Постанова № 24486442, 30.05.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2012 р. Справа № 5023/9964/11

"30" травня 2012 р. Справа № 5023/9964/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г.суддів :Мележик Н.І., Подоляк О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "ВТБ Банк"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.03.2012у справі№ 5023/9964/11 господарського суду Харківської областіза позовомПАТ "ВТБ Банк" (надалі - Банк)доТОВ "Таміра" (надалі -Товариство)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Тагіт"прозвернення стягнення на предмет іпотекиза участю представників: від позивача- Ігнатенко Т.В.від відповідача- Миськів С.О.від третьої особи- не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року Банк звернувся до господарського суду з позовом до Товариства та просив суд, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, поданих в порядку ст. 22 ГПК України, звернути стягнення на предмет іпотеки, що є предметом Іпотечного договору № 115-Z/3 від 10.05.2007, укладеного між ним та відповідачем, в рахунок погашення заборгованості в сумі 69 357 277,80 грн. та 12 494 064,12 доларів США за Кредитним договором № 115-Ю від 26.04.2007, укладеного між Банком та ТОВ "Тагіт", визначивши, в порядку ст. 39 Закону України "Про іпотеку", спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши ціну продажу предмета іпотеки на підставі оцінки майна на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2011 (суддя Кухар Н.М.) позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2012 (суддя: Здоровко Л.М., Плахов О.В., Хачатрян В.С.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.04.2007р. між Банком та ТОВ "Тагіт" (Позичальник) укладено Кредитний договір № 115-Ю про надання мультивалютної кредитної лінії (надалі -Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у вигляді відзивної відновлювальної мультивалютної кредитної лінії в гривні та доларах США в межах максимального ліміту заборгованості по кожній валюті у розмірі 8 217 820 доларів США та 41 500 000 гривень, строком до 25.04.2009 включно, з урахуванням графіків погашення.

Додатковою угодою № 1 від 27.04.2007, Додатковою угодою № 2 від 25.07.2008, Додатковою угодою № 3 від 31.10.2008, Додатковою угодою № 4 від 27.11.2008 та Додатковою угодою № 5 від 23.01.2009 були внесені зміни до Кредитного договору.

Пунктом 1.1. Кредитного договору, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 3, передбачено, що за користуванням кредитом Позичальник сплачує процентну ставку в розмірі 19,5 % річних у гривні та 13,5 % річних в доларах США.

Відповідно до п. 9.1. Кредитного договору, у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник, додатково до відсоткової ставки вказаної в п. 1.1. Кредитного договору, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від простроченої суми.

Пунктом 9.2. вказаного договору передбачено, що у разі несвоєчасної (неналежної) сплати плати за користування кредитом, а також плати за управління зобов'язанням по кредиту Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

З метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника по Кредитному договору, 10.05.2007 між Банком та Товариством (Іпотекодавець) укладено Іпотечний договір № 115-Z/3 (надалі -Іпотечний договір) предметом якого є нежитлова будівля літ. "Т-5", загальною площею 10441,4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 13. Предмет іпотеки був оцінений сторонами в 48 972 375 грн.

Відомості про заборону відчуження предмету іпотеки зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з невиконанням Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та інших нарахувань у ТОВ "Тагіт" перед Банком виникла заборгованість.

05.02.2011 в газеті "Урядовий кур'єр" № 22 (4420) опубліковано оголошення з інформацією про прийняття рішення вищим органом управління Товариства про припинення останнього шляхом ліквідації з пропозицією кредиторам пред'явити свої вимоги до Товариства протягом двох місяців з дня опублікування оголошення в порядку, передбаченому ст. 112 ЦК України, ст. 61 ГК України.

28.02.2011 Банк звернувся до ліквідатора Товариства із вимогами про визнання його кредитором Товариства та задовольнити його вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Проте, вказані вимоги Банку задоволені не були.

В подальшому, постановою господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2011 року у справі № 29/5005/6325/2011 Товариство визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Банку мотивовано тим, що у зв'язку з невиконанням Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором, у Банку виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки на підставі ст. 33 Закону України "Про іпотеку".

Також, суд першої інстанції вказав, що іпотекодержатель, який не звернув стягнення на предмет іпотеки, стосовно майнового поручителя, щодо якого порушено справу про банкрутство, не може мати вимог, які є предметом судового розгляду при затвердженні реєстру вимог його кредиторів, а тому до реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель позбавлений права брати участь у такій справі про банкрутство, бо не є кредитором іпотекодавця у розумінні його як особи, що має грошове право вимоги до боржника - майнового поручителя та дійшов висновків про те, що у разі порушення щодо іпотекодавця справи про банкрутство суд не позбавлений права розглянути по суті позовні вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки та прийняти щодо них відповідне рішення.

Проте, вказані висновки обґрунтовано спростовані апеляційним господарським судом, з огляду на наступне.

Згідно ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 33 даного Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Згідно п. 2 ч. 6 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 15 вказаного Закону у реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

З аналізу норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також норм Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в частині регулювання правового становища кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, у зв'язку з порушенням провадження у справах про банкрутство вбачається, що до внесення відповідних змін до Закону стягнення на предмет застави в порядку, передбаченому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і Законом України "Про іпотеку" окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватись, оскільки встановлення у Законі особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (мораторій на задоволення вимог кредиторів передбачає припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів).

Апеляційний господарський суд вірно вказав, що саме у ліквідаційній процедурі боржника ліквідатором розглядаються вимоги щодо грошових зобов'язань, у тому числі забезпечені заставою за договором іпотеки, що не передбачає виділення майна з ліквідаційної маси та окремої його реалізації державним виконавцем або кредитором за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Врахувавши, що Товариство постановою господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2011 року у справі № 29/5005/6325/2011 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що Банк має право реалізувати вказані свої вимоги не в межах окремого позовного провадження, а в межах справи про банкрутство та правомірно відмовив в позові.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "ВТБ Банк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2012 у справі № 5023/9964/11 залишити без змін.

Головуючий, суддя Н. Дунаєвська

С у д д і Н. Мележик

О. Подоляк