Ухвала суду № 24409096, 31.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2012 року м. Київ К-32058/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Новоград-Волинська ОДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.02.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010

у справі № 2-а-3847/09/0670

за позовом комунального підприємства Новоград-Волинсього виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі -Підприємство)

до Новоград-Волинсьої ОДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2009 № 0002912320/1 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 212420,84 грн. за основним платежем та 106210,42 грн. за штрафними санкціями, а також податкового повідомлення-рішення від 22.05.2009 № 0004862320/1 в частині донарахування Підприємству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 10348,98 грн. за основним платежем та 5174,49 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.02.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010, позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 22.05.2009 № 0004862320/1 скасовано у повному обсязі; податкове повідомлення-рішення від 22.05.2009 № 0002912320/1 скасовано в частині нарахування ПДВ у сумі 212160,71 грн. за основним платежем та 106080,35 грн. за штрафними санкціями. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з помилковості висновку податкового органу про те, що поставка комунальних послуг, оплачених за рахунок бюджетних дотацій, є неоподатковуваною операцією, тоді як витрати Підприємства на купівлю жалюзі мають невиробничий характер та не підлягають відображенню у складі податкового кредиту позивача.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Новоград-Волинська ОДПІ просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що до податкового кредиту позивача не підлягає включенню частка суми ПДВ, сплачена при придбанні товарів для надання житлово-комунальних послуг, яка відповідає частці отриманих з бюджету дотацій на покриття різниці між витратами на виробництво таких послуг та їх собівартістю.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Новоград-Волинської ОДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2008, оформлену актом від 04.03.2009 № 397/05-53/23-20/03343806. В ході цієї перевірки було виявлено, зокрема, факт включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості витрат на виробництво послуг з водопостачання та водовідведення, використаних в неоподатковуваних операціях, а саме - в операціях з поставки цих послуг за рахунок отриманих від Новоград-Волинської міської ради дотацій на покриття від'ємної різниці між витратами на виробництво названих житлово-комунальних послуг та доходами від їх поставки населенню за регульованими тарифами. Крім того, за висновком Новоград-Волинської ОДПІ, позивачем було безпідставно сформовано податковий кредит за наслідками придбання товарів (вентилятора, жалюзі, електричних чайників, музичного центру карооке та мікрофона), непризначених для виробничого використання. Зазначені обставини стали підставою для донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»:

органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (частина третя);

у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг (частина четверта);

видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті (частина п'ята).

На підставі наведених приписів Закону у перевірений період позивач одержував з місцевого бюджету дотації на покриття від'ємної різниці між витратами на виготовлення послуг з водопостачання та водовідведення і доходами від їх поставки населенню за затвердженими тарифами.

У розглядуваній справі попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що в даному разі джерело оплати вартості житлово-комунальних послуг (а саме -кошти населення або дотації з бюджету) не впливає на порядок формування постачальником податкового кредиту за наслідками придбання товарів та послуг, необхідних для виробництва цих послуг.

Так, згідно з приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Придбання товарів та послуг, що необхідні для виробництва послуг з водопостачання та водовідведення, здійснюється з метою їх використання в операціях з поставки таких послуг. Оскільки зазначені операції є об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 названого Закону, придбані виробниками цих послуг з відповідною метою товари та послуги є такими, що використовуються в оподатковуваних операціях.

Посилання податкового органу на приписи підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 вказаного Закону, відповідно до яких не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі), не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки регулюють оподаткування операцій з виплат, а не з отримання цільового фінансування. Придбані ж виробниками житлово-комунальних послуг товари та послуги не використовуються при здійсненні виплат бюджетних дотацій, а призначені для виготовлення послуг із водопостачання та водовідведення з метою їх подальшої поставки (тобто з метою використання в оподатковуваних операціях).

А відтак отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю послуг з водопостачання та водовідвення за нормами зазначеного Закону не розглядається як окрема операція, що створює наслідки у податковому обліку з податку на додану вартість.

З урахуванням наведеного у постачальників послуг з водопостачання та водовідведення відсутні підстави для застосування підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість». Зазначена норма встановлює, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Отже, оскільки товари та послуги, придбані виробниками житлово-комунальних послуг, повністю використані ними в операціях із поставки цих послуг, у таких виробників відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях.

Таким чином, слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої позивач цілком законно у повному обсязі включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів чи послуг, використаних при виробництві послуг з водопостачання та водовідведення.

В іншій частині рішення попередніх інстанції сторонами не оскаржуються, тоді як касаційним судом не виявлено допущеного судами неправильного правозастосування, на яке не було посилань у касаційній скарзі.

А відтак процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 у справі № 2-а-3847/09/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко