Ухвала суду № 24516277, 30.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2012 р.Справа № 2а-16298/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Білоус А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2012р. по справі № 2а-16298/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМІНСИСТЕМС"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 29 червня 2011 року № 0002912305/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 73077,50 гри., в тому числі за основним платежем - 58462,00 грн., штрафні санкції - 14615,50 грн. (Форма «Р») ; податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 29 червня 2011 року № 0002922305/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58462,50 грн., в тому числі за основним платежем - 46770,00 грн., штрафні санкції - 11692,50 грн. (Форма «Р»); податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 29 червня 2011 року № 0002932305/0 про визначення суми завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 472,00грн. (Форма «В4»).

В апеляційній скарзі відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби, зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, в порушення норм матеріального права, є необґрунтованою та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Промінсистемс" зареєстровано Виконавчим комітетом Харківської міської ради 12.03.2007 року, про що внесено запис про включення відомостей до ЄДР № 14801020000033936. та перебуває на обліку в ДПІ з 14.03.2007 року № 17181.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова 20.06.2011р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "Промінсистемс" за період з 01.04.2008р. по 31.03.11р. За результатами зазначеної перевірки складено акт № 2567/23-05/34862843 від 20.06.2011р., в якому виявлені наступні порушення позивача:

-п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 58 462 грн., у тому числі у 1 кварталі 2010 року на суму 58462 грн.

-п. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого ТОВ «Промінсистемс»:

- занижено суми ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет на 46 770 грн., у тому числі у березні 2010 року у сумі 46 298 грн., у квітні 2010 року на 472 грн.;

- завищено значення рядка 22 «Зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду»декларації з ПДВ за березень 2010 року на 472 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення від 29 червня 2011 року : № 0002912305/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 73077,50 грн., в тому числі за основним платежем - 58462,00 грн., штрафні санкції -14615,50 грн., № 0002922305/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58462,50 грн., в тому числі за основним платежем -46770,00 грн., штрафні санкції - 11692,50 грн. та № 0002932305/0 про визначення суми завищення від'ємного значення податку на додану вартість за березень 2010 року у розмірі 472,00грн.

Позивач не погодився зі вказаними податковими повідомленнями -рішеннями та оскаржив їх послідовно до ДПА у Харківській області та до ДПА України. За результатами розгляду скаргу підприємства залишено без задоволення, а податкові повідомлення -рішення залишені без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Між позивачем - підрядником та наступними замовниками: ЗАТ "ТММ-Енергострой ( договір № 19/06-ОВК від 27.06.08р.), ТОВ "Завод современных пищевых технологий" ( договір №25/11-ОВК від 09.11.07р.), ТОВ ХФП " Здоровье народу" ( договір № 01/01-ОВК від 22.01.10р.), ТОВ " Здоровье народу" ( договір № 15/02-ОВК від 15.02.10р.)укладено договори підряду на виконання підрядних робіт (роботи по монтажу) .

На виконання вищезазначених договорів в межах здійснення господарської діяльності, між ТОВ "Промінсистемс"(замовник) та ТОВ "Спецтрубомонтаж" (субпідрядником) укладено договір підряду №01/10-09 від 01.10.2009 року, згідно якого замовник доручає, а підрядник зобов"язується на свій ризик виконати роботи по монтуванню системи опалювання, вентиляції та кондиціювання у а здати їх замовнику, а замовник -прийняти виконані роботи та сплатити . Строк виконання договору - 6 місяців, ціна робіт - 600 000 грн.

На виконання вказаного договору №01/10-09 від 01.10.2009 року позивачу видані податкові накладні № 42 від 29.03.2010, №43 від 29.03.2010, № 44 від 29.03.2010 року, № 45 від 29.03.2010року, №68 від 30.04.2010 року,№70 від 30.04.2010 року, на підставі яких позивач відніс до складу податкового кредиту в березні 2010 року - 46 770,00 грн. податку на додану вартість та відніс до складу валових витрат у І кварталі 2010 року вартість отриманих монтажних робіт в сумі 233 849,17 грн.

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена у цілях бухгалтерського обліку, у першу чергу є первинні документи. За змістом п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, але сплачують податок на прибуток за ставкою нижчою, ніж зазначена у ст. 10 цього Закону, або сплачують цей податок у складі єдиного фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата фактичного отримання робіт (послуг) від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати. Тобто мова тут йде про дату збільшенні валових витрат по даті і фактичного отримання платником податків результатів робіт (послуг).

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У даному випадку первинними документами, що підтверджують факт надання послуг контрагентом позивача - ТОВ "Спецтрубомонтаж" є двосторонні документи -акти прийому виконаних робіт, доказами понесення позивачем витрат є приєднані до справи копії довідок про вартість виконаних робіт , копії банківських виписок, копії розрахунків до актів.

На підтвердження мети договору з ТОВ "Спецтрубомонтаж" у письмовому поясненні позивач зазначив, що зазначений договір був укладений для виконання договорів з іншими контрагентами у зв"язку з великим об"ємом робіт на об"єктах замовників і невеликим штатом співробітників позивача.

В акті перевірки позивач не вказує, які саме порушення допущенні підприємством - позивачем, а лише посилається на висновки акту перевірки контрагента позивача, яким встановлена відсутність реального здійснення правочинів у 2010 році.

Враховуючи викладене, колегя погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість доводів відповідача про те, що правочини були укладені без мети реального настання правових наслідків.

Слід відмітити, що ні в акті перевірки, ні в подальшому відповідач не заперечує того, що формування валових витрат та податкового кредиту позивачем проводилося на підставі належним чином оформлених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що висновки акту перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем або його контрагентом вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, проте такі висновки працівниками органу ДПС зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, на які посилається відповідач, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2012р. по справі № 2а-16298/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Донець Л.О. Кононенко З.О.

Повний текст ухвали виготовлений 04.06.2012 р.