Постанова № 24408578, 18.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/74738/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2011 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р.

у справі № 2а/2470/516/11

за позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівці

до Малого приватного підприємства «Вірнад»

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у м. Чернівці (надалі -позивач, ДПІ у м. Чернівці) звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Малого приватного підприємства «Вірнад»(надалі -відповідач, МПП «Вірнад») про стягнення заборгованості.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2011 р. (суддя - О.П. Скакун), залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -В.Ю. Сторчак, судді: Т.В. Сапальова, Е.С. Смілянець), позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з МПП «Вірнад»заборгованість по сплаті податків до бюджету на загальну суму 559 662,50 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позову, та прийняти нове рішення у цій частині, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками позивача проведено документальну невиїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2008 р. та повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої 30.12.2010 р. складено акт № 4378/23-1/31561324 (надалі акт).

Перевіркою встановлено, зокрема порушення відповідачем приписів підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), яке виразилося у заниженні податку на додану вартість у період, що перевірявся, на загальну суму 268 301,00 грн., у т.ч. за липень 2008 року завищено на 178,00 грн., за серпень 2008 року занижено на 250 637,00 грн., за вересень 2008 року занижено на 17 842,00 грн. та встановлено завищення р.22.1 Декларації зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного періоду у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість на суму 71 373,00 грн.

На підставі акта позивачем 31.12.2010 р. прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0002240231, яким визначено підприємству податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 157 122,00 грн., у т.ч. 104 748,00 грн. -основного платежу та 52 374,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій, № 0002250231, яким визначено відповідачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 402 540,50 грн., у т.ч. 268 301,00 грн. -основного платежу та 134 239,50 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для звернення позивача до суду стало не погашення підприємством заборгованості за податковими зобов'язаннями, визначеними у зазначених податковим повідомленнях-рішеннях.

Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій, на думку колегії суддів суду касаційної інстанції, обґрунтовано виходили з того, що заборгованості за податковими повідомленнями-рішеннями №0002240231 та №0002250231 є узгодженою лише в частині 559 662,50 грн., що також підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Що стосується іншої частини заборгованості позивача у сумі 71 373,00 грн., то, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що дана сума не була самостійно узгоджена відповідачем у податковій декларації, оскільки сума завищення значення рядка 22.1 Декларації з податку на додану вартість «зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного періоду у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість»у розмірі 71 373,00 грн., яка була зафіксована в акті перевірки, не є сумою податкового боргу у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відображена у рядку 22.1 Декларації з податку на додану вартість сума 71 373,00 грн. не є податковим боргом та не підлягає стягненню у судовому порядку.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що звертаючись до суду з вимогою про стягнення боргу податковий орган обрав неправильний спосіб захисту.

На момент звернення до суду набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, зокрема стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 Податкового кодексу України).

Обґрунтовуючи своє право на стягнення суми податкового боргу позивач посилається на приписи пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України, якою передбачено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Тобто пункт 87.11 статті 87 Податкового кодексу України регулює порядок стягнення податкового боргу з платників податків, а саме - фізичних осіб.

Процедура ж стягнення податкового боргу з платника податків -юридичних осіб регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України.

На момент звернення до суду Податковий кодекс України не передбачав права податкового органу звертатися до суду із загальною вимогою про стягнення заборгованості.

Такий висновок випливає з аналізу статті 95 Податкового кодексу України, у якій зазначено, що органів державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення грошових коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Отже, як вбачається з змісту викладених норм, податковий орган звертаючись до суду з вимогою про погашення податкового боргу повинен чітко сформулювати свою вимогу, зазначивши чи це погашення відбуватиметься шляхом стягнення грошових коштів платника податків, які перебувають на його рахунках в установах банків, чи таке погашення податкового боргу здійснюватиметься через отримання у суду дозволу на реалізацію майна боржника.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій встановивши повно та правильно обставини справи не звернули увагу на те, зміст пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України передбачає заходи захисту інтересів держави, порушені несплатою податкового боргу зі сторони саме фізичної особи. Тобто обраний у справі, що розглядається, спосіб захисту (відновлення) порушеного права є таким, що не відповідає змісту прав податкового органу щодо стягнення суми податкового боргу, оскільки вказана норма Кодексу не регулює спірних відносин, які виникли у цьому випадку.

Згідно з статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

А відтак, ухвалені у даній справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці задовольнити частково.

2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2011 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. у справі № 2а/2470/516/11 скасувати.

Прийняти нову постанову. У позові відмовити повністю.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.