Постанова № 24576136, 17.05.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1525/2012

17 травня 2012 року 18год. 00хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Троянчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Рембудсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Рембудсервіс" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0023851541 від 03.02.2012 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах в сумі 15 086,25 грн., в тому числі за основним платежем 12 069,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3 017,25 грн.

В позові зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом на підставі акта камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість № 393/15-200/31021036 від 19.12.2011 року, в якому зафіксовано порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з СПД ОСОБА_1 за липень 2011 року в сумі 14 256,67 грн. Позивач вважає, що камеральну перевірку даних, задекларованих в податковій звітності з податку на додану вартість, проведено з порушенням ст.75 та ст.200 Податкового кодексу України. Зазначає, що згідно п.86.8 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу. Але в порушення даної норми податкове повідомлення-рішення було надіслано ТзОВ - фірма "Рембудсервіс" разом з актом.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з наведених у ньому підстав, просив задовольнити повністю. Додатково пояснив, що господарські взаємовідносини позивача з СПД ОСОБА_1 підтверджені первинними бухгалтерськими документами, податковий кредит сформований відповідно до приписів податкового законодавства, а доводи податкового органу щодо нікчемності правочинів не відповідають нормам матеріального закону.

Відповідач позов не визнав, подав письмове заперечення (а.с.37-38). В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, що відповідає наведеному в запереченні. Зокрема, пояснив, що позивач відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість по операціях з контрагентом СПД ОСОБА_1, щодо якого у Державної податкової інспекції у м. Рівне наявний акт перевірки № 439/1745/НОМЕР_1 від 31.10.2011 року "Про проведення позапланової виїзної перевірки СПД ОСОБА_1 код НОМЕР_1, з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-серпень 2011 року", яким встановлено, що у зазначеного контрагента відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Відповідно до частини 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за січень-серпень 2011 року мають ознаки нікчемності. З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що ТзОВ-фірми "Рембудсервіс" неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість 14 256,67 грн. по взаємовідносинах з СПД ОСОБА_1

Представник відповідача спірне податкове повідомлення-рішення вважає правомірним, в задоволенні позову просить відмовити повністю за безпідставністю вимог.

Відповідно до ст.55 КАС України суд допустив заміну відповідача - Державна податкова інспекція у м. Рівне її правонаступником - Державна податкова інспекція у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби.

Заслухавши пояснення представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх в сукупності, відповідно до вимог закону, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що на підставі пункту 200.10 статті 200 розділу V Податкового кодексу України, в порядку статті 76 розділу ІІ Податкового кодексу України посадовою особою Державної податкової інспекції у м. Рівне проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на додану вартість за липень 2011 року.

Результати перевірки оформлені актом № 393/15-200/31021036 від 19.12.2011 року (а.с.6-8).

Перевіркою встановлено порушення пп.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, підприємством завищено податковий кредит в липні 2011 року на суму 14 256,67 грн.

Державною податковою інспекцією у м. Рівне на підставі акта перевірки № 393/15-200/31021036 від 19.12.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.02.2012 року № 0023851541, яким позивачу за порушення п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму 15 086,25 грн., в тому числі за основним платежем 12 069,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3 017,25 грн.(а.с.5).

З акта перевірки, заперечень проти адміністративного позову та пояснень представника відповідача в ході судового розгляду справи встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки ДПІ у м. Рівне, викладені в акті перевірки № 439/1745/НОМЕР_1 від 31.10.2011 року (а.с.38-47) "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки СПД ОСОБА_1 код НОМЕР_1, з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-серпень 2011 року".

Відповідач вказує, що оскільки у СПД ОСОБА_1 відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то згідно частини 1,5 ст.203, п.1,2 т.215, ст.228 Цивільного кодексу України угоди, укладені з контрагентами за січень-серпень 2011 року, в тому числі з ТОВ фірма "Рембудсервіс", є нікчемними.

Враховуючи доводи та заперечення сторін, в ході судового розгляду справи підлягали встановленню фактичні обставини щодо реальності руху активів, достовірності бухгалтерського обліку позивача, підставності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з СПД ОСОБА_1 в липні 2011 року.

Судом встановлено, що позивачем відповідно до видаткової накладної № 12 від 15.07.2011 року та податкової накладної № 07111 від 15.07.2011 року придбано у СПД ОСОБА_1 бітум дорожний БНД 90/130 в кількості 12,22 т, на загальну суму 85 540,00 грн., у тому числі ПДВ 14 256,67 грн. (а.с.24, 25). Оплата товару підтверджується випискою банку про рух коштів на рахунку ТзОВ фірми "Рембудсервіс" (а.с.60-61).

Доставка товару від постачальника до позивача підтверджується товарно-транспортною накладною № 1/15 від 15.07.2011 року, перевізник ТОВ "Захід-Диліжанс" (а.с.62), актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 26.08.2011 року (а.с.30). За надання транспортних послуг позивачу перевізником виписано податкову накладну від 30.08.2011 року на загальну суму 18030 грн.(а.с.29), виставлено до оплати рахунок № 2 від 26.08.2011 року (а.с.30).

Суму податку на додану вартість 14 256,67 грн. віднесено позивачем до податкового кредиту за липень 2011 року, що відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року № 9006964043 від 19.08.2011 року (а.с.48-50).

Отриманий ТзОВ фірмою "Рембудсервіс" від контрагента СПД ОСОБА_1 бітум дорожний використано в господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Судом встановлено, що згідно видаткової накладної № 6 від 15.07.2011 року та податкової накладної № 6 від 15.07.2011 року позивач реалізував 12,22 т товару відповідної номенклатури для Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг, загальна вартість реалізації становить 90428,00 грн., у тому числі ПДВ 15071,33 грн. (а.с.26,27). Товар отримано уповноваженою особою покупця згідно довіреності від 15.07.2011 року № 271 (а.с.28).

Оцінюючи фактичні обставини справи, встановлені в ході судового розгляду, у їх відповідності приписам закону, суд враховує наступне.

Відповідно до п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначені в п.201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.201.8 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Стаття 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року (з наступними змінами та доповненнями) зазначає, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 цього ж Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Досліджені судом документи, які підтверджують взаємовідносини з СПД ОСОБА_1, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для даного виду господарських операцій, містять необхідні відомості про господарську операцію, підтверджують реальність руху активів учасників правовідносин, а відтак є первинними в розумінні закону.

Податковий кредит позивача в липні 2011 року по взаємовідносинах з СПД ОСОБА_1 підтверджений належним чином оформленою податковою накладною, на її невідповідність приписам закону відповідач не покликається.

Оцінюючи висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів закону при укладенні правочину з СПД ОСОБА_1 без мети настання реальних наслідків, суд враховує, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в статті 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до п.5 вказаної правової норми, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до приписів статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Будь-які відомості про те, що правочин, укладений між позивачем та СПД ОСОБА_1, визнаний судом недійсним, в матеріалах справах відсутні, представник відповідача на таке судове рішення не покликається, а представник позивача його наявність заперечує.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На наявність такого вироку в кримінальній справі відповідач не покликається.

На думку суду, обґрунтування податковим органом зменшення позивачу податкового кредиту покликанням на порушення норм цивільного законодавства не відповідає нормам матеріального права. Адже господарська операція (тобто дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Аналіз реальності господарських операцій здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. Оцінка господарських операцій та їх змісту може здійснюватися окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання, оскільки дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції, і навпаки - недотримання вимог цивільного чи господарського законодавства не тягне за собою автоматичної зміни відображення господарських операцій у податковому обліку.

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному випадку донарахуванню позивачу оспорюваної суми податкового зобов'язання повинно було передувати дослідження податковим органом обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій. Первинні документи бухгалтерського обліку позивача податковий орган не вимагав.

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність у СПД ОСОБА_1 можливостей для виконання господарських зобов'язань перед позивачем. При цьому суд враховує, що в акті № 439/1745/НОМЕР_1 від 31.10.2011 року ДПІ у м. Рівне зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований як СПД 18.07.2001 року, перебуває на податковому обліку з 02.08.2001 року, є платником податку на додану вартість, подавав податкову звітність за січень 2011 року - серпень 2011 року. (а.с.38-47, 64).

Крім цього, у розділі "Висновок" вищевказаного акта перевірки зазначено, що угоди СПД ОСОБА_1 за січень-серпень 2011 року мають ознаки нікчемності, однак відсутні будь-які висновки щодо порушення СПД ОСОБА_1 податкового законодавства. А на аркуші 5 акта перевірки (а.с.42) зазначено про відсутність розбіжностей між податковими зобов'язаннями СПД ОСОБА_1 та ТОВ фірма "Рембудсервіс" станом на 22.08.2011 року. Представник відповідача в судовому засіданні ствердив, що податкові повідомлення-рішення щодо СПД ОСОБА_1 на підставі акта перевірки № 439/1745/НОМЕР_1 від 31.10.2011 року ДПІ у м. Рівне не приймалися.

За таких обставин виключення з податкового кредиту ТОВ фірма "Рембудсервіс" суми податку на додану вартість, сплаченої контрагенту СПД ОСОБА_1 в ціні товару, суд вважає неправомірним.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Згідно статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За результатами судового розгляду справи суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив правомірність формування податкового кредиту в липні 2011 року на суму 14 256,67 грн. по взаємовідносинах з СПД ОСОБА_1

Висновок податкового органу про порушення ТзОВ фірмою "Рембудсервіс" пп.198.3, пп.198.6 статті 198 Податкового кодексу України на думку суду є безпідставним та необґрунтованим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, що виключає донарахування грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій. На думку суду, при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, чим порушено законні інтереси позивача, а відтак податкове повідомлення-рішення від 03.02.2012 року № 0023851541, є протиправним та підлягає до скасування.

Судові витрати присуджуються на користь позивача відповідно до ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне від 03.02.2012 року № 0023851541 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 15086,25 грн., у тому числі за основним платежем на 12069,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 3017,25 грн., - визнати протиправним та скасувати.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Рембудсервіс" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 150,86 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дорошенко Н.О.