Ухвала суду № 24408698, 25.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/75974/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р.

у справі № 2а/0570/11936/2011

за позовом Приватного акціонерного товариства «АВК»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «АВК»(надалі -позивач, ПАТ «АВК») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (надалі -відповідач, СДПІ по роботі з ВПП) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р. (суддя -І.В. Буряк), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - В.Г. Яманко, судді: Е.Г. Казначеєва, І.А. Васильєва), позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 р. № 0000491313/26760/15-16-23/2; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено камеральну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2011 року, за результатами якої 15.06.2011 р. складено акт № 393/15-16-23/2/30482582 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми, заявленої до бюджетного відшкодування у січні 2011 року на суму 323 323,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 р. № 0000491313/26760/10/15-16-23/2, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 323 323,00 грн.

Викладений в акті висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтувався на відомостях інформаційних баз даних Державної податкової адміністрації України, відповідно до яких неможливо від слідкувати сплату до бюджету сум податку на додану вартість по ланцюгу постачання.

Колегія суддів вважає даний висновок податкового органу необґрунтованим та таким, що не відповідає приписам податкового законодавства, з огляду на наступне.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду

З аналізу норм Податкового кодексу України вбачається, що він не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від встановлення факту формування і сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, податковим органом не було виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту. Крім того, відповідачем не було подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-от безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували податок на додану вартість до бюджету, або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Водночас слід зазначити, що несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо законності формування позивачем заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у сумі 323 323,00 грн.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. у справі № 2а/0570/11936/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв