Ухвала суду № 24437769, 11.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/73551/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Бойка В.І., відповідача:Шевченка Т.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.08.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 р.

у справі № 2а-5620/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЛІА»ЛТД

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЛІА»ЛТД (надалі -позивач, ТОВ Виробничо-комерційна фірма «ЛІА»ЛТД) звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (надалі -відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.08.2011 р. (суддя -Г.Є. Щипачова), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -М.М. Гімон, судді: Л.А. Василенко, О.В. Карпушова), позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0001288023 від 24.06.2011 р., видане Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, яким ТОВ ВКФ «ЛІА»ЛТД збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 73 880,00 грн., у тому числі за основним платежем 59 104,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14 776,00 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за декларацією з податку на додану вартість з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої 09.06.2011 р. складено акт № 393/08-6/20163224 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»). Що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 59 104,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2011 р. № 0001288023, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 73 880,00 грн.

Судами встановлено, що 01.07.2008 р. між позивачем та приватним підприємством «Дон-Вест»укладено угоду поставки № 167 (надалі -угода № 167), згідно умов якої останнє зобов'язалось здійснити поставки товарів до структурних підрозділів позивача - супермаркетів торгівельної мережі «Абсолют».

Відповідач вважає, що укладена позивачем угода № 167 є нікчемною в силу приписів статті 228 Цивільного кодексу України, тобто такою, що порушує публічний порядок. На підтвердження своїх висновків податковий орган вказує на те, що операції з постачання та придбання товарно-матеріальних цінностей не мали реального товарного характеру, товар не перевозився та не зберігався, з наявних у позивача документів неможливо було встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла такі витрати, можливість здійснення таких операцій. Крім того, відповідач зазначає, що судами взагалі не встановлено, за якими саме господарськими операціями було сформовано спірний податковий кредит та не надано будь-якої правової оцінки таким операціям враховуючи їх специфіку, характер угод, не з'ясували правомірність, реальність, не перевірили факт виконання цих угод їх учасниками.

Однак, колегія суддів вважає такі доводи податкового органу безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність виконання умов угоди № 167 та здійснених на її підставі поставок товарів у грудні 2010 року підтверджено, наданими позивачем товарними накладними, податковими накладними, специфікаціями на товар, замовленнями та документами про якість товару. Таким чином, здійснення фактичної поставки продуктів харчування до магазинів позивача підтверджується належними первинними документами, складеними у відповідності до вимог законодавства.

Доводи податкового органу про те, що отримання ТОВ Виробничо-комерційна фірма «ЛІА»ЛТД за господарськими операціями товарно-матеріальних цінностей не підтверджується товарно-транспортними накладними та іншими документами, спростовано судами попередніх інстанцій, а саме у судовому засіданні встановлено, що доставку товарів до магазинів позивача здійснював його контрагент (ПП «Дон-Вест») власним транспортом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що податковим органом не доведено наявність у сторін угоди умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме у форму ухилення від сплати податків.

Що стосується висновків відповідача про безтоварність та нікчемність угоди, укладеної між позивача та ПП «Дон-Вест», які пов'язані з нікчемністю угоди між постачальником ПП «Дон-Вест»та ПП «Алвіс Центр», то колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що такі висновки податкового органу ґрунтуються на підставі акта Алчевської ОДПІ в Луганській області від 23.03.2011 р. № 478/231-30007450 про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Дон Вест»з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р. по взаємовідносинам з ПП фірма «Алвіс Центр», у якому зазначено, що враховуючи висновки акта перевірки ПП фірма «Алвіс Центр»від 15.03.2011 р. № 609/23-3/37111730, операції між вказаними контрагентами мають ознаки фіктивності.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили такі доводи СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську, оскільки нікчемність або недійсність угоди створює юридичні наслідки лише для сторін цієї угоди і не може впливати на права та обов'язки третьої особи, а саме позивача, який не мав жодних господарських відносин з ПП фірма «Алвіс Центр».

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які зазначили, що укладена угода № 167 відповідає положенням норм чинного законодавства України, а фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «Дон-Вест», а відтак правомірність включення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми понесених витрат.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.08.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 р. у справі № 2а-5620/11/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв