Ухвала суду № 24378981, 15.05.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2012 р.Справа № 2-а-9979/10/1570

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого -Ступакової І.Г.

суддів - Шляхтицького О.І.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Еффект»до Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Еффект»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення №0002671502/0 від 24.09.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 497689,9 грн..

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року адміністративний позов Приватного підприємства «Еффект»до Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області задоволений повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області №0002671502/0 від 24.09.2010 року.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією в Біляївському районі Одеської області 17.09.2010 року проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ПП «Еффект»за липень 2010 року, про що складено акт №01741/1502/33803233.

Зазначеною перевіркою виявлено порушення ПП «Еффект»п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому податковими органами визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення №0002671502/0 від 24.09.2010 року на суму 497689,9 грн., з яких 473990,4 грн. за основним платежем та 23699,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивачем акт перевірки не був підписаний та заперечення до нього направлені до Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області, проте податковими органами заперечення не прийняті до уваги.

Підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 473990,4 грн. став акт Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси №1416/23-4/35819313 від 16.09.2010 року «Про неможливість проведення перевірки ПП «Співдружність-Кентавр» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, яким сформовано податковий кредит у березні 2010 року - липні 2010 року», в якому зазначено про відсутність основних засобів, трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів тощо для ведення господарської діяльності, незнаходження підприємства за юридичною адресою, що свідчить про можливі ознаки нікчемності угод з контрагентами.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що є доведеним факт здійснення операцій ПП «Еффект»з контрагентом (ПП «Співдружність-Кентавр»), в свою чергу відповідачем не надано доказів, які б спростовували позицію позивача та підтверджували безтоварність операції позивача зі своїми контрагентом.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальника (ПП «Співдружність-Кентавр») послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти виконання робіт, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ПП «Співдружність-Кентавр», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 травня 2012 року.

Головуючий:

Судді: