Ухвала суду № 24408560, 04.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/85013/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Черновола А.О., відповідача:не з'явився,прокуратури:Чубенка В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Прокуратури Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011 р.

у справі № 2а/1570/509/2011

за позовом Повного товариства «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ»

до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області,

за участю Прокуратури м. Южне

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Повне товариство «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ»(надалі -позивач, ПТ «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області (надалі -відповідач, ДПІ у м. Южному Одеської області), за участю прокуратури м. Южне про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 р. (суддя -Є.В. Катаєва), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.І. Шляхтицький, судді: О.В. Джабурія, А.В. Крусян) позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області від 16.11.2010 р. № 0000542310/0, від 07.12.2010 р. №0000542310/1, якими визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 566 701,00 грн.; скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області від 16.11.2010 р. № 0000552310/0, від 07.12.2010 р. № 000055231/1, якими визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3 751 876,00 грн.

У касаційній скарзі прокуратура, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення попередніх інстанцій, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої 03.11.2010 р. складено акт № 648/40/23-1008/31154084 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, статті 11 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що виразилося у заниженні податку на прибуток у сумі 2 766 667,00 грн.; підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 1 044 467,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.11.2010 р.: №0000542310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 566 701,00 грн., у т.ч. 1 044 467,00 грн. -основного платежу та 522 234,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000552310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3 751 876,00 грн., у т.ч. 2 766 667,00 грн. -основного платежу та 985 209,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень останні залишені без змін, а скарга позивача без задоволення.

Обґрунтовуючи законність прийнятих податкових повідомлень-рішень відповідач зазначив про те, що особи на яких зареєстровані підприємства-контрагенти позивача, ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств не мають, а відтак не несуть відповідальність за організацію бухгалтерського обліку, у зв'язку з чим послуги по обслуговуванню комп'ютерної техніки фактично не надавались.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, за правилом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними. Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 02.05.2009 р., 30.09.2009 р. та 02.01.2010 р. між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Саноріт ВС», товариством з обмеженою відповідальністю «Славгород ЛТД», товариством з обмеженою відповідальністю «Технолоджігруп»укладені договори про надання послуг.

На час виникнення та виконання сторонами договірних відносин, контрагенти позивача пербували у Єдиному державному реєстрі та були платниками податку на додану вартість.

Реальність здійснення господарських операцій за результатами виконання умов згаданих договорів підтверджено первинними документами (розрахунковими та платіжними документами, податковими накладними, актами здачі-прийому робіт (надання послуг). У бухгалтерському та податковому обліках вказані операції відображені у повному обсязі.

Крім того, судами встановлено, що усі податкові накладні отримані позивачем від контрагентів внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних, а витрати з сплати податку на додану вартість за ними включені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів та відповідають даним податкових декларацій з цього податку.

Усі первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та приписам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, якими визначені вимоги до первинних документів.

З урахуванням викладеного суди дійшли правильного висновку щодо законності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за період, що перевірявся.

Правильність висновків судів підтверджується також і тим фактом, що у суді першої інстанції представник відповідача, ознайомившись з наданими документами, не заперечував, що вони підтверджують здійснення вищезазначених господарських операцій.

Крім того, посилання податкового органу на порушення податкового законодавства контрагентами, як на підставу неприйняття податкового кредиту з податку на додану вартість, позивача є необґрунтованими, оскільки чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від стану ведення податкового обліку іншими осами, а також від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Посилання відповідач на безтоварність господарських операцій за вищезгаданими договорами позивача з ТОВ «Саноріт ВС», ТОВ «Славгород ЛТД», ТОВ «Технолоджігруп»також є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.02.2011 р. зобов'язано ТОВ «Славгород ЛТД»виконати умови договору укладеного 30.09.2009 р. з позивачем щодо встановлення програми «1С» з абгрейдом під ломбардну діяльність у структурних підрозділах згідно переліку в Додатку до договору. Господарським судом встановлено, що згідно договору ТОВ «Славгород ЛТД»у 2009 році належним чином надавались ПТ «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ»послуги по сервісному абонентському обслуговуванню комп'ютерної та офісної техніки, а повним товариством належним чином виконувався свій обов'язок по оплаті таких послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2010 р. задоволено позов ПТ «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ»до ТОВ «Технолоджігруп» про розірвання договору про надання послуг по сервісному абонентському обслуговуванню від 02.01.2010 р. Рішенням суду встановлено, що умови договору за період з січня по травень включно 2010 р. виконувались сторонами, з червня 2010 р. ТОВ «Технолоджігруп»припинив виконувати свої зобов'язання за договором від 02.10.2010 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2010 р. задоволено позов ПТ «ЛОМБАРД СІНДІКАТ-ПЛЮС, ГУЛЬЦОВ ТА КОМПАНІЯ»до ТОВ «Саноріт ВС»про розірвання договору про надання послуг по сервісному абонентському обслуговуванню від 02.05.2009 р. Господарським судом встановлено, що договір від 02.05.2009 р. між сторонами виконувався з травня по серпень 2009 р., проте з вересня 2009 року ТОВ «Саноріт ВС»припинив надання послуг, чим істотно порушив договір від 02.05.2009 р.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Встановивши, що перелічені рішення господарських судів набрали законної сили, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що встановлені рішеннями суду обставини щодо укладення договорів та їх часткового виконання, спростовують доводи відповідача щодо безтоварності укладених договорів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, якими скасовано незаконні податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області від 16.11.2010 р. № 0000542310/0, від 07.12.2010 р. №0000542310/1, від 16.11.2010 р. № 0000552310/0, від 07.12.2010 р. № 000055231/1.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Прокуратури Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011 р. у справі № 2а/1570/509/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв