Ухвала суду № 24460485, 13.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 р.Справа № 2а-7738/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду в складі :

Головуючого судді Сіренко О.І.

Суддів Любчич Л.В.

Спаскіна О.А.

При секретарі Зливко І.М.

За участь представника позивача ОСОБА_2

За участю представника третьої особи Кизим Т.В.

За участю представника третьої особи Оніка С.В.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року по справі №2а-7738/11/2070 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Куп'янський молочноконсервний комбінат», Товариство з обмеженою відповідальністю «Майра»про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

09 вересня 2011 року постановою Харківського окружного адміністративного суду задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області, треті особи: Публічне акціонерне товариство Куп'янський молочноконсервний комбінат та Товариство з обмеженою відповідальністю «Майра»про скасування податкового повідомлення-рішення.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області №000033100 від 04.04.11 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 12827,50 грн., з яких за основним платежем 10262,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2565,50грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення не надано належної оцінки даним, отриманим від ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Майра», яке є контрагентом позивача, відповідно до яких встановлено порушення ТОВ «Майра»податкового законодавства, а саме: відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 3,4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, за результатами опрацювання даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за період: жовтень, листопад, грудень 2010 року по ТОВ «Майра»встановлено розбіжність у розрізі завищення податкового кредиту, податкових зобов'язань з контрагентів-постачальників, контрагентів-покупців.

Зазначає, що судом першої інстанції проігноровано нікчемність угод, укладених між ТОВ «Майра»та ТОВ «АПК «Улан», оскільки в результаті перевірки було встановлено відсутність за місцем знаходження ТОВ «АПК «Улан», відсутність установчих документів, первинної бухгалтерської документації підприємства, печатки, штампа, та майна.

Крім того, судом першої інстанції проігноровано факт нікчемності угод, укладених між ТОВ «Майра»та ТОВ «Архар», оскільки під час проведення перевірки було встановлено неможливість підприємством здійснювати транспортування придбаного або реалізованого товару, навантаження-розвантаження придбаного та реалізованого товару власними силам.

В запереченнях на апеляційну скаргу третя особа Публічне акціонерне товариство «Куп'янський молочноконсервний комбінат»просить залишити апеляційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року по справі №2а-7738/11/2070 без змін.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивачка, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.07.1997 року позивачка, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 зареєстрована в Куп'янській ОДПІ як платник податків, має свідоцтво платника ПДВ № НОМЕР_4, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1.

21.03.2011 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово - господарської діяльності позивача з питань виявленої недостовірності даних, що міститься у податкових деклараціях з податку на додану вартість та в декларації про доходи за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р.

21.03.2011 р. за результатами перевірки прийнято акт № 281/17-2556500046, яким встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_5 з постачальником товару ТОВ «Майра»з постачальниками товарів (цукру).

Згідно податкової звітності та наданих до перевірки документів у ТОВ «Майра»встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

ТОВ «Майра»не мало власних обігових коштів, за рахунок яких можливо проведення розрахунків з постачальниками за придбаний товар. Внесок до статутного фонду здійснено грошовими коштами, які перераховано на розрахунковий рахунок: 03.12.2009 р. в сумі 38000,0 грн., 11.08.2010 р. в сумі 37000,0 грн. Також перевіркою ТОВ «Майра»встановлено, що на товаристві відсутні власні вантажні транспортні засоби, що свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ «Майра»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Таким чином, правочини, укладені від імені ТОВ «Майра»не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.

Отже, правочин, внаслідок якого неправомірно віднесено суми до податкового кредиту, по операціям з ТОВ «Майра»по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави у вигляді податків, суперечить інтересам держави і суспільства і вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.

Крім того, актом перевірки встановлено, що взаємовідносини між ФОП ОСОБА_5 та контрагентами здійснювався на підставі договору купівлі-продажу № М-1708-3-КП від 17.08.10 р., договору відповідального зберігання № 0109/1 від 01.09.11 року (з ТОВ "Майра").

Договору № 0816050399 від 30.11.09 р., додаткової угоди до вказаного договору № 1 від 20.01.10 р., специфікацій до вказаного договору № 2 від 01.03.10 р., № 3 від 03.03.10 р., № 4 від 15.03.10 р., № 5 від 17.08.10 р., № 6 від 27.08.10 р., № 7 від 01.09.10 р., № 8 від 02.09.10 р., № 9 від 06.09.10 р., № 10 від 07.09.10 р., № 11 від 10.12.10 р., № 12 від 13.12.10 р. (ПАТ «Куп'янський молочноконсервний комбінат»), договору №1-1 від 01.10.10 р. (ТОВ «Балаклійське ХПП»), договору № 1-5 від 20.12.10 р., протоколом розбіжностей до договору( ПП «Завод продовольчих товарів «Каре»), договору № 1-2 від 01 12 10 року( ПАТ «Гарант»).

На виконання умов договору укладеного між підприємством позивача та ТОВ «Майра», останнє передало, а позивач прийняв товар, оплативши його вартість. ТОВ «Майра»було виписано на користь ФОП ОСОБА_5 податкові накладні, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаного ним за вищевказаним договором товару, видаткові накладні. Зазначені податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Акти приймання-передачі товару від 19.10.2010 р., 20.10.2010 р., 01.12.2010 р., 10.12.2010 р., 13.12.2010 р., 20.12.2010 р. підтверджують факт передачі товару.

Розрахунки відбувались у безготівковій формі, що підтверджується виписками АТ «ОТП Банк», Харківської філії ПАТ «Укрсоцбанк». Транспортування товару здійснювалось ТОВ «Архар», про що свідчать наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні.

04.04.11 р., на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000331700, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12827,5 грн., з яких за основним платежем -10262,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -2565,50 грн.

Задовольняючи позов ПП ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;.

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)..

Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. №165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Згідно п.п.7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що належним чином оформлена податкова накладна є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2009 р. ТОВ «Майра»зареєстровано в ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова як платник податку на додану вартість, має свідоцтво платника ПДВ № 100260400, індивідуальний податковий номер 368174920384.

На момент укладання угод з позивачем ТОВ «Майра»перебувало в Єдиному державному реєстрі (код ЄДРПОУ 36817495).

Таким чином, ТОВ «Майра»на момент укладення договорів та складення податкових та видаткових накладних було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке на момент виникнення спірних відносин не було анульовано.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту.

Згідно з п.п. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Відповідно до п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю. Товар, який виступає об'єктом договірних відносин поставки, призначається, як правило, для використання у підприємницькій діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. На момент укладення договору поставки товар може бути відсутнім у продавця. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Згідно п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме податкових накладних, позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Таким чином, сторони за вказаними договорами в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, здійснили поставку товару належної якості та кількості в обумовлені строки замовнику (покупцю), сторони один до одного претензій не мають, а отже договір між ними укладений та виконаний у встановленому законом порядку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що понесені позивачем валові витрати підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач під час перевірки прийшов до помилкового висновку про те, що правочини, укладені від імені ТОВ «Майра»не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.

Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній у листі від 02.06.2011р. №742/11/13-11.

Отже, невиконання свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету контрагентами тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, але зазначені обставини не є підставою для позбавлення позивача на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України "Про податок на додану вартість"не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами позивача податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Приймаючи до уваги те, що Закон України «Про податок на додану вартість»підставою для отримання відшкодування визначав дані тільки податкової декларації за звітний період і не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків, твердження відповідача є неправомірними.

Крім того, колегія суддів вважає неправомірним висновок відповідача про те, що ФОП ОСОБА_5 не мала права одержувати призначений для реалізації цукор від особи, у якої не було ліцензії на здійснення оптової торгівлі цукром та про те, що у ФОП ОСОБА_5 не було права реалізовувати цукор суб'єктам господарювання роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам господарювання, оскільки ФОП ОСОБА_5 не мала ліцензії на здійснення оптової торгівлі цукром.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Види господарської діяльності, не передбачені у статті 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню. В Прикінцевих положеннях Закону (стаття 24) встановлено, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», одним із принципів державної політики у сфері ліцензування є встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері, крім випадків, передбачених частиною першою статті 9 цього Закону.

З метою приведення Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»у відповідність до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», частину другу статті 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»: «Оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії).»виключено.

Отже, відсутність у ФОП ОСОБА_5 ліцензії (спеціального дозволу) на оптову торгівлю цукром на внутрішньому ринку України не може бути підставою для твердження про наявність порушень вимог чинного законодавства, що регулює правовідносини ліцензування.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів реальності виконання угод укладених з ТОВ «Майра», оскільки вказане ТОВ відсутнє за місцем реєстрації, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки самому акті ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 09.03.2011р. №905/233/36817495 стосовно ТОВ «Майра»зазначено, що останнє в своїй діяльності використовувало численні офісні, виробничі (торгівельні, складські) приміщення, подавало звітність до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, здійснювало фінансово-господарську діяльність. Крім того, до суду апеляційної інстанції надано договори оренди складських та офісних приміщень, які орендувало ТОВ «Майра», договір на перевезення товарів з ТОВ «Архар»та підтвердження оплати за цим договором, договір оренди приміщення з ТОВ «Караван».

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року по справі №2а-7738/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 19 березня 2012 року.

Головуючий (підпис) Сіренко О.І.

Судді (підпис) Любчич Л.В.

(підпис) Спаскін О.А.

З оригіналом згідно: Сіренко О.І.