВ "ІТЕР" колегія суддів зазначає наступне.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства слугувала інформація отримана за результатами проведеної перевірки контрагента - ТОВ "ІТЕР".

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коди безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно ст.3. Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток , який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Разом з тим, відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "ІТЕР" укладено договори купівлі-продажу № 28/09 від 14.01.2009 року та № 159/09 від 13.02.2009 року, відповідно до умов яких ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" придбало у ТОВ "ІТЕР" 10 тон харчової соди (бікарбонат натрію) на загальну суму 31 500,00 грн., у т.ч. ПДВ -5 250,00 грн. згідно договору купівлі-продажу № 159/09 від 13.02.2009 р. та рукави різного призначення (374 пог.м.) на загальну суму 9 102,00 грн., у т.ч. ПДВ -1 517,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу № 28/09 від 14.01.2009 р.

Колегія суддів зазначає, що придбання вище зазначеної продукції безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю позивача, оскільки необхідна для виготовлення певних видів продукції.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7. 7. 2. п.7.7. ст. 7 вищезазначеного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Факт здійснення господарських операції з придбання позивачем у ТОВ "ІТЕР" 10 тон харчової соди, 374 пог.м. рукавів та використання в господарській діяльності даного товару, підтверджується видатковими накладними, журналом виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей за формою М-2, лімітно-заборними картами, звітами про рух сировини та матеріалів по бісквітному цеху за лютий та березень 2009 року, рапортами про витрати сировини, змінними завданнями, рецептурними журналами завантаження сировини, прибутковими та витратними відомостями, актами на списання ТМЦ, даними інвентаризації ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" станом на 01.10.2010 р., сертифікатами відповідності ТМЦ та висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи на товар.

Оплата товару була проведена у безготівковій формі та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та виписок банку.

Доказів того, що вказані в отриманих від контрагента -ТОВ "ІТЕР" податкових та видаткових накладних товар не використовувався (послуг не отримувались) позивачем у власній господарській діяльності ні акти перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, з метою одержання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, була надана до податкового органу податкова декларація з ПДВ.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит та відповідно на бюджетне відшкодування. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Посилання контролюючого органу про порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України та як наслідок нікчемності укладених із контрагентами угод, на підставі інформації отриманої від ДПІ у Київському районі м. Харкова колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договіри купівлі-продажу з ТОВ «ІТЕР» недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необгрунтоване завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 13.2 ст. 13 та абз.2 п. 16.13 ст. 16 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на підставі яких встановлено заниження податку з доходу нерезидентів за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. на загальну суму 35 532,00 грн., та прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000370852 від 13.07.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 44 415,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугував той факт, що позивачем під час проведення перевірки не було надано довідки резиденції французького нерезидента "CG2C (S.A.S.) за 2008 рік та німецького нерезидента Фірми "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" за 2009 рік, виданих компетентними органами країн -нерезидентів, відповідно до п. 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 470, або згідно із законодавством відповідної країни, які підтверджують, що нерезиденти є резидентами країни, з якою укладено міжнародний договір.

Пункт 13.1. статті 13 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Відповідно до п. 13.2 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно пп. "й" п. 13.1 ст. 13 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наявними доказами, між ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" (Замовник) та Компанією "CG2C (S.A.S.) (Виконавець) укладено Контракт № 106/07-У від 09.08.2007 р., відповідно до умов якого, виконавець (нерезидент) зобов'язується здійснити на території ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" у вафельному цеху заміну вузла і наладку пакувального обладнання лінії Aucouturier Sari, а Замовник (позивач) зобов'язується оплатити дану роботу у відповідності до умов цього Контракту (п.1.1. Контракту).

04.04.2008 р. між позивачем та нерезидентом (Компанією "CG2C (S.A.S.)) складений акт виконаних робіт № 1.

На виконання умов Контракту, позивачем на користь нерезидента перераховано 4 819,80 євро (38 048,27 грн.), що підтверджується платіжним дорученням № 288 від 03.04.2008 р.

Відповідності до п. 1.36. ст. 1 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), інжиніринг це надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами).

З огляду на зазначене, роботи по заміні вузла і наладці пакувального обладнання лінії Aucouturier Sari не є послугами (роботами) типу "інжиніринг" в розумінні п. 1.36. ст. 1 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно, отримані нерезидентом кошти в сумі 4 819,80 євро (38 048,27 грн.), не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими ст. 13 цього Закону. Тобто, у даному випадку, узгоджена винагорода виступає як вид компенсації вартості роботи наданої резиденту (позивачу) від такого нерезидента (Компанії "CG2C (S.A.S.)).

З огляду на наведене, платник податку мав законні права не утримувати та не перераховувати до державного бюджету податок з доходів нерезидентів у розмірі 5 707,00 грн.

Крім того, під час розгляду справи було також встановлено, що між ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" та Фірмою "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH", укладено Контракт № 96/07-В від 12.06.2007 р. на придбання технологічної глазурованої лінії UT1050-A.

Згідно умов Контракту, позивачем було придбано у Фірми "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" (Німеччина) технологічну глазуровану лінію UT1050-A загальною вартістю 343 200,00 євро. До загальної вартості Контракту включені вартість глазурованої лінії - 314 400,00 євро, транспортних послуг - 9 500,00 євро, шефмонтажу та ведення в експлуатацію - 19 300,00 євро (198 832,67 грн.).

За проведені нерезидентом послуги з шефмонтажу, ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" перераховано на користь Фірми "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" (Німеччина) 19 300,00 євро (198 832,67 грн.).

03 липня 1995 року між Україною та Федеративною Республікою Німеччина (далі -Німеччина) підписана Угода про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (далі -Угода), яка була ратифікована 22.11.1995 року та набула чинності 04.10.1996 р. згідно Закону України "Про ратифікацію Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно" від 22.11.1995, № 449/95-ВР.

Пункт 18.1 статті 18 Закону Україні № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою Україні, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що питання оподаткування отриманих будь-яких доходів, у т.ч. доходів типу "інжиніринг" (послуги з шефмонтажу) нерезидентом із джерелом їх походження з України, здійснюються з обов'язковим урахуванням положень вказаної Угоди.

Аналіз вказаної Угоди свідчить про те, що доходи типу "інжиніринг" у країні походження таких доходів прямо не передбачені. За своїм змістом надання таких послуг відноситься до підприємницької діяльності. Згідно ст. 7 Угоди прибуток від комерційної діяльності підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

З матеріалів справи вбачається, що нерезидент не здійснює свою діяльність на території України через постійне представництво, окремих постійних представництв не створював.

Стаття 21 Угоди передбачає, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йдеться у попередніх статтях цієї Угоди, підлягають оподаткуванню тільки в цій Державі.

З огляду на викладені положення Угоди та вимоги національного податкового законодавства, отриманий на території України дохід нерезидента типу "інжиніринг" (послуги шефмонтажу) підлягає оподаткуванню тільки в Німеччині, резидентом якої є Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH".

Відповідно до ст. 1 вказаної Угоди, остання застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних держав.

Згідно ч. 1 ст. 4 Угоди термін "резидент однієї Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного критерію.

На підтвердження статусу резидентства Німеччини нерезидент надав позивачу виписку з торгового реєстру - "Службовий роздрук торгового реєстру В" HRB 6856 KI від 03.09.2008 року, видану судом першої інстанції Киля та посвідчену Апостилем № 910 Е 109/2008 від 08.09.2008 року. Тобто, під час виплати доходу у 2 кварталі 2009 року в розмірі 19 300,00 євро (198 832,67 грн.), Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH", розглядається позивачем як особа з постійним місцезнаходженням з 2000 року у Державі -Німеччина, з якою укладено міжнародний договір.

Судом встановлено, що ані Угода, ані Закон України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не передбачають вимог у якості виникнення права (обов'язку) на утримання податку з доходу нерезидента наявність або відсутність документу, що підтверджує статус резидентства (довідка про резидентство тощо).

Крім того, згідно п. 6 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 470, особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати положення міжнародного договору, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

Матеріалами справи підтверджено, що резидент Німеччини Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" надіслав позивачу вдруге виписку з торгового реєстру - "Службовий роздрук відділу В торгового реєстру" (HRB 6856 KI), що видана судом першої інстанції Киля 24.02.2011 року, згідно якої підприємство - нерезидент розглядається як особа з постійним місцем перебування у Німеччині, тобто, після закінчення звітного періоду.

Окрім цього, статус резидентства Німеччини підтверджується наступними документами, а саме, документом № 30/293/465305/152 податкового управління м. Штормарн "Підтвердження податкового (ідентифікаційного) номера та місця перебування", відповідно до якого Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" у 2009 році було податковим резидентом Німеччини та перебував на обліку в податковому управлінні за номером DE217936249 та документ "Посвідчення податкових органів влади номеру податкової ідентифікації та постійного місцезнаходження бенефіціара" №30/293/465305/152, видане Фінансовим управлінням Стормарн, згідно якого Фірма "MF-Hamburg Maschinen und Anlagenbau GmbH" у 2011 році постійно знаходиться у Німеччині (вул. Беккербарг, 1-2, Тангштедт, 22889) та має у Фінансовому управлінні ідентифікаційний податковий номер DE217936249.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 13.2 ст. 13 та абз.2 п. 16.13 ст. 16 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є неправомірними.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем граничних строків надходження товару від нерезидента, визначених ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та як наслідок прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 13.07.2011 року № 0000350852 про нарахування пені, колегія суддів зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" у перевіряємий період здійснювало зовнішньоекономічну діяльність на підставі контрактів, укладених з нерезидентами, а саме № 03-06/057 від 23.05.2006р. з Компанією "JVT International EXPORT IMPORT" LTD (Ізраїль) та № 98/07-B від 25.06.2007 р. з Компанією "ECI Limited USA Inc." (Нью-Йорк, США).

Відповідно до контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. із Компанією "ECI Limited USA Inc." (Нью-Йорк, США) граничний термін надходження імпорту від нерезидента на суму 46 800,00 доларів США (по платіжному дорученню від 26.09.2007 р. № 3) є 25.12.2007 р., а на суму 66 500,00 доларів США (по платіжному дорученню від 26.11.2007 р. № 99) є 24.05.2008 року.

Товар по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. - автомат вертикального типу "MATRIX" на загальну суму 122 000,00 доларів США, що по курсу НБУ на дату здійснення операції складає 616 100,00 грн., на думку відповідача, повністю оформлений 22.01.2008 року згідно ВМД типу ІМ-40 № 340194 (термін перевищення склав 22 дні на суму 46 800,00 доларів США).

Граничний строк надходження товару від нерезидента -Компанії "JVT International EXPORT IMPORT" LTD (Ізраїль) по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. на суму 16 784,06 євро (по платіжному дорученню від 02.11.2006 р. № 108) є 31.01.2007 р., на суму 16 785,31 євро (по платіжному дорученню від 27.11.2006 р. № 141) є 25.02.2007 р., на суму 34 925,13 євро (по платіжному дорученню від 10.01.2007р. № 5) є 10.04.2007 р.

Товар по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. - термостійкі, одноразові паперові упаковки (непористі, виготовлені шляхом пресування) у формі тарілки для пакування кростат на загальну суму 132 389,06 євро, що по курсу НБУ на дату здійснення операції складає -1 332 534,98 грн., на думку відповідача, повністю оформлений 18.03.2008 року та 24.03.2008 року згідно ВДМ типу ІМ-40 № 341932 та ВМД типу ІМ-40 № 342033 відповідно (термін перевищення склав 77 днів на суму 16 784,06 доларів США та 83 дні на суму 13 732,41 доларів США).

Саме на підставі даного висновку контролюючим органом було нараховано пеню з 01.01.2008 р.

Разом з тим, колегія суддів вважає неправомірним посилання контролюючого органу на ту обставину, що саме дата повного завершення митного оформлення імпорту згідно ВМД типу ІМ-40 є датою імпорту.

Так, стаття 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає, що імпорт (імпорт товарів) це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (в редакції до 01.01.2008 року) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно ст. 2 вказаного Закону (в редакції з 01.01.2008 року) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Згідно ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" момент здійснення експорту (імпорту) це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що товар, який знаходиться під митним контролем України, є фактично ввезеним на митну територію України, тобто таким, що переміщений через митний кордон, а штамп "Під митним контролем" на товарно-супровідних документах з відповідною датою, засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

З матеріалів справи вбачається, що імпортний товар по контракту № 98/07-B від 25.06.2007 р. перетнув митний кордон України 21.12.2007 р., що підтверджується відповідною датою штампа "Під митним контролем" Бориспільської митниці на товаросупровідних документах, зокрема, на комерційному інвойсі № 98 від 28.11.2007 р. Тобто, товар перетнув митний кордон України у межах граничного терміну надходження вантажу (25.12.2007р.).

Оплата імпортованої продукції по контракту № 03-06/057 від 23.05.2006 року здійснена позивачем після фактичного переміщення товару через митний кордон України, зокрема, товар на суму 16 784,06 євро, сплачений позивачем згідно платіжного доручення № 108 від 02.11.2006 року, перетнув митний кордон України 28.09.2006 р., що підтверджується датою штампа "Під митним контролем" Чопської митниці на CMR № 666; товар на суму 16 785,31 євро, сплачений ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" згідно платіжного доручення № 141 від 27.11.2006р. перетнув митний кордон України 13.10.2006 р., що підтверджується датою штампа "Під митним контролем" Харківської митниці на ВМД типу ІМ-74 № 358439 від 13.10.2006р.; товар на суму 34 925,13 євро, сплачений позивачем згідно платіжного доручення № 5 від 10.01.2007 р., перетнув митний кордон України 15.11.2006 р. та 23.11.2006 р. відповідно, що підтверджується датою штампа "Під митним контролем" Харківської митниці на інвойсе № 113/06/1 та № ВМД типу ІМ-74 № 358501 від 23.11.2006 р.

Тобто, товар перетнув митний кордон України до дати граничного терміну надходження вантажу 31.01.2007р., 25.02.2007р. та 10.04.2007 р. відповідно.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у контролюючого органу встановлених законом підстав для нарахування позивачу пені за порушення строків здійснення імпортних операцій, та як наслідок безпідставності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки на звітну дату товар надійшов на митну територію України в установлені законодавством терміни, то платником податків обґрунтовано не було задекларовано у п. 13 "Сума коштів, перерахованих за кордон та виставлених по імпортних контрактах, по яких на звітну дату перевищено встановлені законодавством терміни здійснення цих контрактів" Розділу ІІ "Фінансові вкладення" Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01.01.2008 р. (вхідний до СДПІ ВПП у м. Харкові від 24.01.2008 № 21607), суму коштів, що перераховані нерезидентам на виконання імпортних контрактів № 03-06/057 від 23.05.2006 року з Компанією "JVT International EXPORT IMPORT" LTD (Ізраїль) у розмірі 30 516,48 євро та № 98/07-В від 25.06.2007 року з Компанією "ECI LIMITED USA Inc" (США) у розмірі 46 800,00 доларів США.

Оскільки ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" в Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01.01.2008 р. не було допущено порушень порядку декларування валютних цінностей, то у податкового органу відсутність підстави для застосування до позивача штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, передбаченого п. 2.7. ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБУ № 49 від 08.02.2000 року, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000380852 від 13.07.2011 року є незаконним.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав, та такими що не впливають на висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2011 року по справі № 2а-9631/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Любчич Л.В.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Спаскін О.А. Згідно з оригіналом: Любчич Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 02.04.2012 р.