Ухвала суду № 24398902, 23.05.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ушенко С.В.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 року справа №2а/0570/22994/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Блохіна А.А.,

секретарі судового засідання Діденко О.С.,

за участі представника позивача Жолоб Я.С.,

представника відповідача Галатенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року у справі № 2а/0570/22994/2011 за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0000641550 від 13.10.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся 03.11.2011 року до суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0000641550 від 13.10.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при розрахунку штрафних санкцій, а саме при визначенні строків затримки сплати податків, зборів та платежів, Добропільською ОДПІ не враховувалось призначення платежу, яке вказувалось позивачем в платіжних дорученнях при сплаті узгоджених сум та податкового боргу, при цьому порушувалося право позивача самостійно визначати ціль використання своїх грошових коштів.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення, прийняте Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією, № 0000641550 від 13.10.2011 року.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою просив скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що кошти, які надійшли на сплату зобов'язань з податку, збору (обов'язкового платежу), спрямовуються на погашення податкових зобов'язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість діє незалежно від волі платника податків та застосовується як до самостійно розрахованих платником податків податкових зобов'язань, так і до податкових зобов'язань, розрахованих контролюючим органом.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Державне підприємство «Добропіллявугілля» є юридичною особою, зареєстровано Виконавчим комітетом Добропільської міської ради Донецької області, перебуває на обліку в Добропільській ОДПІ як платник податків з 01.04.2003 року. До структури ДП «Добропіллявугілля» входить відокремлений підрозділ «Шахта «Новодонецька», яка є платником податків та інших обов'язкових платежів (а.с.14-16).

Відповідач - Добропільська об'єднана державна податкова інспекція є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 19.09.2011 року по 23.09.2011 року відповідачем було здійснено невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з земельного податку з юридичних осіб відокремленим підрозділом «Шахта «Новодонецька» ДП «Добропіллявугілля» за період з 30.03.2010 року по 31.08.2011 року, за наслідками якої складено акт № 135/15-0-26319466 від 30.09.2011 року (а.с. 8-13).

Відповідно висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань з земельного податку, передбачених підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ, ч.1 ст. 17 Закону України від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю», п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0000641550 від 13.10.2011 року за затримку на 805 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 55050,09 грн.. вказаним повідомленням-рішенням зобов'язано позивача сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 11009,98 грн..

Підставою застосування до позивача штрафу податковий орган зазначив норми пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ, ст. 126 Податкового кодексу України, що є чинним з 01 січня 2011 року.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року.

Пунктом 2 Кодексу визнано такими, що втратили чинність з 01 січня 2011 року, зокрема Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Закон України «Про плату за землю».

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзац другий п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 09.02.99 р. № 1-рп/99).

Відповідно правомірність поведінки підприємства, зокрема дотримання ним норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначає Закон України «Про плату за землю».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» (що діяв на час спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 14 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Згідно ст. 17 Закону України «Про плату за землю», податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі пятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Позивачем на підтвердження виконання вищезазначених норм надані до суду платіжні доручення за 2009 рік, що долучені до матеріалів справи, на підставі яких перераховувались грошові кошти зі сплати податкових зобов'язань з земельного податку згідно податкових розрахунків.

В платіжних дорученнях зазначено призначення платежу, строк, за який сплачується платіж.

Згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Тобто платник податків, який є суб'єктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення. Відповідно до пункту 17.1 зазначеного вище Закону, форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 №22 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до чинного законодавства України, яке діяло в період сплати позивачем податкових зобов'язань з земельного податку, право визначати призначення платежу належало виключно платнику податків.

Крім того, норми Закону № 2181 не встановлюють порядок та черговість, а також право зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

Проте, відповідач, не звертаючи уваги на призначення платежу у платіжних дорученнях, спрямував кошти зі сплати зазначених вище податкових зобов'язань з земельного податку на погашення раніше створеного податкового боргу. Разом з тим, платник податків самостійно не проводив погашення податкового боргу, а сплачував поточні податкові зобов'язання. Відповідач же використав зазначені кошти як джерело погашення податкового боргу та нарахував позивачеві штрафні санкції.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на норми п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, які передбачають обов'язок податкового органу зараховувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, оскільки сплата позивачем суми боргу, що стала об'єктом застосування штрафу, була сплачена позивачем до набрання чинності Податковим кодексом України.

Таким чином, суд першої інстанції вірно визначив, що оскільки Державне підприємство «Добропіллявугілля» не сплачувало податковий борг, а самостійно сплачувало узгоджену суму податкового зобов'язання з земельного податку за поточні періоди, тому у відповідача не було передбачених пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» правових підстав для застосування штрафних санкцій, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Добропільською об'єднаною державною податковою інспекцією по даній справі не доведено правомірності винесення податкового повідомлення-рішення № 0000641550 від 13.10.2011 року.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасована чи змінена з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду від 21 лютого 2012 року є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року у справі № 2а/0570/22994/2011 залишити без задоволення.

Постанову на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року у справі № 2а/0570/22994/2011 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі.

У повному обсязі ухвалу складено 24 травня 2012 року.

Головуючий суддя І.В. Юрко

Судді Г.М.Міронова

А.А.Блохін