Рішення № 24531468, 29.05.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2/2609/3689/12

2609/12858/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Калініченко О.Б.

при секретарі Войцеховській М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача 30.12.2011 року звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК», яке є правонаступником ВАТ «РОДОВІД БАНК», заборгованість за кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року в розмірі 295800,75 доларів США, що за курсом НБУ станом на 03.11.2011 року еквівалентно 2360283,92 грн.

В позові посилається на те, що між ВАТ «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є позивач, та відповідачкою ОСОБА_1 15.12.2006 року був укладений кредитний договір №15.3/СЖ-207.06.2, на підставі якого банк надав відповідачці кредит у сумі 300000,00 доларів США строком по 15.12.2009 року включно зі сплатою за користування кредитом 15,0 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року між банком та відповідачкою був укладений договір іпотеки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 15.12.2006 року за реєстровим №1310.

09.06.2008 року між сторонами був укладений додатковий договір до кредитного договору, згідно з умовами якого внесено зміни до п.п.1.1., 1.3., 3.1 кредитного договору №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року шляхом викладення його умов в тій редакції, що банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 180000,00 доларів США терміном по 15.12.2009 року включно та зі сплатою за користування кредитом 16% річних, а також, що забезпеченням зобов'язань щодо сплати процентів за користування грошовими коштами, пені за несвоєчасну сплату процентів, штрафу та відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов цього договору є іпотека квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

06.11.2008 року між сторонами була укладена додаткова угоду до кредитного договору, згідно з умовами якої внесено зміни до п.1.3. кредитного договору №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року, а саме встановлена процентна ставка за користування кредитними коштами на рівні 17% річних.

На порушення умов кредитного договору позичальниця не виконує зобов'язання по своєчасному поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем.

Враховуючи, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки, тому позивач просить визначити порядок виконання рішення по стягненню заборгованості за кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року за рахунок майна, переданого позивачу в іпотеку, шляхом продажу предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1 на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження та у разі недостатнього задоволення вимог позивача звернути стягнення на інше майно відповідачки.

Представник позивача в судове засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Відповідачка в судовому засіданні факт порушення нею зобов'язань перед позивачем за договором кредиту не заперечувала, пояснивши дану обставину скрутним матеріальним становищем. Крім того, враховуючи, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в однин рік, то відповідачка заявила клопотання про застосування позовної давності до нарахованої позивачем пені та зменшення суми нарахованої заборгованості за кредитом.

Суд вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За правилами ст.ст.1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Судом встановлено, що 15.12.2006 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є позивач, та відповідачкою ОСОБА_1 15.12.2006 року був укладений кредитний договір №15.3/СЖ-207.06.2, на підставі якого банк надав відповідачці кредит у сумі 300000,00 доларів США строком по 15.12.2009 року включно зі сплатою за користування кредитом 15,0 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року між банком та відповідачкою був укладений договір іпотеки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 15.12.2006 року за реєстровим №1310.

Позивач в повному обсязі виконав взяті на себе кредитним договором зобов'язання, про що свідчить надання відповідачці ОСОБА_1 кредитних коштів, що підтверджується заявами про видачу відповідачці готівки від 20.12.2006 року на 85000 доларів США, 25.12.2007 року на 30000 доларів США, 09.01.2007 року на 150000 доларів США, 23.01.2007 року на 10000 доларів США, 06.03.2007 року на 6000 доларів США, 14.03.2007 року на 7000 доларів США, 05.04.2007 року на 6000 доларів США, 04.05.2007 року на 6000 доларів США.

09.06.2008 року у зв'язку з частковим погашенням відповідачкою кредиту на залишок непогашеної частини кредитних коштів між сторонами був укладений додатковий договір до кредитного договору, згідно з умовами якого внесено зміни до п.п.1.1., 1.3., 3.1 кредитного договору №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року шляхом викладення його умови в наступній редакції: банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 180000,00 доларів США терміном по 15.12.2009 року включно та зі сплатою за користування кредитом 16% річних; а також, що забезпеченням зобов'язань щодо сплати процентів за користування грошовими коштами, пені за несвоєчасну сплату процентів, штрафу та відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов цього договору є іпотека квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

06.11.2008 року між сторонами була укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно з умовами якої внесено зміни до п.1.3. кредитного договору №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року, а саме встановлена процентна ставка за користування кредитними коштами на рівні 17% річних.

Цивільне законодавство передбачає як умову відплатності, так і безвідплатності договору позики, що встановлюється сторонами. Якщо сторонами не визначений розмір процентів за користування чужими коштами, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки НБУ. Якщо сторонами не встановлено домовленості щодо строків виплати процентів, позичальник зобов'язаний щомісячно виплачувати проценти до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК).

Сплата боржником процентів за грошовим зобов'язанням є обов'язком боржника й у разі прострочення ним виконання грошового зобов'язання, оскільки вказані проценти, які боржник зобов'язаний сплачувати за користування чужими коштами, за своєю юридичною природою є не санкцією, а боргом, виходячи з правомірного характеру користування.

Так, відповідно до п.п.4.1., 4.3. кредитного договору позичальник зобов'язаний забезпечувати повне повернення одержаної суми кредитів не пізніше 15.12.2009 року та сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом до 10 числа кожного календарного місяця включно.

Однак відповідачка в порушення умов кредитного договору не виконала зобов'язання щодо погашення заборгованості, тому станом на 03.11.2011 року перед позивачем рахується заборгованість у розмірі 295800, 75 доларів США, яка включає в себе в тому числі 173215,98 доларів США -заборгованість по кредиту; 112645,46 доларів США -пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та нарахованих процентах; 9939,31 доларів США -3% річних від простроченої суми.

Вказана заборгованість відповідачки ОСОБА_1 перед позивачем підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 03.11.2011 року.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають наслідки, встановлені законом або договором. Крім того, наслідки порушення договору позичальником відповідно до ст. 1050 ЦК України визначаються загальною нормою ст. 625 цього Кодексу.

Так, нормою ст. 625 ЦК України передбачено сплату суми боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з викладеного, позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу позикодавця повинен сплатити суму боргу з урахуванням 3% процентів річних з простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, враховуючи, що відповідачка в порушення умов кредитного договору №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року, відповідно до п.4.1 якого вона зобов'язалась забезпечити повернення одержаної суми не пізніше 15.12.2009 року, свої зобов'язання належним чином не виконала та станом на 03.11.2011 року надані кредитні кошти в повному обсязі не повернула, а позивачем після закінчення строку договору було припинено нарахування процентів за користування кредитними коштами, тому суд вбачає, що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних від простроченої суми, що склали 9939,31 доларів США, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з п.4.5. кредитного договору №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року за порушення строків (термінів) повернення кредитів та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної ставки, яка визначена в п.1.3. цього договору, від суми простроченого платежу, що відповідно до умов договору склала 34% річних.

Так, як вбачається з наданого позивачем розрахунком заборгованості відповідачки, пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів за період з 16.12.2009 року по 03.11.2011 року та нарахованих процентах за період з 11.08.2009 року по 12.01.2010 року склала відповідно 112533,27 доларів США та 112,19 доларів США, а загалом - 112645,46 доларів США.

Проте, згідно ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, про що відповідачкою було заявлено клопотання щодо застосування позовної давності.

Виходячи з того, що позивач звернувся до суду з вимогами 30.12.2011 року, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідачки та наявність законних підстав для застосування позовної давності до нарахованої за період до 30.12.2010 року пені, розмір якої, таким чином, залишиться 76290,54 доларів США.

Між тим,за заявою відповідачки згідно з ч.3 ст.551 ЦК України суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 10.11.2011 року N 15-рп/2011 вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п.1 ч.2 ст.92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Також, виходячи з принципів добросовісності та розумності, передбачається обов'язок особи утримуватись від дій, які б могли порушити, зокрема, права інших осіб, тобто встановлюється неприпустимість зловживання суб'єктивним правом шляхом вчинення певних дій в будь-який спосіб.

Так, тлумачення ст. 13 ЦК України дає підстави дійти висновку, що під зловживанням правом слід розуміти не тільки дії, вчинені особою під час реалізації свого суб'єктивного права з винятковим наміром завдати шкоди іншій особі. Дії, вчиненні особою під час реалізації свого суб'єктивного права з правомірними намірами, також слід розглядати як заборонене законодавством зловживання правом.

Отже, враховуючи, що позивач звернувся за захистом свого порушеного суб'єктивного права більше ніж через два роки, що призвело лише до збільшення розміру неустойки, розмір пені є значно високим по відношенню до розміру заборгованості за основним боргом, а також доволі високий ступінь виконання зобов'язання відповідачки та ненадання доказів завдання позивачу негативних наслідків через прострочення виконання зобов'язання, суд вбачає підстави для зменшення розміру пені за несвоєчасне погашення простроченої суми до 2645,46 доларів США.

Згідно з вимогами ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, чи іншим нормативно-правовим актом.

Ст. 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до умов Кредитного договору позичальниця зобов'язалася сплачувати кредит і проценти за користування ним у строки, в розмірі та валюті кредиту, як це було визначено договором.

Слід зазначити, що під час виконання судового рішення про стягнення заборгованості в гривні при тому, що право вимоги у позивача враховується в іноземній валюті, виникне курсова різниця, оскільки курс долара США до гривні на день виконання рішення суду (платежу) буде різним, і, таким чином, банку не буде повернута така ж сума грошових коштів, яку позичальниця отримала у власність.

Отже, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову у іноземній валюті та вважає, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року у загальному розмірі 185800,75 доларів США, що станом на 03.11.2011 року за курсом НБУ еквівалентно 1442559,8 грн., що складається з: 173215,98 доларів США -заборгованість по кредиту; 2645,46 доларів США -пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та нарахованих процентах; 9939,31 доларів США -3% річних від простроченої суми.

Щодо вимог позивача про визначення порядку виконання рішення по стягненню заборгованості за кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року за рахунок майна, переданого позивачу в іпотеку, шляхом продажу предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1 на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження та звернення стягнення на інше майно відповідачки у разі недостатності суми від реалізації предмету іпотеки для повного задоволення вимог позивача, то суд вбачає дані вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п.5.1. кредитного договору №15.3/сж-207.06.2 від 15.12.2006 року у разі недотримання позичальником умов цього договору банк має право вимагати дострокового повернення одержаної суми кредитів, сплати нарахованих за ним процентів, а також звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки.

Відповідно до п.2.1.6. договору іпотеки від 15.12.2006 року передбачається, що у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, що передбачений р. 3 цього договору, та задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в іпотеку майна в повному обсязі, визначені на момент фактичного задоволення, враховуючи суму заборгованості за кредитами, плату за користування грошовими коштами, збитків, неустойки, штрафів, пені, іншої заборгованості та витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням та зверненням стягнення на предмет іпотеки, а також витрат, пов'язаних з утриманням і збереженням предмета іпотеки, витрат страхування предмета іпотеки, витрат із вчиненням виконавчого напису, тощо.

Згідно з ч.6 ст.3 ЗУ «Про іпотеку»у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно з ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочку виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Таким чином, суд має право визначити порядок виконання рішення суду, тобто встановити способи та строки відновлення порушених прав, свобод та інтересів шляхом вчинення або утримання від вчинення певних дій, заходи примусового виконання, послідовність їх здійснення тощо.

Разом з тим, згідно ст. 39 ЗУ «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Однак, враховуючи вищезазначену норму Закону, позивач, звертаючись до суду з вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки, належним чином не виклав обставини щодо розміру вимог та його складових, які підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотеки та початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, що позбавляє суд встановити співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна та, звернувши стягнення на предмет іпотеки, визначити межі відповідальності позичальниці перед позивачем.

Крім того, враховуючи, що позивач фактично ставить вимоги про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості, що є по своїй суті стягненням в подвійному розмірі, тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, виходячи з того, що обсяг прав позивача як іпотекодержателя не змінюється, оскільки останній не позбавлений права в порядку виконання рішення суду в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а загальний порядок та спосіб звернення стягнення на майно боржника передбачений ЗУ «Про виконавче провадження»та відповідні повноваження щодо виконання рішення суду в примусовому порядку за рахунок усього майна, яке належить боржнику та буде виявлено в процесі виконавчого провадження, притаманне саме державній виконавчій службі, тому суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача частково, визначивши порядок виконання рішення щодо стягнення з відповідачки заборгованості відповідно до ст. 32 ЗУ «Про виконавче провадження»шляхом звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року станом на 03.11.2011 року, що складається з: 173215,98 доларів США -заборгованість по кредиту; 2645,46 доларів США -пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та нарахованих процентах; 9939,31 доларів США -3% річних від простроченої суми, а також згідно зі ст.88 ЦПК України суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2823,00 грн., та визначення порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1

На підставі викладеного та керуючись кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року, ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 526, 527, 530, 509, 526, 598- 590, 611, 624, 050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3-4, 10-11, 13, 16, 57-61, 88, 169, 209, 212-215, 217, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК»заборгованість за кредитним договором №15.3/СЖ-207.06.2 від 15.12.2006 року станом на 03.11.2011 року, що складається з: 173215,98 доларів США -заборгованість по кредиту; 2645,46 доларів США -пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та нарахованих процентів; 9939,31 доларів США -3% річних від простроченої суми, а також витрати по оплаті судового збору у розмірі 2823,00 грн.

Визначити порядок виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1.

В решті позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: