Ухвала суду № 24408515, 11.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/73539/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Шеменєва А.Ю. відповідача:Шевченка Т.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09.08.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 р.

у справі № 2а-5870/11/1270

за позовом Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Лутугинський державний науково-виробничий валковий комбінат (надалі позивач, Лутугинський ДНВВК) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську (надалі відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у місті Луганську) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09.08.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 р. позов задоволено: визнано протиправними дії СДПІ по роботі з ВПП у місті Луганську щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 24.06.2011 р. № 0001298013; скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у місті Луганську від 24.06.2011 р. № 0001298013; стягнуто з Державного бюджету України на користь Лутугинського ДНВВК витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів -без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум податку на додану вартість, які підлягають нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, задекларованих у деклараціях за березень та травень 2008 року, за результатами якої 10.06.2011 р. складено акт № 395/08-3/00187369 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпунктів 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), яке полягало у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 11 319,00 грн., у тому числі за березень 2008 року на суму 10 566,00 грн., за травень 2008 року на суму 753,00 грн. Відповідно до висновку акта завищення відбулося у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Стовплінт-Юрій».

Крім того, відповідач зазначив, що ним отримано Постанову заступника начальника відділу розслідування особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції ДПА України від 15.03.2011 р., згідно якої в провадженні Слідчого управління податкової міліції ДПА України знаходиться кримінальна справа № 69-0094 по обвинуваченню групи фізичних осіб у вчиненні ними злочинів, яка виділена з кримінальної справи № 69-0084 по обвинуваченню групи осіб, у тому числі Дружченко І.В. (директора ПП «Стовплінт-Юрій») у вчиненні злочинів, передбаченими відповідними статтями Кримінального кодексу України. Також головним відділом податкової міліції СДПІ по роботі з ВПП у місті Луганську повідомлено, що ПП «Стовплінт-Юрій»за юридичною адресою ніколи не знаходилося та не знаходиться.

Враховуючи вищевказані обставини, податковий орган зробив висновок, що правочини вчинені між позивачем та ПП «Стовплінт-Юрій»не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.

24.06.2011 р. СДПІ по роботі з ВПП у місті Луганську прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001298013, яким позивачу визначила суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 148,75 грн., у тому числі 11 319,00 грн. -основний платіж, 2 829,75 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.03.2008 р. між позивачем (покупцем) та ПП «Стовплінт-Юрій» (постачальник) укладено договір № 180/73-70, згідно якого продавець зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та сплатити за товар на суму 19 943,00 грн.

При цьому господарські операції, які здійснені позивачем, підтверджені наявними укладеними договорами, платіжними дорученнями, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, журналами реєстрації довіреностей.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо утримання та внесення податку до бюджету.

Щодо недійсності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Стовплінт-Юрій»судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

У відповідності до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що посилання податкового органу на постанову заступника начальника відділу розслідування особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції ДПА України від 15.03.2011 р. про порушення кримінальної справи № 69-0094 по обвинуваченню групи фізичних осіб у вчиненні ними злочинів, яка виділена з кримінальної справи № 69-0084 по обвинуваченню групи осіб, у тому числі Дружченко І.В. (директора ПП «Стовплінт-Юрій») є необґрунтованим, оскільки вина директора ПП «Стовплінт-Юрій»по вчиненню правочинів без реального настання правових наслідків може бути встановлена лише вироком суду по кримінальній справі.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ПП «Стовплінт-Юрій»під час здійснення операцій та складання первинних документів перебувало у Єдиному державному реєстрі та мало статус платника податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що відсутність контрагента за місцем реєстрації не є свідченням порушення податкового законодавства платником податку.

Отже, прийняте податковим органом спірне податкове повідомлення-рішення, яким Лутугинському ДНВВК було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14 148,75 грн. є неправомірним.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214-215, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську у справі № 2а-5870/11/1270 залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09.08.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис) Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв