Ухвала суду № 24408608, 25.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/75482/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Брежницької О.С., відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р.

у справі № 2а-446/11/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична будівельна компанія»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична будівельна компанія»(надалі -позивач, ТОВ «Київська енергетична будівельна компанія») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (надалі -відповідач, ДПІ у Вишгородському районі Київської області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 р. (суддя -А.С. Волков), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -В.Е. Мацедонська, судді: Т.М. Грищенко, І.О. Лічевецький), адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми від 11.01.2011 р. № 0000023500/0, № 0000013500/0.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої 28.12.2010 р. складено акт № 2911/23-1/32878418 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, приписів пункту 5.3.1, абз. 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28.12.1997 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до заниження податку на прибуток у період, що перевірявся на загальну суму 5 181 624,00 грн., підпунктів 7.4.4, 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 4 113 003,16 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.01.2011 р. № 0000023500/0, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 070 352,00 грн. та від11.01.2011 р. № 0000013500/0, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 9 679 399,00 грн.

Судами встановлено, що 24.04.2009 р. між позивачем (підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Вектор-Престиж»(субпідрядник) укладено договір № 13/К06.2-СП, згідно умов якого останній зобов'язався виконати будівельно-монтажні роботи на об'єкті «Переведення на напругу 330 кВ ПЛ Сімферополь-Севастополь з реконструкцією та розширенням підстанції «Сімферополь»та «Севастополь», забезпечити необхідну якість робіт у відповідності з ДБН та іншими нормативними документами та здати роботи в установлені строки підряднику. Факт виконання умов договору підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, складеними за типовою формою №КБ-2в, затвердженою наказом Державного комітету статистики України і Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 №237/5, та платіжними дорученнями на загальну суму 2 412 850,00 грн. (у т.ч. податку на додану вартість 482 570,00 грн.)

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2009 р. між позивачем (підрядник) та ТОВ «Вектор-Престиж»(субпідрядник) укладено договір №23/К05-06.2/9-СП, відповідно до умов якого субпідрядник зобов'язався виконати будівельні та електромонтажні роботи на об'єкті «Переведення на напругу 330 кВ ПЛ Сімферополь-Севастополь з реконструкцією та розширенням підстанції «Сімферополь»та «Севастополь», забезпечити необхідну якість робіт у відповідності з ДБН та іншими нормативними документами та здати роботи в установлені строки підряднику. Факт виконання робіт за вказаним договором підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт та платіжними дорученнями на загальну суму 4 500 000,00 грн.. (у т.ч. податку на додану вартість 750 000,00 грн.).

Крім того, 26.10.2009 р. між позивачем (підрядник) та ТОВ «Вектор-Престиж»(субпідрядник) укладено договір № 33/К-06.2-СП, згідно умов якого субпідрядник зобов'язався виконати будівельні (земляні) роботи по улаштуванню траншеї для прокладання кабельної 330 кВ в дві цепі від ТЕС «Придніпровська»до території ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубний завод» в м. Дніпропетровськ, електромонтажні роботи на Дністровській ГАЕС, електромонтажні роботи на ПС «Сімферополь»і «Севастополь», забезпечити необхідну якість робіт у відповідності з ДБН та іншими нормативними документами та здати роботи в установлені строки підряднику. Факт виконання робіт за вказаним договором підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт та платіжними дорученнями на загальну суму 4 505 000,00 грн. (у т.ч. податку на додану вартість 750 833,34 грн.).

Також, 08.02.2010 р. між позивачем (підрядник) та ТОВ «Вектор-Престиж»(субпідрядник) укладено договір № 10/К06.2-СП/10, згідно умов якого субпідрядник зобов'язався виконати будівельні (земляні) роботи по улаштуванню траншеї для прокладання кабельної 330 кВ в дві цепі від ТЕС «Придніпровська»до території ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубний завод»в м. Дніпропетровськ, забезпечити необхідну якість робіт у відповідності з ДБН та іншими нормативними документами та здати роботи в установлені строки підряднику. Факт виконання робіт за вказаним договором підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт та платіжними дорученнями на загальну суму 6 152 985,80 грн. (у т.ч. податку на додану вартість 1 025 497, 63 грн.).

Загальна вартість робіт, виконаних ТОВ «Вектор-Престиж»на замовлення позивача, склала 24 281 405,84 грн.

Визначаючи податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість відповідач виходив з того, що, на його думку, укладені позивачем договори є нікчемними в силу приписів статті 228 Цивільного кодексу України, тобто такими, що порушує публічний порядок. На підтвердження своїх висновків податковий орган вказує на те, що договори від імені контрагента (субпідрядника) підписано не його директором.

Однак, колегія суддів вважає такі доводи податкового органу безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що факт виконання договорів підтверджено первинними документами (платіжними дорученнями, податковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт), які свідчать про реальність виконання робіт та їх оплату. Посилання відповідача на підписання договорів від імені ТОВ «Вектор-Престиж»не його директором, а іншою невстановленою особою, не знайшло свого документального підтвердження.

Крім того, реальність виконання договірних зобов'язань підтверджено тим, що виконані субпідрядником ТОВ «Вектор-Престиж»будівельно-монтажні роботи разом з виконаними будівельними роботами ТОВ «Київська енергетична будівельна компанія»(субпідрядник) були передані ЗАТ «СВС-Дніпро»(підряднику) на підставі договору підряду №10/С06.2-СП від 25 липня 2008 року.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо утримання та внесення податку до бюджету.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено дотримання позивачем порядку формування валових витрат та податкового кредиту за період, що перевірявся, то у відповідача не було законних підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. у справі № 2а-446/11/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв