Ухвала суду № 24408634, 25.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/75954/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:Кеміня В.В.,прокуратури:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2009 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р.

у справі № 2а-5380/08/0970 (80135/09/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Шоп Груп»

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

за участю прокуратури Івано-Франківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Шоп Груп»(надалі -позивач, ТОВ «Захід Шоп Груп») звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (надалі -відповідач, ДПІ в м. Івано-Франківську), за участю прокуратури Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2009 р. (суддя -О.В. Басай), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.Б. Заверуха, судді: С.І. Богаченко, В.В. Ніколіна), позовні вимоги задоволено у повному обсязі: скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.09.2008 р. № 0000772304/1; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3,40 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2008 року, за результатами якої 13.08.2008 р. складено акт № 10590/23-4/34624177 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за травень 2008 року на суму -1 010 418,00 грн.; пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у декларації за квітень 2008 року на 241 416,00 грн. та у декларації за травень 2008 року на 54 189,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.08.2008 р. № 0000772304/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 010 418,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за період, який перевірявся позивач задекларував ввезення на митну територію товарів народного вжитку (одяг), митна вартість якого визначена митним органом і склала 1 864 626,38 грн., з якої товариство сплатило мито у розмірі 204 484, 01 грн. та податок на додану вартість у розмірі 413 822,13 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вантажно-митних декларацій. Сума сплаченого податку на додану вартість у розмірі 413 822,13 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2008 року.

Також судами встановлено, що основним та єдиним покупцем на митній території України було товариство з обмеженою відповідальністю «Валенсія», якому позивач відвантажив товари народного вжитку (одяг) на суму 10 344 336,00 грн., у тому числі податку на додану вартість у сумі 172 406,00 грн. Результати господарських відносин було відображено позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2008 року, у якій задекларовано суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 1 010 998,00 грн.

Відповідач зазначив, що підставою для зменшення податкового зобов'язання стала реалізація позивачем товарів, за ціною нижчою, ніж звичайна ціна на вказаний вид товарів, яку податковий орган ототожнює з митною вартістю таких товарів.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При цьому за правилами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

З огляду на наведені приписи Закону суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними. База оподаткування податком на додану вартість товариством визначена вірно, тобто в порядку пункту 4.1.статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»із договірної вартості товарів, яка не нижча за звичайні ціни, тоді як пункт 4.3 названого Закону, на який посилається відполвдіач, вказуючи на те, що ціна такого товару при його подальшій поставці, не може бути меншою за митну вартість, регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

За змістом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З урахуванням наведених норм Закону суди попередніх інстанцій правильно визнали необгрунтованими висновки податкового органу відносно обмеження суми бюджетного відшкодування різницею «значень податкового кредиту і податкових зобов'язань окремого звітного періоду», оскільки від'ємне значення податку на додану вартість, заявлене до відшкодування, може включати і від'ємні різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом і за попередні звітні періоди.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає законним скасування судами першої та апеляційної інстанцій податкового повідомлення-рішення від 23.09.2008 р. № 0000772304/1.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2009 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. у справі № 2а-5380/08/0970 (80135/09/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв