Ухвала суду № 24408593, 11.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/74294/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Никонця Д.А., відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Олександрійського споживчого товариства

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.01.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 р.

у справі № 2а-6267/10/1770

за позовом Олександрійського споживчого товариства

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Олександрійське споживче товариство (надалі -позивач, Олександрійське СТ) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області (надалі -відповідач, ДПІ у Рівненському районі Рівненської області) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.01.2011 р. (суддя -Л.А. Жуковська), залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Т.Л. Філіпова, судді: В.В. Євпак, Г.І. Майор), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої 24.06.2010 р. складено акт № 380/61/23-141/01764343 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, абз. 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 28 168,00 грн., підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що виразилося у заниженні податку на додану вартість на суму 8 245,00 грн.

На підставі акта прийнято податкові повідомлення-рішення: від 08.07.2010 р. № 0000552351/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 42 252,00 грн., у т.ч. 28 168,00 грн. -основного платежу та 14 084,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій; від 08.07.2010 р. № 0000562351/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12 368,00 грн., у т.ч. 8245,00 грн. -основного платежу та 4123,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, скарги позивача залишено без задоволення, а рішення -без змін.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та Рівненською обласною спілкою споживчих товариств на постійній основі укладалися договори про надання послуг.

Предметом вказаних договорів було надання Рівненською обласною спілкою споживчих товариств консультативно-господарських послуг у порядку та на умовах договору.

За результатами виконання зазначених договорів виконавець та позивач підписали акти наданих послуг б/н від 31.01.2009 р., 31.02.2009 р. -31.03.2009 р., 30.04.2009 р., 29.05.2009 р., 30.06.2009 р., 30.07.2009 р., 31.08.2009 р., 30.09.2009 р., 30.10.2009 р., 30.11.2009 р., 31.12.2009 р., 30.01.2010 р. 26.02.2010 р., 31.03.2010 р. на загальну суму 15 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 2 500,05 грн.

Крім того, в рамках іншого договору було оформлено акти наданих послуг б/н від 31.01.2009 р., 28.02.2009 р., 31.03.2009 р., 30.04.2009 р., 31.05.2009 р., 30.06.2009 р., 31.07.2009 р., 31.08.2009 р., 30.09.2009 р., 31.10.2009 р., 30.11.2009 р., 31.12.2009 р. та від 31.01.2010 р., 26.02.2010 р., 31.03.2010 р. на суму 2700,00 грн. на загальну суму -23 100,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши вказані господарські відносини та наявні матеріали справи дійшли висновку, що з наданих консультативно-господарських послуг неможливо ідентифікувати їх економічну доцільність та результати від їх придбання.

У зв'язку з чим, суди дійшли висновку щодо необґрунтованого завищення позивачем валових витрат на 62 073,00 грн.

Крім того, суди зазначили, що у березні 2010 р. позивач включив до складу податкового кредиту суми податку, сплачені контрагентам: Закритому акціонерному товариству «Ей-І-Ес Рівнеенерго»у розмірі 6 788,76 грн., у т.ч. податок на додану вартість 1 131,46 грн. та КП «Рівненське ГРО»ОСС у розмірі 23 450,15 грн., у т.ч. податок на додану вартість -3 908,36 грн. Разом з тим, ні під час перевірки, ні під час розгляду справи позивач не долучав до матеріалів справи податкові накладні, на підставі яких формувався податковий кредит.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За визначенням пункту 1.32 статті 1 цього Закону господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату i місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції i правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинні документи, у даному випадку акт приймання-передачі послуг, повинні містити інформацію про те, за які конкретно послуги перераховано кошти, тобто містити інформацію про те, що такі послуги пов'язані з веденням виробництва позивачем, оскільки до складу валових витрат можуть бути віднесені тільки витрати, які вказані у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, слід зазначити, що відповідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді в зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що з наданих позивачем актів приймання-передачі послуг неможливо зробити достовірний висновок щодо характеру, виду, обсягу наданих послуг, і, як результат, виявити зв'язок цих послуг з господарською діяльністю позивача, тому що вони містять загальні вказівки про надані послуги.

Однак, на думку колегії суддів касаційної інстанції, висновки судів про неможливість зробити достовірний висновок про реальність правовідносин на основі наданих позивачем доказів свідчить лише про порушення судами принципу офіційного з'ясування обставин справи, оскільки вважаючи надані стороною докази недостатніми, суд повинен був вжити заходів для встановлення істинних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, через витребування необхідних доказів з власної ініціативи.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Фактичні дані, які містяться у матеріалах справи, вимагали від судів більш ретельної перевірки доводів податкового органу щодо виникнення у позивача податкової вигоди (у вигляді зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість) не в зв'язку із наданням реальних консультаційних послуг.

Також, судами необґрунтовано залишено без дослідження податкові накладні, видані контрагентами позивача (ЗАТ «Ей-І-Ес Рівнеенерго»та КП «Рівненське ГРО»ОСС), за результатами господарських взаємовідносин, що не дає можливості дати повну та об'єктивну оцінку правомірності формування товариством податкового кредиту, за період, який перевірявся податковим органом.

Суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на зазначені обставини, хоча вони мають істотне значення для вирішення даної справи.

Згідно з частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, ухвалені судові рішення не можуть бути визнані повністю законними та обґрунтованими, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення -скасуванню, а справа № 2а-6267/10/1770 направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Олександрійського споживчого товариства задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.01.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 р. у справі № 2а-6267/10/1770 скасувати.

Справу № 2а-6267/10/1770 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.